8) Дайте стислу характеристику провідним літературознавчим методологіям хх ст.

1)Феноменологія

Поширилася на початку ХХ ст. Заснована Е.Гуссерлем, Романом Інгарденом.

Суть полягає в літературно-критичній інтерпретації словесних творів, основаній на з’ясуванні його мовно-смислових джерел і психологічних передумов його виникнення. Базовим поняттям є інтенція – властивість свідомості сприймати, осмислювати, «привласнювати» те, що перебуває поза її сферою. Літературний об’єкт трактується як феномен, що сприймається через акт читання. Р.Інгарден розділяв чотири взаємопов’язані рівні, що переводять літ.твір в «уявлюваний об’єкт» у свідомості читача: звучання, значення, багатозначність та об’єкти в літературному творі.

2)Літературна герменевтика

Основоположники – М.Гайдеггер, Г.-Г.Гадамер, П.Рікер. Ключове поняття – розуміння, тлумачення, інтерпретація худ.тексту. Герменевтика передбачає індивідуальне прочитання, освоєння тексту, яке спирається на попередній історичний та мисленнєвий досвід реципієнта. П.Рікер виокремив три етапи розумінні тексту – аналіз змісту і форми твору, процес читання, привласнення значення тексту(текст стає надбанням уяви і свідомості читача).

Витоки сягають давніх часів. Основою герменевтики була кабалістика – тлумачення Старого Завіту як світу символів, основаних на таємничій властивості цифр. Потім була антична герменевтика(грец.hermeneutike - з’ясовувати, пояснювати), що пояснювала міфи алегорично, історично, естетично, морально-етично. Пізніше сформувалася екзегетика(грец.exegesis – викладення, роз’яснення), що зосереджувалася на містичному тлумаченні Старого Завіту. Сакральний текст піддавали чотирьом інтерпретаціям: історичній, алегоричній, тропологічній, анагогічній.

3)Рецептивна естетика

Започаткована Гансом-Робертом Яуссом та Вольфгангом Ізером у 60-тих роках 20ст. Головна засада – активна роль читача у процесі пізнання літературного тексту. Яуссу належить концепція «горизонту сподіваного». «Горизонти» – категорії, що позначають рівень сприймання художнього тексту. Є «первинний горизонт», пов’язаний з естетично-смисловою спроможністю тексту в момент його створення, та «пізніші горизонти» :горизонт досвіду реципієнта, що вступає в контакт з первинним, горизонт сподіваного – те, чого читач чекає від твору, що шукає в ньому.

Принципові особливості рецептивної естетики:

1)рецептивний підхід передбачає діалог між автором та читачем, тому структура тексту діалогічна

2)художньому творі властива рецептивна варіантність

3)характер емоції залежить від того, що зображено у творі, емоційно-психологічного стану(настрою)читача в момент сприйняття, рівня культури, естетичного досвіду, розуміння літератури

4)реципієнт – не споживач літератури, а співучасник творчого процесу

5)будь-яка рецепція має право на самовияв і не має ні від чого залежати

6)художня мова – мова гри, рецепція твору – гра за певними правилами

7)рецепція – це завжди нове прочитання худ.твору, різночасове сприймання є нетотожним(тобто сьогодні ти сприйняв твір так, а перечитавши через рік – вже по-іншому)

4)Структуралізм і семіотика

Розглядають мистецтво як систему знаків чи особливу мову, а художній твір – як знак чи знаки цієї системи. Основоположником структуралізму є Фердинанд де Соссюр, осмислюючи мову як систему знаків. Семіотика тісно пов’язана зі структуралізмом, виникла під впливом теорії де Соссюра. Об’єктом семіотичних досліджень є будь-які витвори й галузі мистецтва: від літератури до малярства, які можна розглядати як системи знаків. Семіотику розповідних жанрів вивчали представники «формальної школи». У 60-х рр. теорія структуралізму зазнала певних змін, перетворившись на постструктуралізм(ідейна течія, для якої характерне семіотичне трактування дійсності, недовіра до позитивного, заперечення традиційних уявлень про автора як джерело тексту і вважали читача творчим співучасником інтерпретації тексту). Один з напрямів постструктуралізму – деконструктивізм – висунув ідею «децентралізації» структури і погляд на письмо як на гру «присутності» та «відсутності».

5)Постколоніальна критика

Постколоніальний – такий, що стосується періоду після здобуття незалежності.

Культурний колоніалізм – комплекс заходів(культурних установ, ідеологій, практик, риторичних стратегій), спрямованих на підтримку політичної та економічної влади-гегемонії.

До прийомів культурного колоніалізму належать: привласнення метрополією культурних цінностей колоній, створення опозицій «універсальне - місцеве», «загальнолюдське - місцево-етнографічне», «прогресивне – відстале», «центральне – маргінальне» тощо. Протистояння культурному колоніалізму є антиколоніальним (розвінчання імперських міфів, протиставлення їм ідеї національного визволення) та постколоніальним (усвідомлення взаємозалежності колоніального і антиколоніального, вивільнення з-під політичної за ангажованості, переоцінювання, деконструктивне прочитання під колоніальних культурних набутків нації).