36. Показання фізичних осіб як доказ у кримінальному процесі. Імунітети щодо показань та їх види.

Показання осіб, які володіють певною інформацією про обставини, що підлягають встановленню (доказуванню) у кримінальній справі, є чи не найважливішим процесуальним засобом, з допомогою якого забезпечується встановлення істини у справі. З урахуванням значення показань свідка для досягнення мети і вирішення завдань кримінального процесу держава закріплює обов'язок свідка дати правдиві показання про відомі їй обставини в справі. Невиконання цього обов'язку у формі відмови від давання показань або завідомо неправдиве показання тягне за собою кримінальну відповідальність відповідно до ст. 383, 385 КК України. Після прийняття нової Конституції України в 1996 році до кримінального-процесуального кодексу України (у подальшому - КПК) були внесені суттєві зміни щодо кола осіб, які можуть бути свідками в кримінальному процесі, та їхніх прав і обов'язків.

Свідок як суб'єкт кримінального процесу - це фізична особа, щодо якої у органів, що ведуть кримінальний процес, є точні відомості або обґрунтоване припущення, що вона володіє інформацією про обставини, які підлягають встановленню або перевірці у кримінальній справі. Тому її викликано на допит, де вона зобов'язана дати правдиві показання. Як свідок особа може бути викликана і допитана лише після порушення кримінальної справи. Процесуального статусу свідка така особа набуває з моменту виклику його для допиту у визначеному законом порядку (ст. 166 КПК).

Закон не встановлює вікових обмежень для осіб, які можуть бути викликані і допитані як свідки у кримінальній справі, це можуть бути і діти. Здатність неповнолітнього, у тому числі і малолітнього, правильно сприймати події і повідомляти про них залежить від ступеня його розвитку, характеру обставин, свідком яких він був, умов їх сприйняття тощо. Виклик і допит таких свідків відбувається у спеціальному порядку (ст. 166, 168 КПК).

Не є перешкодою для виклику і допиту як свідка особи, яка перебуває у дружніх чи неприязних відносинах з підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним. Характер цих відносин враховується під час оцінки показань такого свідка.

Як свідки можуть бути допитані також працівники правоохоронних органів, зокрема міліції, члени громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовці, які виконували обов'язки щодо охорони громадського порядку стосовно обставин, спричинених затриманням ними підозрюваного чи припиненням злочину, поведінки обвинуваченого в минулому, тощо. Свідками можуть бути також працівники органів, що проводять оперативно-розшукову діяльність, які спостерігали за діями підозрюваного чи обвинуваченого. Нерідко це працівники контрольно-ревізійних органів та інспекцій, матеріали яких були приводом для порушення кримінальної справи.

Свідками можуть бути також особи, присутні під час проведення слідчих дій на досудовому розслідуванні справи (поняті, спеціалісти, перекладачі та ін.), зокрема у тих випадках, коли виникають сумніви щодо дотримання процесуального порядку проведення таких дій та їх процесуального оформлення (прогалини і неточності в протоколі, недотримання форми тощо), а також з метою усунення розбіжностей в інформації, зафіксованої у протоколі слідчої дії та одержаної під час судового слідства.

Кримінально-процесуальний закон (ч. 2 і 3 ст. 141 ; ст. 69 КПК) встановлює коло осіб, які не підлягають допиту як свідки, а також осіб, які мають право відмовитися давати показання. Він дає перелік декількох груп осіб, які користуються свідоцьким імунітетом - абсолютним чи відносним (факультативним). Чинне кримінально-процесуальне законодавство України не вживає терміна "свідоцький імунітет", проте його широко використовують в юридичній літературі та правозастосовній діяльності. Під ним розуміється безумовне (абсолютне) чи під умовою (відносне) звільнення перелічених у законі груп фізичних осіб від обов'язку давати показання про відомі їм обставини кримінальної справи. Серед таких виділяють: а) осіб, яких заборонено допитувати як свідків; б) осіб, які вправі відмовитися давати показання як свідки.

Стаття 69 КПК забороняє органам, які ведуть кримінальний процес, допитувати як свідків певні категорії осіб, професійний статус або виконувана у кримінальному процесі функція яких зобов'язує їх зберігати в таємниці відомості, одержані в результаті своєї професійної або процесуальної діяльності. Якщо такі відомості все ж одержані всупереч забороні законом, вони не матимуть доказового значення в кримінальній справі.

До осіб, професійний статус яких зобов'язує їх зберігати в таємниці відомості, одержані в результаті їхньої професійної діяльності, кримінально-процесуальний закон відносить: адвокатів; інших фахівців у галузі права, які, згідно з законом, мають право надавати правову допомогу особисто чи за дорученням юридичної особи; нотаріусів; лікарів, психологів, священнослужителів, банківських працівників.

Правило про абсолютний (повний) свідоцький імунітет поширюється на священнослужителів стосовно відомостей, одержаних ними під час сповіді віруючих (ст. 3 Закону України від 23 квітня 1991 р. "Про свободу совісті та релігійні організації" [9]). Сповідь (покаяння) віруючого мають право прийняти лише священники або архієреї, на яких церковними правилами покладається обов'язок зберігати таємницю сповіді і не розголошувати її за будь-яких обставин, в тому числі і на прохання особи, яка сповідалася

До осіб, яких закон забороняє допитувати як свідків про обставини, які стали їм відомі під час виконання своїх професійних функцій (абсолютний (повний) імунітет свідка), належать захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, а також - представник потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача. Посадовим особам, які ведуть кримінальний процес, також заборонено без згоди захисника оглядати, вилучати чи розголошувати документи, пов'язані з виконанням ним своїх обов'язків у процесі (ч. 8 ст. 48 КПК). Кримінально-процесуальний закон не знає винятків з цих положень, а заборона допиту названих осіб як свідків поширюється не лише на даний процес, але й після його завершення.

Закон забороняє допитувати як свідків, а отже, і використовувати як доказ показання осіб, які на підставі висновків судово-психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої психічні або фізичні вади (різного роду психічні захворювання або захворювання чи втрата органів чуття - слуху, зору, смаку та ін.) нездатні правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати стосовно них показання. Проте, як видається, сенс заборони допитувати названих осіб як свідків дещо інший, аніж згаданих раніше фахівців і учасників процесу. Тоді як заборона допитувати цих осіб як свідків передусім спрямована на забезпечення нормального функціонування важливих соціальних інститутів, реалізації процесуальної функції захисту, а також на зміцнення довіри у відносинах особи з певними фахівцями, заборона допитувати як свідків цю категорію осіб має своєю метою забезпечити інтереси правосуддя - попередити одержання недостовірної інформації.

Звільняються від правового обов'язку давати свідчення (факультативний свідоцький імунітет) особи, які мають право дипломатичної недоторканності, а також працівники дипломатичних представництв - без згоди дипломатичного представництва. Члени обслуговуючого персоналу дипломатичного представництва (члени персоналу, які виконують обов'язки щодо обслуговування дипломатичного представництва), які не є громадянами України або не проживають в Україні постійно, не можуть бути допитані як свідки без їхньої згоди (бажання) та згоди глави дипломатичного представництва лише щодо дій, вчинених ними під час виконання службових обов'язків. Поза цих дій свідоцький імунітет на цю категорію членів персоналу дипломатичного представництва не поширюється - вони підлягають допиту як свідки на загальних підставах.