ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ І.ЗМІСТ ПЛАНУВАННЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

1.1Аналіз навчальної програми

1.2.Планування навчального процесу

РОЗДІЛ ІІ.ПРОЕКТУВАННЯ ВИРОБУ

2.1.Організаційно-підготовчий етап проектування виробу

2.2.Конструкторський етап проектування

2.3.Технологічний етап проектування

2.4.Заключний етап проектування

РОЗДІЛ ІІІ.ОРГАНІЗАЦІЯ ТА МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТЬ

3.1.Розробка методики проведення занять

3.2.Аналіз навчально-матеріальної бази

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Декоративно-прикладне мистецтво – один із найбільш розширених і

доступних видів мистецтва. Це перетворення художником в твори мистецтва

бачення і сприйняття навколишнього середовища.

У живописі художник-митець користується фарбами, за допомогою яких передати враження, почуття, своє ставлення до явищ дійсності чиісторичних подій.Матеріалом для художника-прикладника є: метал, дерево, глина та ін.Кожний матеріал має свої характерні особливості, які художник повинен

враховувати в роботі з матеріалом.

Художньо перетворений предметний світ одержує нові властивості впливаючі на настрій і емоційний стан людей, формує їх смак і естетично виховує.

В зв’язку з реформою загальноосвітньої і професійної школи покладено головне завдання значно покращити художню освіту та естетичне виховання учнів.Необхідно розвивати в учнях відчуття прекрасного, формувати високі естетичні смаки, вміння розвивати і цінувати твори мистецтва, пам’ятникиісторії і архітектури.

Оскільки трудове навчання тісно повязане з життям,з вивченням основ наук у школі і виробництвом,з потребами вдосконалення різних виробів та техніки у різних галузях,що полегшує працю людини,підвищує її продуктивність,тосаме метод використання методу творчих проектівстворює найкращі умови для розвиткутворчої активності школярів.Учні особисто повинні вибрати для себе обєкт проектування,тему проекту,тобто виріб,який вони хотіли б удосконалити,внести у предметний світ,яким хотіли б задовільнити потреби людей.

Саме в школі,на уроках трудового навчання дитина вперше знайомиться з витворами декоративно-прикладного мистецтва та має можливість створювати примітивні його зразки,самовиражатись,розвивати свій художній смак та розширювати свій вид діяльності.

Ювелірне мистецтво - один з найдавніших і широко розповсюджених видів декоративно-прикладного мистецтва. У ньому знаходить втілення властивого людині прагнення до краси. Ювелірні вироби – предмети прикраси і побуту зі шляхетних металів у сполученні з дорогоцінними, напівкоштовними каменями, а також художніх виробів з недорогоцінних матеріалів, виконаних з великою майстерністю.

Метали, з яких виготовляють художні предмети, поділяються на групи кольорових і чорних. Кольорові у свою чергу складаються з благородних (золото, срібло, платина) і неблагородних: мідь, цинк, олово та ін. Кожен з металів та їхні сплави має своєрідні технологічні й декоративні відмінності.

Оскільки у декоративно-прикладному мистецві застосовується велика кількість металів, які мають багаті технологічні й декоративні властивості, існують різноманітні техніки й прийоми їх ручної художньої обробки. Найбільшого поширення набули лиття, кування, карбування, гравіювання, чернь, емалі, скань, зернь та ін.

Щоб ознайомити учнів із ювелірною справою на гурткових заннятях,їм пропонується виготовити жіночу прикрасу технікою травлення.Ця техніка широко використовується про виготовленні різноманітних ювелірних виробів і по суті є найпростішою технікою у ювелірній справі,хоч і потребує великої уважності.

Актуальність вибраної теми полягає у тому,що виготовлення виробів технікою травлення доволі швидкий процес,який не потребує затрати великих фізичних зусиль і складного обладнання та простосувань.В результаті праці можна створити спроектований виріб для прикрашення тіла чи одягу людини,або може бути використаний як наочність для вивченняоснов декоративно-прикладного мистецтва на шкільних гурткових заняттях.

Проектно-технологічна діяльність виконує творчу,перетворюючу,дослідницьку,економічну,технологічну функції.

Обєктом дослідження є проектування виробів з металу.

Предметом дослідження є жіночі прикраси з металу та їх виготовлення в умовах шкільної майстерні.

Мета дослідження полягає у визначенні особливостей українського художнього металу.Створення учнями навчального творчого проекту,що розглядаэться як самостыйно створений і виготовлений учнем,в результаті чого на кожному етапі створення виробу творча активна діяльність школярів вимагає від них використання набутих знань та навичок,цим самим підвищуючи їхній творчий потенціал.

Відповідно до мети поставлені такі завдання:

-висвітлити проблему збереження та використання народних традиці в навчально-трудовому процесі

-описати техніку та технологію виготовлення прикраси

-реалізувати на практиці послідовність виготовлення прикрас

-розробити композоції прикрас,виготовити їх в матеріалі

-провести маркетингове та економічне дослідження

-розробити план-конспект уроку

Розділ і.Зміс і планування навчального процесу.

1.1.Аналіз навчальної програми.

Важливою умовою засвоєння суспільного досвіду, втіленого у різних формах і жанрах мистецтва, є формування особистісного морально - естетичного досвіду. Психологи довели, що чим багатший у людини її життєвий і художній досвід, тим більше естетичної інформації вона здатна одержати від твору мистецтва. Роль народного мистецтва у вихованні дитини в цьому визначальна.

Звернення до народного декоративно - прикладного мистецтва завоювало одне з ведучих місць в роботі сучасного вихователя з дітьми. В останні роки заняття декоративно - прикладною творчістю стали популярними. Вироби, які зроблені руками дітей можуть прикрашати інтер'єр групи, фойє, тому що вони мають естетичну цінність.

Вивчаючи декоративно - прикладне мистецтво під час гурткової роботи, діти поєднують знання технічних прийомів з художньою фантазією, яка притаманна дитячій уяві. Вироби дітей сміливо можна назвати творчими.

Цінність позакласної гурткової роботи полягає в тому,що вона у деякій мірі,вирішує проблему організації вільного часу школярів,задовільняє їхні різноманітні інтереси,активізує пізнавальну діяльність школярів.

Позакласна робота базується основі спільних принципів

навчання і виховання школярів.Разом із тим при організації позакласної,позаурочної роботи потрібно враховувати,їх специфічні принципи,зокрема:

-добровільність у виборі учнями конкретного змісту позакласної роботи,з урахуванням їх особистих інтересів;

-масовість позакласної роботи;

-опора на самостійність,індивідуальність та ініціативу учнів у створенні різних гуртків і проведенні масових позакласних заходів;

-суспільно-корисна спрямованість і творчий характер різних видів позакласної роботи;

Керівнику гуртка слід поділити процес виховання національної свіломості на два взамоповязаних етапи.

Перший етап передбачає ознайомлення учнів з історико-культурологічними та природознавчими відомостями,які безпосередньо повязані з предметом ремесла.На іншому етапі учні повинні закріпити отримані знання і застосувати їх на практиці.

Отже,на вступному занятті гуртка”Ювелірна справа”у 7 класі необхідно в першу чергу ознайомити учнів з історією виникнення та розвитком ювелірного мистецтва на теренах України,де буде присутня інформація про особливості художнього металу України:історію виникнення та розвитку цього ремесла на наших теренах,різновиди металів,наведена інформація про ювелірні техніки і використання їх у різні часи нашими предками.Ця інформація зацікавить учнів та дасть поштовх до вивчення заняття та стимул для втілення своїх ідей на практичному занятті.

Мистецтво художньої обробки металу зародилося ще в сиву давнину. Археологічні знахідки свідчать, що вже в III-II тисячоліттях до н.е. майстри Стародавнього Сходу виготовляли вишукані прикраси і декоративно-ужиткові речі з дорогоцінних металів. На території України вироби ювелірного мистецтва набули поширення у І тисячолітті до н.е., з початком доби раннього заліза – в епоху застосування його як основного матеріалу для виробництва знарядь праці та зброї, переходу в степах до кочового скотарства, значних етнічних та культурних змін. Одна з найцікавіших сторінок її історії пов’язана з кіммерійцями, скіфами, сарматами – кочовими іраномовними племенами, котрі майже 15 століть панували на широких просторах південноукраїнських степів. Вони мали багато спільних рис, породжених способом господарювання – скотарством, яке не могло стабільно забезпечувати кочові племена засобами існування. Тому кочовики постійно воювали, захоплюючи нові землі-пасовиська, грабуючи інші народи.

Кіммерійці – перші племена, відомі за самоназвою, яку донесли до нашого часу давньогрецькі міфи, літературні твори, ассирійські клинописні тексти. Вона є спільною для населення степових та лісостепових земель кочовиків і землеробів. І ті й інші застосовували схожу зброю (мечі, списи, бойові сокири, стріли), кінське спорядження, конструкція якого свідчить, що коней запрягали у колісниці, а також використовували як верхових.

Найраніші ювелірні вироби походять з кіммерійських поховань IX-VII ст. до н.е. Вони становлять невелику групу предметів, що слугували оздобами зброї кіммерійських вояків, кінського спорядження, одягу, культових і побутових предметів. Ці оздоби вирізняються витонченістю форм, цілісністю та лаконічністю композицій, специфікою візерунків. Яскравий і неповторний колорит у давнє мистецтво України внесли кочові скіфи. В скіфських курганах знайдено чудові вироби давньої торевтики, створені кращими майстрами того часу. В похованнях царів та аристократії збереглося оздоблення з дорогоцінних металів: для піхов мечів, сагайдаків, кінського спорядження, вбрання. Особливою оригінальністю і самобутністю відзначаються твори, виконані в так званому скіфському звіриному стилі. Головних персонажів – оленя, гірського козла, коня, хижаків родини котячих – подано у своєрідній манері, яка гармонійно поєднувала реалізм зі стилізацією окремих деталей. Художники зображували тварину в певному ракурсі, підкреслюючи видові ознаки, пластику тіла, внутрішній динамізм і напругу. Кожен мотив, сповнений конкретного змісту, був магічним амулетом-оберегом, звертанням до могутніх містичних сил. Ювелірні вироби виготовляли, як правило, тисненням або карбуванням, іноді у вигляді мініатюрної скульптури. На території Скіфії, а також у грецьких містах-державах Північного Причорномор’я працювали талановиті майстри, які виконували замовлення, зважаючи на смаки скіфської еліти. Поряд з творами місцевих ювелірів широкого вжитку набули античні високохудожні твори з Ольвії, Пантікапея, Середземномор’я.

В елліністичний період (кінець IV ст. до н.е. – І ст. н.е.) серед ужиткових речей побільшало предметів розкоші, ювелірні вироби стали вибагливішими і вишуканішими. У представників еліти скіфського суспільства увійшли в моду еллінські прикраси, декоративні елементи в оформленні головних уборів та одягу, спеціальний посуд для ароматичної олії. Тогочасні ювелірні вироби привертають увагу оригінальними формами й орнаментами. Витвори із золота стали набагато яскравішими завдяки інкрустації їх емаллю, коштовним камінням, кольоровим склом. Це явище дістало назву поліхромного стилю, який набув найбільшого поширення в сарматській культурі. Традиції видобування руди збереглися в Україні від Київської Русі. Давньоруські ковалі були обізнані з технологічними прийомами кування, зварювання і термічної обробки металів. Вони виготовляли знаряддя праці, кінську збрую, наконечники списів, сокири, кольчуги та різноманітні речі господарського призначення. На Русі існувалопонад 16 ковальських ремесел. Високого розвитку досягла також обробка кольорових металів: міді, бронзи, срібла, золота. Ювелірні вироби давньоруських майстрів відзначалися мистецькою виточеністю і досконалістю малюнків. Археологи, крім готових виробів, знаходять значну кількість ливарних формочок для виготовлення прикрас. Традиційні ювелірні технології в Київскій Русі: карбування, тиснення, штампування, чернь, зернь, скань. Найскладніший спосіб орнаментації ювелірних виробів, традиційний для Київщини,—перегородчаста емаль. Пізніше це мистецтво емальєрів поширювались і на інші землі Київською Русі, зокрема, Галич. Багаті колекції музеїв Києва, Чернігова, Харкова, Львова свідчать про вищий рівень ювелірного мистецтва Київської Русі порівняно із західноєвропейськими країнами. Стародавні браслети, сережки, колти, діадеми, гривни, медальйони, ланцюжки, персні ще й тепер вражають незрівнянною красою, ажурністю, досконалою вишуканістю. Ювелірні вироби часів Київської Русі по праву вважаються шедеврами світового мистецтва. Нинівідомі різноманітні технічні прийоми обрбки металів, як стародавні, традиційні, так і нові , сучасні: карбування, лиття, інкрустація, гравіювання, штампування, протравлювання та гальванопластика. Художні вироби з металу широко викорустовуються в оформленні інтер'єрів, садиб, міських вулиць, експонуються на виставках тощо. Наприклад, технікою лиття та холодного кування виготовлялося чимало речей утилітарного та декоративного перизначення: палиці, люльки,ключі, гольники, лускоріхи, застібки, пряжки, стремена. З міді, бронзи, латуні відливалися гармати, дзвони, посуд тощо. Посуд, свічники, каламарі виливали переважно у великах містах: Києві, Львові та в деяких невеличких містечках Придніпров'я, особливо Лівобережжя. Цехові ремісники виготовляли переважно дорогоцінний посуд, коштовну зброю, кінську збрую. Народні ж майстри займалися виробництвом саме ужиткових речей для широких верств населення. Майстри Львова, Івано-Франківська, Чернівців, Ужгорода продовжують традиції давніх ковальських ремесел у своїх декоративних решітках, свічниках- подставниках тощо. Народні майстри Косова працюють в руслі гуцульських традицій, виготовляють бартки, лускоріхи, гудзики, люльки, персні, оздоблюють металом вироби з дерева, шкіри (пояси-череси, гаманці, сумки). Нині провідними підприємствами, що займаються виготовленням сувенірно-подарункових виробів з металу, є фабрики та комбінати Черкас, Мукачева, Одеси, Вінниці, Кіровограда, Хмельницького та багатьох інших міст. Робота з металом завжди вважалася одним з важких і мужніх видів ремесла. Своїм корінням ковальство сягає п'ятисячьолітньої давнини. Розвиваючись як народний промисел в XV-XIX ст., українське ковальство зазнавало впливу всіх мистецьких стилів: ренесанс, бароко, рококо, модерн. Сільське ковальство зберігало свої традиції, ковалі виготовляли потрібні в кожному господарстві речі: плуги, підкови, коси, мотики, лопати, серпи, сокири та ін. Металевими прикрасими оздоблювали двері, скрині та інші меблі, а також самі будівлі (флюгери, світильники, решітки). При Львівському училищі прикладного мистецтва ім. І. Труша є майстерня-кузня, де учнів навчають ковальського ремесла та традицій художнього ковальства. Існують також ковальські цехи при реставраційних майстернях у Києві, Львові та ін. Невеликі приватні ювелірні фірми, що виникають останнім часом, виглядають набагато цікавіше за державних монстрів. За останні роки відбулося кілька персональних та групових виставок художників-ювелірів у Львові, Києві та інших містах. Українські художники беруть участь і мають певні успіхи у виставках та конкурсах за кордоном. Рік за роком до пошуку нових форм та несподіваних матеріалів долучається все більше число молодих художників. Тож слід вірити, що скоро на родючому ґрунті багатої історії розів'ється паросток мистецького золотарства нової доби.