- •2)Культура у системі суспільних відносин, її функції
- •3)Культура як спосіб буття людини. Поняття антропосоциогінезу
- •4)Світова культура як синтез національних, регіональних, локальних культур
- •5)Поняття культурного регіону. Сучасна регіональна типологія культури
- •6)Історична періодизація та типологія культурного процесу. Поняття культурної епохи
- •7)Діалектика загальнолюдського та національного в культурі. Проблема культорної ідентфікації
- •8)Культура й особистість. Елементи внутрішньої культуриособистості (світогляд, професійна культура, моральна, політична, естетична та культура побуту)
- •9)Синкретизм як найважливіша характеристика первісної культури
- •10)Неолітичнареволюція та її значення для подальшого розвитку культури людства. Трипільська культура на тер-ї україни
- •11)Традиціоналізм як тип культури. Загальні риси розвитку культур стародавнього сходу
- •12)Культури кочовиків на тер-ї україни:кіммерийці, сармати, скіфи
- •13)Досягнення культури доби античної класики
- •14)Значення культури стародавньої греції та риму для формування європейської культури
- •15)Загальна характеристика культури візантії. Вплив візантійської культури на формування культури слов’янських народів та київської русі
- •16)Загальна характеристика середньовічної культури
- •21)Північне відродження, його діячі та здобутки художньої культури
- •22)Реформація, її місце і значення для духовної культури західної цивілізациї
- •23)Соціально-політичні обставини становлення української національної свідомості
- •24)Діяльність і значення братств для розвитку української культури 16-17 ст.
- •25)Внесок у культуру ренесансної європи вихідців з україни
- •26)Гуманістичні та реформаційні ідеї в культурі україни 16-першої половини 17 ст.(на прикладі острозького культурного осередку)
- •27)Місце і значення літературно-філософської полеміки в українській культурі 17 ст.
- •28)Промислова революція і розвиток науки як чинник формування новоєвропейської культури
- •30)Художні напрями та стилі європейської культури 17-18 ст.
- •31)Просвітництво на терені української культури др.Половини 17-18ст.: ідеологія,діячі,осередки
- •32)Вплив київського культурного центру на слов’янсько православний світ 17-18ст. Та його роль у росповссюдженні просвітницьких ідей
- •33)Самобутність культури українського бароко
- •34)Українська та російська культури доби освіченого абсолютизму проблема взаємодії
- •35)Дворянський етап українського нац-культурного відродження кінця 18-першої третини 19ст.;діячі та здобутки
- •36)Головні ознаки й тенденції розвитку європейської культури 19ст.
- •37)Художні напрями та стилі європейської культури 19ст.
- •Скульптура
- •38)Соціально-політичні обставини розвитку російської культури першої половини 19ст. Як чинники становлення дворянського етапу українського національно-культурного відродження
- •39)Слов’янофільство як духовно-культурне явище 19ст., його зв’язок з романтизмом у європі
- •40)Українська національна ідея, її фундатори та розробка у др.Чверті 19ст.
- •41)Значення творчості та діяльності т.Г.Шевченка для розвитку української культури
- •42)Освітянський процес в україні 19ст. Та значення університетських центрів для формування національної інтелігенції
- •43)Розквіт демократичної культури в росії др. Половини 19ст., її місце в скарбниці світової культури
- •44)Критичний реалізм як провідний напрям європейської художної культури др. Половини 19ст.Реалістична література росії та україни 19ст.
- •45)Національно-демократичне спрямування духовної культури українського суспільства та процес нац-культ відродження др. Половини 19-початку 20ст.; його діячі
- •46)Українська культура в галичині: діячі, осередки, значення
- •47)Українське образотворче та театральне мистецтво др. Половини 19ст.
- •48)Символізм як явище духовної культури останньої третини 19ст.-початку 20ст., його нац особливості на прикладі укр літератури
- •49)Модернізм як ідеологія кризи суспільної свідомості та культури кінця 19-першої половини 20ст.
- •50)Проблема масової клуьтури у 20ст. Соціокультурні передумови виникнення тоталітаризму і фашизму у 20ст.
- •51)Дегуманізація культури техногенної цивілізації др. Половини 20ст.
- •52)Постмодернізм та егалітаризм як характеристики духовної культури др. Половини 20ст.
- •53)Глобальні проблеми цивілізації та культури др. Половини 20ст.
- •54)Молодіжна контр-культура 60х років 20ст.
- •55)Політика міжнародних організацій у справах культури
- •56)Пореволюційна українська культура та політика українізації 20-30х років:ідеї, діячі, наслідки
- •58)Культура в авторитарній державі: 60-80 роки в срср.Місце й значення діяльності шістдесятників у розвитку української культури
- •59)Українська культура в межах радянської багатонаціональної культури: проблеми і досягнення
- •60)Умови й особливості розвитку укр культури в незалежній державі
31)Просвітництво на терені української культури др.Половини 17-18ст.: ідеологія,діячі,осередки
Просвітництво — широка ідейна течія, яка відображала антифеодальні, антиабсолютистські настрої освіченої частини населення у другій половині XVII —XVIII століття. Представники цієї течії (вчені, філософи, письменники) вважали метою суспільства людське щастя, шлях до якого — переустрій суспільства відповідно до розуму; були прихильниками теорії природного права. Просвітники мали широкий світогляд, в якому виділялися концепція освіченого абсолютизму, ідея цінності людини, критика церкви, патріотизм, осуд експлуатації людини людиною, утвердження самосвідомості й самоцінності особи. Цим просвітники відрізняються від просвітителів, якими є всі носії освіти і прогресу. В українській філософській думці виділяється етап раннього Просвітництва, яке виникає в епоху зародження капіталізму (перша чверть XVIII століття.). Українське Просвітництво мало своїм ідейним підґрунтям як власні, так і запозичені ідеї французьких енциклопедистів — Вольтера, Дідро, Руссо, Ламетрі, Монтеск'є, Маблі та ін. Власні традиції - це гуманістичні ідеї діячів братств та Києво-Могилянської академії. Випускники Києво-Могилянської академії стали в Україні першими носіями ідей Просвітництва. Вони ж створили у Петербурзі гурток під назвою «Зібрання», який дбав про переклад іноземних книг російською мовою, (керував Г. Козицький). За 15 років (1768-83) видали 173 томи (112 назв) творів французьких просвітників, «Енциклопедію» Дідро. Своєрідність українського Просвітництва в тому, що тут ще не було середнього класу - носія ідей Просвітництва в Європі, тому українські просвітники - це дворяни й міщани, об'єднані вірою у перетворюючу силу освіти. Критикуючи існуючий суспільний лад, вони вимагали пом'якшення експлуатації селян, раціоналізації сільськогосподарського і промислового виробництва, звільнення селян із кріпацтва, демократизації суспільства. У своїх маєтках просвітники організовували гуртки учених, де обмірковували ідеї суспільного прогресу.. Члени «Попівської академії» (у с. Попівка на Сумщині) в маєтку О. Паліцина вивчали твори французьких просвітників. Тут виникла ідея створення Харківського університету, яку здійснив у 1805 член гуртка В. Каразін. Подібний гурток діяв у маєтку В. Пасенка в Кременчуці. В. Каразін виділявся серед просвітників глибоким інтересом до природничих наук, впровадженням їх досягнень у життя. У своєму маєтку він налагодив технологію виробництва спирту, макаронів, консервування продуктів, які швидко псуються, а також вивчав вплив лісосмуг на клімат і родюість ґрунтів. Сучасники називали його «українським Ломоносовим». В. Капніст — відомий поет, боровся за покращення моралі в суспільстві, викривав у своїх творах суспільне зло і жорстоку експлуатацію підданих, лицемірство, фальш, хабарництво та підлабузництво. Серед просвітників — випускників Києво-Могилянської Академії були літератори, перекладачі, публіцисти, зокрема М. Мотоніс, В. Рубан, Г. Полетика, Я. Козельський та ін. Свій суспільний ідеал просвітники формували на основі ідей свободи, рівності і власності. До українських просвітників зараховують і Петра Лодія — першого викладача філософії відкритого для українців у 1787 при Львівському університеті. Етико-гуманістичний напрям як вираз протесту широких мас проти первісного нагромадження капіталу і феодально-кріпосницького гноблення. Цей напрям найповніше втілює Г. Сковорода. Він відкидає і феодалізм, і капіталізм, заперечує матеріальний інтерес і накреслює шлях до щастя людини через моральне вдосконалення, духовне просвітлення. Згодом, у першій половині XIX ст. ідеї Просвітництва становили основний зміст суспільно-політичної діяльності романтиків.