3. Ситуаційні підходи до керівництва та лідерства.

Для визначеності залежності між стилем керівництва, задоволеністю і продуктивності праці було розроблено кілька ситуаційних моделей. Згідно ситуаційної моделі Ф. Фідлера, увага зосереджується на ситуації з врахуванням трьох факторів, що впливають на поведінку керівника: 1) лояльність підлеглих, довіра до керівників (харизматичний ефект); 2) чіткість формування завдань і структури; 3) обсяг законної влади, пов’язаної з посадою керівника (посадові повноваження), яка дає йому змогу використовувати винагороди, а також підтримка формальної організації.

Кожен керівник має мати такий стиль керівництва який би підходив в різних ситуаціях і залишався стабільним , бо зміна елементів стилю приводить до конфлікту.

Модель “шлях – ціль” Т.Мітчела і Р.Гауза базується на тому, що керівник прокладає шлях і спрямовує підлеглих на досягнення цілей. Згідно з цією теорією виділяють чотири стилі керівництва:

1. стиль підтримки (доброзичливе керівництво)– характерне задоволення потреб працівників, керівник створює сприятливий мікроклімат;

2. інструментальний стиль (директивний) – стиль, орієнтований на роботу, керівник визначає мету, методи роботи, стандарти виконання операцій;

3. стиль, що заохочує участь підлеглих у роботі (партисипативний стиль) – керівник використовує ідеї підлеглих для прийняття рішень керівник враховує пропозиції підлеглих і заохочує ініціативу;

4. стиль, орієнтований на досягнення – заснований на плануванні, контролі якості, модернізації виробництва. Робітник одержує завдання і повинен постійно підвищувати рівень виробітку і отримує винагороду.

Ситуаційна теорія ЖЦ П.Герсі та К.Бланшара – згідно з цією теорією стилі керівництва залежать від здатності виконавців відповідати за свою поведінку. Виділяють 4 стилі керівництва, що відповідають певному рівню зрілості виконавців;

1. S1 – базується на розпорядчих діях – керівник орієнтований на завдання, підходить до підлеглих з низьким рівнем зрілості, яким потрібні інструкції, вказівки і контроль.

2. S2 – базується на системі продажі – керівник орієнтований на завдання і на людські взаємини – підходить для підлеглих із середнім ступенем зрілості, які хочуть прийняти відповідальність, але потребують конкретних інструкцій.

3. S3 – орієнтований на участь підлеглих у прийнятті рішень – керівник орієнтується на людські стосунки, підходить для підлеглих з великою зрілістю, керівник з підлеглими разом приймає рішення.

4. S4 – делегування - керівник найменше орієнтований на завдання і людські стосунки. Керівник дозволяє підлеглим діяти самостійно.

Ситуаційна модель прийняття рішень В.Врума-Ф.Єттона. Дана теорія концентрує увагу на процесі прийняття рішень і має 5 стилів керівництва:

1. АІ – керівник сам приймає рішення на основі одержаної інформації;

2. АІІ – керівник отримує інформацію від підлеглих, сам приймає рішення;

3. СІ – керівник викладає проблему підлеглим, вислуховує пропозиції і сам приймає рішення на власний розсуд, враховуючи або не враховуючи думку підлеглих.

4. СІІ – керівник знайомиться з проблемою разом з підлеглими, колектив вислуховує усі пропозиції, а керівник приймає рішення;

5. СІІІ – проблема обговорюється усією групою, разом виносять пропозиції і досягають консенсусу, ухвалюється оптимальне рішення шляхом голосування.

7