Нейтралітет швеції

Під нейтралітетом у міжнародному праві традиційно розуміють зовнішньополітичний курс країни та її неучасть у міжнародних війнах і відмову від військової допомоги конфліктуючим сторонам, а також на невходження до військових блоків у мирний час.

Швеція є однією з 5 західноєвропейських країн, які зберігають нейтралітет. З 1814р вона не брала участі у війнах, і не вступала до жодних військових альянсів. У 1834р Швеція офіційно оголосила політику нейтралітету, яку незмінно підтверджувала щоразу, коли виникали подібні ситуації або розгорталися війни. Нейтральний статус Швеції не є закріпленим в жодному правовому акті, в тому числі і в конституції Швеції.

З часів холодної війни самопроголошений статус Швеції визначався так: «позаблоковість у мирний час, націлена на нейтралітет під час війни».

Шведський нейтралітет цього періоду відзначався наступними рисами:1. попри позаблоковий статус Швеції, офіційна доктрина НАТО розглядала її як природного союзника, армія якого утримуватиме скандинавський плацдарм і створюватиме своєрідний буфер між СРСР і членом НАТО – Норвегією. 2.будучи нейтральною Швеція завжди виступала проти будь-якої агресії, не остерігаючись ускладнення відносин з країнами-лідерами обох воєнно-політичних блоків.

Позаблоковість Швеції завжди мирно співіснувала з її постійними намаганнями створити регіональні політичні, економічні, а часом і військово-політичні альянси під своїм лідерством. Досить згадати спроби Швеціїстворити у 1947-1949рр скандинавський Альянс, що були залишені тільки після вступу Данії, Норвегії, Ісландії до НАТО. Діяльність у Нордичній Раді, Раді країн Балтії завжди розглядалася серед найбільших пріоритетів шведської зовнішньої політики і національної безпеки.

Упродовж 30 років Швеція постійно відкидала пропозиції приєднання до Європейського Економічного Співтовариства і пізніше до ЄС. Свою відмову вона обґрунтувала вимогами підтримки повного власного державного суверенітету і позаблокового статусу. Тільки у 1991р після розпуски Варшавського договору і зникнення прямої загрози для себе з боку радянських військ у Центральній Європі і республіках Балтії Швеція подала заявку на вступ до ЄС.

Після вступу у ЄС Швеція активно долучилася до розвитку та інтеграції оборонної промисловості країн ЄС. Вона є одним із членів Європейської «шестірки» ( Велика Британія, Іспанія, Італія, Німеччина, Франція, Швеція), міністри оборони якої у 2000р. уклали Рамкову угоду стосовно заходів сприяння реструктуризації і функціонуванню європейської оборонної промисловості.

Співпраця Швеції з НАТО активізувалася на початку 1990р. У 1992р вона отримала статус спостерігача в Раді Північноатлантичного співробітництва , у 1994р – приєдналася до програми «партнерство заради миру», що суттєво розширило її військові та політичні контакти з альянсом. Водночас, після вступу Швеції до ЄС була порушена тема можливого приєднання країни до НАТО.

Нацей час Швеція є активним учасником миротворчих місій НАТО. Шведські збройні сили беруть участь у спільних навчаннях.

Протягом останнього десятиліття активно формує систему національної оборони відповідну стандартам альянсу.

Довгострокова стратегія шведської національної безпеки сьогодні також полягає в тому, щоб усебічно розвивати власну оборону, сумісно з країнами НАТО, залишаючи за собою повну свободу дій у питаннях часу, форми, механізмів і способів формальної інтеграції до євроатлантичних структур безпеки.

У грудні 2003р за участі Швеції затверджена Європейська стратегія безпеки, спрямована на протидію цим новим загрозам, створення зони безпеки довкола ЄС, підтримку безпеки і стабільності у світі через врегулювання кризових ситуацій. На цей час розроблено також концепцію європейських бойових груп. Передбачається створити 18 таких груп на чолі з країною лідером регіону. В північній європі такою країною буде саме Швеція, оскільки її збройні сили є основою створюваної північної бойової групи, до якої ввійдуть також військові контингенти Естонії, Норвегії і Фінляндії.