6. Інформаційна функція

Україна має створити ефективну систему інформаційного захисту

своїх національних інтересів, що передбачає проведення активної

інформаційно-аналітичної роботи, спрямованої на роз'яснення своєї

внутрішньої і зовнішньої політики, формування прихильного

ставлення до України в парламентських, урядових і неурядових

колах, збирання інформації про наміри або акції, що плануються

щодо України з метою своєчасного і адекватного на них реагування,

прогнозування перспективних напрямів міжнародної активності.

Головна функція зовнішньої політики України в цьому контексті

полягає у подоланні штучної інформаційної ізоляції навколо неї та

донесенні до України світових інформаційних потоків, забезпеченні

політичних, договірно-правових та організаційно-технічних

можливостей включення вітчизняних інформаційних служб в

міжнародну систему обміну інформацією.

82 Російсько -Турецька війни 1809-1812 та 1828-1829 роки Подальша доля козаків

Русско-турецкая война 1806 - 12 была вызвана реваншистской политикой Турции, рассчитывавшей на отвлечение сил России войнами против Франции (1805-07) и Ирана (1804-1813). Поводом к войне явились нарушение Турцией договора 1805 о порядке прохода русских судов через проливы и смена турецким султаном прорусских Господарей Молдовы и Валахии. Русское правительство, опасаясь захвата Дунайских княжеств франц. войсками, высадившимися в Далмации, в нояб.- дек. 1806 ввело в них войска под команд. ген. И. И. Михельсона. 18(30) дек. Турция объявила войну России. В февр. 1807 рус. эскадра вице-адм. Д. Н. Сенявина, находившаяся ок. о. Корфу, начала военные действия и в июне в Афонском сражении 1807 разбила турецкий флот. На Дунае турецкие войска потерпели ряд поражений и отошли за Дунай. После заключения Тилъзитского мира 1807 между Францией и Россией Наполеон, согласно условиям договора, выступил по средником в заключении мира между Россией и Турцией. В авг. 1807 было заключено перемирие, продолжавшееся до марта 1809. Весной 1809 80-тыс. рус. армия под команд, фельдмаршала А. А. Прозоровского (с авг. 1809 ген. П. И. Багратиона) начала действия против турецких крепостей, овладела Исакчей, Тулчей, Бабадагом, Мачином, Измаилом, Браиловом и осадила Силистрию, но в окт. была вынуждена снять осаду, вследствие движения к Силистрии 50-тыс. турецкой армии. В февр. 1810 главнокомандующим русской Дунайской армией был назначен ген.-лейт. Н. М. Каменский. В мае русская армия переправилась через Дунай и овладела крепостями Пазарджик, Силистрия и Разград, а в июне осадила Шумлу. Штурм Рущука (Русе) в июле окончился неудачей. Турецкий Главнокомандующий Юсуф-паша попытался разбить русские войска под Рущуком, но потерпел поражение при Ватине (в авг.), а Рущук и Журжа капитулировали. В нач. 1811 Дунайская армия была ослаблена переброской части войск на зап. границу. Назначенный в марте 1811 главнокомандующим ген. М. И. Кутузов сосредоточил немногочисл. силы (45 тыс. чел.) на осн. направлениях. В июне 60-тыс. армия Ахмет-паши начала наступление на Рущук, но Кутузов, имея всего 15 тыс. чел., отразил удар противника, а затем отвёл войска за Дунай. В конце авг. Ахмет-паша переправился через Дунай и сосредоточил 35 тыс. чел. на лев. бе регу. В окт. русский 10-тыс. корпус переправился западнее Рущука на правый берег Дуная. Гл.. силы турок, находившиеся на лев. берегу, оказались окружёнными в р-не Слободзеи и капитулировали 23 нояб. (5 дек.). В окт. были начаты мирные переговоры, завершившиеся благодаря дипломатич. искусству Кутузова подписанием 16(28) мая Бухарестского мирного договора 1812, который зафиксировал присоединение к России Бессарабии.

Російсько-турецька війна 1828—1829 років була викликана боротьбою європейських держав за розділ володінь Османської імперії, яка переживала гостру внутрішню кризу, що посилилась у зв'язку з Грецькою національно-визвольною революцією 1821—1829 років.

Передумови

Уряди Великої Британії та Франції, побоюючись посилення впливу на Балканах Росії, до якої греки звернулися по допомогу, виступили у 1827 р. разом з нею на підтримку повсталих греків, але після перемоги союзного флоту у Наваринська битві 1827 протиріччя між союзниками посилилися.

Події

8 (20 жовтня) 1827 султан оголосив про відмову від Акерманської конвенції 1826 і закликав до «священної війни» проти Росії. 14 (26 квітня) 1828 Росія оголосила війну Туреччині. На Дунай була спрямована 95-тисячна армія фельдмаршала П. Х. Вітгенштейна із завданням зайняти Молдову, Валахію, Добруджу і опанувати Шумлою і Варною. Їй протистояла 150-тисячна турецька армія Хусейн-паші. На Кавказі 25-тисячний корпус генерала І. Ф. Паскевича повинен був зайняти Карський та Ахалціський пашалики.

У квітні — травні російські війська зайняли Дунайські князівства, а 27 травня (8 червня) форсували Дунай у Ісакчі, після чого Вітгенштейн розпорошив свої сили для блокади багатьох фортець. Головні сили безуспішно облягали Шумлу, а потім перенесли свої зусилля проти Варни, яка була взята 29 вересня (11 жовтня). Цей незначний успіх коштував величезних втрат. На Кавказі були зайняті Анапа, Каре, Ардаган, Ахалціх, Поті та Баязет.

У 1829 Вітгенштейн був замінений генералом І. І. Дибичем, а Хусейн-паша — Решид-пашою. У травні російські війська облягли Сілістрію, а 30 травня (11 червня) Дибич розбив 40-тисячну армію Решид-паші поблизу Кулевчого. У червні Сілістрія капітулювала, і на початку липня 35-тисячна російська армія рушила за Балкани.

На Кавказі російські війська 27 червня (9 липня) оволоділи Ерзурумом і підійшли до Трапезунда. Незважаючи на наявність у тилу російських військ значних сил турецької армії, армія Дибича, що скоротилася головним чином внаслідок хвороб до 17 тис. осіб, перейшла Балкани і готувалася до штурму Адріанополя, деморалізований гарнізон якого капітулював 8 (20 серпня).

Підсумки

Вихід російських військ на підступі до Константинополя викликав паніку турецького уряду, який 2 (14 вересня) уклав Адріанопольський мирний договір 1829, за яким до Росії відійшло Кавказьке узбережжя Чорного моря (до району на північ від Батумі) і район Ахалціха. Греція здобула незалежність, а Сербія, Молдова та Валахія — автономію.