- •Степень сходства видов деятельности можно классифицировать следующим образом:
- •По международной отраслевой классификацией оон к сфере экономической деятельности принадлежат такие ее виды:
- •Система макроэкономических пропорций к своему составу включает такие пропорции:
- •Аномальные условия реформирования экономик постсоциалистических стран, которые создались во время перехода к новой модели ведения хозяйства.
- •При аналізі економічної безпеки виділяються передусім три основні складові:
- •Для створення цілісної системи національних, економічних інтересів та їх ефективного функціонування насамперед необхідно:
- •Зовнішні загрози:
Аномальные условия реформирования экономик постсоциалистических стран, которые создались во время перехода к новой модели ведения хозяйства.
Например, повышение цен на топливно-энергетические ресурсы, сдерживание роста цен на продукцию агропромышленного комплекса.
формирование новой модели общества основывалось на теории «минимизации» роли государства, которое не только активно рекламировалось, но и было воплощено на практике. Результатом стал хаос в экономике, ее неуправляемость.
неадекватная экономическая политика переходного периода. Этот фактор тесно связан с предыдущим.
Аграрно-промисловий комплекс (АПК) країни — це сукупність галузей, пов'язаних із виробництвом сільськогосподарської продукції, її переробкою, реалізацією та обслуговуванням самого сільського господарства.
Структура АПК |
|
Сфера |
Функції |
Ресурсо-виробнича |
Виробництво засобів виробництва для сільського господарства |
Аграрно-сировинна |
Власне сільськогосподарське виробництво |
Переробна |
Заготівля та переробка сільськогосподарської продукції |
Інфраструктура |
Транспортування, зберігання, реалізація сільськогосподарської продукції |
Зміст аграрної політики держави в умовах трансформаційної економіки:
проведення земельної реформи;
приватизація об'єктів АПК;
розвиток нових форм господарювання;
реалізація абсолютних та порівняльних переваг країни;
забезпечення умов для становлення сучасних фінансово-економічних, правових та організаційно-інституційних відносин в агропромисловій сфері;
формування ринкового механізму управління АПК;
соціальний розвиток села;
інформаційне забезпечення пропаганди реформ.
Суб'єкти державного регулювання АПК в Україні:
— Міністерство економіки;
— Міністерство аграрної політики;
— Державний комітет по земельних ресурсах;
— Державний комітет по водному господарству;
— Державний комітет лісового господарства;
— відповідні управління і департаменти міністерств і комітетів.
Завдання держави щодо розвитку АПК в Україні:
Формування та утвердження єдиного конкурентоздатного національного ринку сільгосппродукції
Визначення перспектив розвитку АПК
Перетворення АПК у пріоритетний сектор економіки
Відновлення (встановлення) цінового паритету між сільським господарством та промисловістю
Структурна перебудова АПК (розвиток переробної галузі, виробництво сучасної сільськогосподарської техніки, формування замкнутого циклу виробництва)
Захист і підтримка вітчизняного сільськогосподарського виробника
Демонополізація сфери АПК, лібералізація господарських ринків
Формування ефективної виробничої інфраструктури АПК
Проведення земельної реформи
Адаптація сільськогосподарського виробництва до вимог світового ринку
Розвиток соціальної інфраструктури села
Торгівля — галузь, яка забезпечує перехід товарної маси із сфери виробництва до споживача.
Товарообіг — продаж товарів масового споживання та надання платних торговельних послуг населенню для задоволення особистих потреб в обмін на його грошові доходи або підприємствам — для подальшої переробки чи продажу.
Державне регулювання сфери товарного обігу — система заходів економічного, правового та організаційного характеру, за допомогою яких органи державної влади й управління впливають на процеси, що відбуваються у сфері торгівлі, та на суб'єкти, залучені до цих процесів.
Мета державного регулювання торговельно-економічних відносин — створення умов, що забезпечують нормальне функціонування галузі в цілому, задоволення потреб споживача і стабільну участь суб'єктів комерційної діяльності у міжнародному поділі праці.
Національна безпека будь-якої держави - це системна категорія права, політичної економії та політології, тісно пов'язана з категоріями територіальної єдності й недоторканності, агресії та примусу, економічної незалежності та економічного суверенітету тощо.
Економічна безпека є провідною складовою національної безпеки. Вона відображає причинно-наслідковий зв'язок між економічною могутністю країни, її воєнно-економічним потенціалом та національною безпекою. Цей зв'язок передбачає з боку держави свідоме підтримання певних пропорцій між нагромадженням валового внутрішнього продукту і військовим будівництвом для забезпечення кількісних та якісних параметрів обороноздатності.
Таким чином, економічна безпека - це спроможність національної економіки забезпечити свій вільний і незалежний розвиток, стабільність громадянського суспільства та його інститутів, достатній оборонний потенціал країни за всіляких несприятливих умов і варіантів розвитку подій, а також здатність держави до захисту національних економічних інтересів від зовнішніх і внутрішніх загроз.
Іншими словами, економічна безпека - це не тільки захищеність національних інтересів, але й готовність та здатність інститутів влади створювати механізми реалізації і захисту національних інтересів розвитку вітчизняної економіки, підтримка соціально-політичної стабільності.
Економічна безпека держави - це стан рівноваги і соціально-орієнтованого розвитку національної економічної системи, що досягається реалізацією сукупності форм та методів економічної політики.