14. Політика радянського уряду в Україні в 1919-1920рр. «Воєнний комунізм»

Протягом зими—весни 1919 р. більшовики удруге захопили владу в Україні. Був сформований більшовицький уряд — Тимчасовий робітничо-селянський уряд України (ТРСУУ). Політичні заходи більшовиків почалися зі зміни назви держави: УНР було перейменовано на Українську Соціалістичну Радянську Республіку (УСРР). (Ця назва проіснувала до 1937 р. й була змінена на Українську Радянську Соціалістичну Республіку.) Для зміцнення влади більшовиків на місцях були створені надзвичайні органи влади — ревкоми (революційні комітети) і військревкоми (військові революційні комітети). У сільській місцевості опорою більшовиків були комнезами (комітети незаможників). Надзвичайні органи влади контролювали діяльність Рад і впливали на неї, бо більшості у Радах більшовики поки не мали. Згодом ТРСУУ було перейменовано в Раду Народних Комісарів України (РНКУ) на чолі з Християном Раковським.

У березні 1919 р. було прийнято першу радянську Конституцію УСРР, яка законодавчо закріпила радянську владу в Україні. Вищим органом державної влади став Всеукраїнський з'їзд рад, а між з'їздами — Всеукраїнський центральний виконавчий комітет (ВУЦВК).

Політика радянізації в Україні мала такі риси:

— структура радянської державності насаджувалася «згори», через Рад-нарком УСРР і ЦК КП(б)У;

— відрізнявся жорсткою централізацією; — провідниками цієї політики були чиновники неукраїнського походження, унаслідок чого радянізація мала антинаціональний характер.

Суть політичного курсу більшовиків полягала в насильницькому ламанні існуючої в Україні економічної системи. Запровадження заходів входило до компетенції Української ради народного господарства (УРНГ), що цілком залежала від Вищої ради народного господарства Росії.

Соціально-політичний та економічний заходи більшовиків в Україні у 1919—1920 рр. отримав назву воєнний комунізм. Його риси:

— скасування товарно-грошових відносин і заміна їх прямим товарообміном, запровадження карткової системи на продукти харчування, зрівняльна система оплати праці;

— націоналізація промисловості і встановлення державного контролю над виробництвом;

— мілітаризація праці (запровадження загальної трудової повинності населення від 16 до 60 років, трудова мобілізація, робота за трудодні);

— запровадження продрозкладки на селі — системи заготівлі сільськогосподарських продуктів; продрозкладка, яку здійснювали продзагони й комнезами, передбачала обов'язкову здачу селянами державі за твердими цінами всіх надлишків сільгосппродукції; норма особистого споживання визначалася державою; розпочалася колективізація сільського господарства (створювалися артілі, комуни, ТОЗи);

— різке обмеження суверенітету України: КП(б)У

— складова частина РКП(б); керівництво профспілками й громадськими організаціями здійснювалося з Москви;

— утворення в червні 1919 р. військово-політичного союзу радянських республік з метою централізованого керівництва господарством, фінансами і створення єдиного військового командування.

Головним методом здійснення політики «воєнного комунізму» був «червоний терор», який проводила Всеукраїнська надзвичайна комісія (ВУНК).

У 1919 р. здійснення політики більшовиків в Україні було перерване де-нікінськими окупаційними військами. У 1920 р. більшовики втретє прийшли до влади. Вони врахували помилки політичного курсу 1919 р. і переглянули аграрну політику: було прийнято новий земельний закон, що передбачав зрівняльний поділ землі, добровільність у створенні комун. Однак в економіці збереглися методи «воєнного комунізму», що здійснював створений Всеукрревком (пізніше — РНК УРСР і ВУЦВК).

Додаткова інформація

В. Г. Короленко про економічну політику більшовиків у 1920 р. «Кожен хлібороб бачить тільки, що в нього беруть те, що він зробив, за винаго¬роду, явно не еквівалентну його праці, і робить свій висновок: ховає хліб до ям. Ви його знаходите, реквізуєте, проходите по селах Росії України розжареним залізом, спалюєте цілі села й радієте з успіхів продовольчої політики». Держава часто зверталася до позаекономічних методів керівництва: Українську трудову армію очолив Й. Сталін, а праця набула форми повинності. Продрозкладка передбачала насильницьке вилучення не тільки хліба, але і м'яса, яєць, овочів. Більшовики використовували продрозкладку для боротьби з куркульством, хоча визначити, хто належить до куркулів, було складно, тому постраждали міцні селянські господарства.

«Червоний терор» набрав небаченого розмаху. У 1920 р. на території України було створено 18 концентраційних таборів. Почалося витіснення більшовиками з політичного життя соціалістичних партій, які не визнавали радянської влади в Україні. «Боротьбисти», що прагнули повної незалежності України, оголосили про свій саморозпуск, керівництво лівих есерів було заарештоване, почався судовий процес над меншовиками.

Висновок. Політичний курс більшовиків у 1919—1920 рр. в Україні був спрямований на зміцнення влади. Це завдання здійснювалося методами позаекономічного примусу й терору, що викликало невдоволення політикою «воєнного комунізму».

15. Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки. Злука УНР і ЗУНР

1. Історичні умови напередодні утворення ЗУНР. Напередодні поразки Австро-Угорщини в Першій світовій війні активізувався національно-визвольний рух у західноукраїнських землях.

Переговори делегації Української Центральної Ради з представниками країн Четверного союзу в Бресті завершилися зобов'язанням Австро-Угорщини і Німеччини передати велику частину Холмщини і Підляшшя УНР, а решті західноукраїнських земель надати автономію, перетворивши їх в окремий край.

Протягом тривалого часу австро-угорська влада відмовлялася виконувати це зобов'язання, і тільки 16 жовтня 1918 р., коли імперія була вже приречена, з'явився маніфест імператора «До моїх вірних австрійських народів», який передбачав федеративну перебудову держави. Відповідно до положень цього документа, 18 жовтня 1918 р. українські парламентарії зі Східної Галичини і Північної Буковини, керівники політичних партій і церковних ієрархів створили у Львові орган представницької влади - Українську Національну Раду. її очолив Євген Петрушевич.

19 жовтня Українська Національна Рада оголосила про намір об'єднати всі західноукраїнські землі (Східну Галичину, Північну Буковину і Закарпаття) у єдину українську державу, і зробити це мирним шляхом.

Рішучими супротивниками цих планів виступили польські державні кола, що спиралися на численне польське населення, сконцентроване здебільшого в містах Східної Галичини. 28 жовтня в Кракові була створена Польська ліквідаційна комісія. її представники повинні були 1 листопада 1918 р. прибути до Львова, щоб прийняти від австрійського намісника владу над Східною Галичиною. Частина молодих українських офіцерів, які вважали, що в рамках чинних законів домогтися визнання Української держави мирним шляхом не вдасться, ще у вересні 1918 р. створили Центральний військовий комітет. Коли про плани Польської ліквідаційної комісії стало відомо у Львові, на терміново зібраному засіданні Центрального військового комітету було вирішено підняти повстання.

2. Утворення ЗУНР. Уночі проти 1 листопада 1918 р. українські військові частини взяли під свій контроль усі головні пункти Львова. Над ратушею був піднятий синьо-жовтий національний прапор. 1 листопада Українська Національна Рада взяла владу в свої руки в Станіславі, Раві-Руській, Коломиї та інших містах Східної Галичини. Того ж дня австрійська влада у Львові погодилися на передачу влади Українській Національній Раді. Подальшому піднесенню її авторитету сприяли обіцянки демократичних прав і свобод, аграрної реформи в інтересах селян, введення 8-годинного робочого дня. Але події 1 листопада 1918 р. значно загострили українсько-польські відносини, вони стали початком українсько-польського збройного протистояння, що переросло у масштабну війну.

11 листопада 1918 p. у Львові Українською Національною Радою був створений виконавчий орган влади (уряд) - Державний секретаріат. Його головою став К. Левицький, членами - В. Панейко, Л. Цегельський, Д. Виговський, С. Голубович та ін.

13 листопада Українською Національною Радою був затверджений тимчасовий Основний Закон, відповідно до якого за створеною Українською державою закріплювалася назва Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), визначалися її кордони, герб і прапор. Президентом ЗУНР було обрано Є. Петрушевича, главою уряду - Державного секретаріату - залишився К. Левицький. ЗУНР займала територію 70 тис. км кв., її населення (6 млн) на 71% було українським.

3. Внутрішня політика ЗУНР. Основні заходи внутрішньої політики були такими:

- була створена централізована система врядування: центральні органи спиралися на розгалужену і добре організовану систему місцевого врядування, що мала авторитет серед українського населення;

- в умовах конфлікту з польськими військами життєво важливе значення мало створення регулярних військ ЗУНР- Української Галицької армії (УГА), до лав якої швидко й організовано були мобілізовані десятки тисяч чоловік;

- вживалися заходи для виведення економіки з кризи: була встановлена державна монополія на продаж зерна, хліба, цукру, спирту, сірників, шкір, худоби; заборонений вивіз нафти; введена в обіг власна валюта-гривня; відновлювалися залізниці;

- за законом від 14 квітня 1919 р. ліквідувалося поміщицьке землеволодіння, а земля розподілялася між безземельними і малоземельними селянами;

- була затверджена державність української мови, але національним меншостям гарантувалося право на користування своїми мовами. Публічні школи проголошувалися державними.

4. Зовнішня політика ЗУНР. Зовнішньополітична діяльність ЗУНР була спрямована на міжнародне визнання молодої держави, насамперед країнами Антанти, і припинення війни з Польщею. Однак Польща не збиралася відмовлятися від Східної Галичини. Польська армія в листопаді 1918 р. захопила Львів, Перемишль, 10 повітів ЗУНР із 59. 22листопада 1918 р. уряд ЗУНР переїхав до Тернополя.

Оскільки Антанта прийняла «14 пунктів» президента США В. Вільсона, спрямовані на демократизацію всієї системи міжнародних відносин, уряд ЗУНР звернувся до глави американської держави з проханням про допомогу в сприянні визнання проголошеної республіки.

Але прохання про допомогу виявилось марним. Країни Антанти не визнали ЗУНР, і вона опинилась у міжнародній ізоляції. Особливо вороже до ЗУНР ставилася Франція, що була зацікавлена у зміцненні Польщі в противагу Німеччині. А лідери Польщі були переконані, що утворення ЗУНР було лише на користь Австрії та Німеччині.

На Паризькій мирній конференції (1919 р.) вирішувалось питання про врегулювання відносин з Польщею. У ході її роботи була внесена пропозиція про укладання перемир'я між Польщею і ЗУНР, що припускало проведення між ними демаркаційної лінії. За цією пропозицією Львів і Дрогобицький район (на території якого були великі нафтові родовища) залишалися б за Польщею. Уряд ЗУНР, природно, погодитися на таку пропозицію не міг, і війна з Польщею продовжувалася.

Після деякого успіху в червні 1919 p., коли УГА провела наступальну операцію (Чортківська офензіва), 100-тисячна польська армія тимчасово відступила. Але сили були нерівними. Наприкінці липня поляки знову відкинули УГА до ріки Збруч. Польські війська окупували Східну Галичину і Західну Волинь.

21 листопада 1919 р. Верховна рада Антанти надала Польщі 25-річний мандат на управління Східною Галичиною. Але Польща протестувала проти такого рішення, заявивши, що Східна Галичина є «невід'ємною частиною Польщі».

5. Проголошення об'єднання УНР І ЗУНР.

22 січня 1919 p. у Києві був проголошений «Акт об'єднання (Злуки)» Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки в єдину соборну Україну. ЗУНР здобула назву Західної області Української Народної Республіки (ЗО УНР) і повну автономію. Остаточне рішення про об'єднання західних і східних земель повинні були затвердити Українські Установчі збори, які так і не були скликані.

Значення об'єднання УНР і ЗУІІР:

- Сам факт проголошення об'єднання ЗУНР і УНР мав величезне морально-політичне значення, підтвердивши прагнення українського народу жити в незалежній і соборній Українській державі.

- Ця подія, за словами канадського історика українського походження О. Субтельного, свідчила про те, що «уперше західно- і східноукраїнські націоналісти, які протягом поколінь проголошували існування між ними братерських зв'язків, ввійшли в контакт між собою в масових масштабах».

- Велике значення для наступних подій мала взаємодія Української Галицької армії й армії Директорії.

- Позитивний вплив на адміністративний апарат Директорії УНР справили галицькі державні службовці.

Ці та інші приклади свідчили про можливість і необхідність об'єднання. Фактичного державного об'єднання УНР і ЗУНР не відбулося, але історичний досвід державотворення як на сході, так і на заході України був дуже цінний для українських політиків, для державотворення сучасної незалежної України. Починаючи з 2000 р. день 22 січня відзначається в Україні як національне свято.

6. Причини поразки ЗУНР. Причинами поразки ЗУНР були:

- ЗУНР опинилася в міжнародній ізоляції, без військової і дипломатичної підтримки європейських держав;

-. прихильне ставлення країн Антанти до Польщі;

- УНР, воюючи на декількох фронтах у 1918-1919 pp., не могла захистити територію ЗУНР від польських військ;

- ЗУНР не створила з економічних причин достатню за чисельністю і військовим оснащенням армію, здатну захистити суверенітет держави та її територію;

- поразка Української Народної Республіки.

7. Історичне значення утворення ЗУНР. Західноукраїнська Народна Республіка проіснувала 257 днів. Безсумнівно, поразку ЗУНР зумовив цілий ряд факторів. Проте жоден із них не здатний перекреслити роль цього державного утворення в історичному просуванні українського народу шляхом національної свободи і державної незалежності. Реальне існування протягом восьми з половиною місяців національної галицької державності поставило на практичний ґрунт в українському русі гасло Соборної Української держави. Досвід ЗУНР підтвердив, що здобути і відстояти незалежну національну державу можливо тільки завдяки напрузі сил усіх соціальних верств і політичних сил нації.

ЗУНР увійшла в історію як героїчна сторінка у боротьбі українського народу за незалежність, вільний демократичний розвиток.