Відбитоскладчасті комплекси первинної епізони

Відбитоскладчасті (відображеноскладчасті) комплекси (відбита, відображена складчастість) розвинена на передових і міжгірних прогинах та на окремих ділянках платформ, а в певних випадках і на периферії та навіть у внутрішніх частинах зон шовної складчастості. Причому на передових та міжгірних прогинах, а також на окремих ділянках платформ, цей комплекс часто просторово асоціює із соляною та глиняною тектонікою.

Комплекс даного типу формується як відображення в чохлі платформ та прогинів прояву блоково-брилової (клавішної) тектоніки у фундаменті, а на периферії та окремих внутрішніх ділянках шовноскладчастих зон – як наслідок поступового затухання інтенсивності дислокаційних процесів по латералі (рис.3.111).

Рис. 3.111. Приблизна схема формування відбитих (відображених) складок у чохлі осадових порід над піднятими та зануреними блоками фундаменту

Основними структурними макроелементами даного комплексу є:

1. мульди,

2. брахіформні складки (брахіскладки, германотипні складки),

3. крихко-в’язкі розломи та

4. прирозломні складки, флексури, великі кікбанді.

У різних випадках комплекс представлено або окремими такими елементами, або їх сполученнями.

Рівень дислокаційниї пертворень у них коливається від ТФ ІІ до VII. Переважають низькобальні тектонофації.

Подібні комплекси проявлені виключно в первинній епізоні.

Мульди одночасно являють собою невеличкі накладені прогини, складені континентальними відкладами, та пологі складки, які майже повністю охоплюють ці прогини.Вони розвинені на щитах молодих платформ та внутрішніх частинах епіплатформних орогенів. Характерною їх рисою є дуже пологе (кути падіння становлять перші градуси) падіння крил і узгодженість цих падінь зі зміною потужності відкладів (максимальна потужність припадає на замкові частини мульд, а на крилах вона поступово зменшується). Рівень дислокаційних перетворень у таких структурах не перевищує ТФ ІІ первинної епізони.

Судячи з усього, такі структури формувалися паралельно з осадконакопиченням та діагенезом.

Дислокаційні утворення інших відзначених типів домінують в авлакогенах, периклінальних, передових і міжгірних прогинах та на біляшовних і міжшовних ділянках складчастих зон. Там вони проявлені як самостійно, так і в асоціації з крихко-в'язкими розломами, а в деяких випадках і соляно-купольними та іншими їм подібними структурами.

Відбитоскладчасті структури, як правило, утворюють мозаїчноподібний малюнок, який у плані нагадує шахову дошку зі спотвореними комірками, яким відповідають брахіантикліналі або брахісинкліналі, а в деяких випадках і діапірові складки. При цьому всі відбиті складки певною мірою копіюють конфігурацію і розміри блоків-штампів у фундаменті й залежно від цього мають овальну, лінзоподібну, ромбоподібну та іншу форми. Ядра таких складок являють собою залишки первинних форм залягання або первинної монокліналі, а крила – замкнуті в плані дуже пологі малоамплітудні флексури. Їх морфологія у вертикальному перетині залежить від конфігурації крил і буває дугоподібна, коритоподібна, стільцеподібна і т. п.

Відбиті складки на платформах і особливо на їх плитних частинах дуже пологі (падіння на крилах рідко перевищує перші градуси), у вертикальному перетині мають дугоподібну форму і за розмірами досягають перших і навіть десятків кілометрів. Рівень дислокаційних перетворень у цих структурах характеризується, головним чином, ТФ І-ІІ. У той же час на ділянках, ускладнених розломами (у даному випадку крихко-в'язкими) стиснення складок зростає і кути падіння крил досягають навіть перших десятків градусів, а рівень дислокаційних перетворень збільшується до ТФ V–VІІ.

20) Катагенетична підзона первинної епізони. Її особливості та характерні для неї дислокаційні структури.

До катагенетичної (постдіагенетичної) підзони первинної епізони віднесено осадові середовища, які в сферу дислокаційних перетворень потрапили на стадії катагенезу порід.

Катагенетична підзона в реологічному відношенні суттєво відрізняється від діагенетичної. Породи в ній за в’язкісними властивостями зрівнюються з кристалічними і тому деформації в ній носять крихко-пластичний, а в певних ситуаціях і крихкий характер.

Катагенез –це стадія глибинного перетворення осадових порід під впливом підвищених температур та тиску підземних мінеральних вод (див. Табл.3.2. ). Реалізуються ці перетворення в породі за допомогою часткового розчинення під тиском уламкових зерен кварцу, польових шпатів та масової гідрослюдизації й лоритизації глинистої речовини, а також перекристалізації карбонатної та кременистої речовини. Пористість порід при цьому зменшується до 2 %. З’являються регенераційні структури в уламкових породах, перекристалізаційні в карбонатних та кременистих породах.

Катагенез – явище тривале й охоплює відрізки часу до мільйона й більше років. За цей час осадова речовина як би визріває структурно й у мінеральному відношеннях [Логвиненко, 1968; Япаскурт, 1989 та інші] й певною мірою змінюються її реологічні властивості. У зв’язку з цим літологи поділяють катагенез на дві підстадії:

1. ранню (початкову) та

2. пізню (глибинну).

На стадії раннього катагенезу ще зберігаються глинисті мінерали (глини розмакають), кременисті породи представлені опалами, халцедонами, трепелами, а карбонатні породи ще пористі й не захоплені мармуризацією. На цій стадії вугілля стає матовим, блискучим, довгополум’яним, газовим.

На стадії пізнього катагенезу завершується процес перетворення осадової речовини у тверду гірську породу. Зокрема, глинисті породи перетворюються в аргіліти (вони не розмакають), кременисті – у кварцити, яшми, карбонатні – у мармури. Вугілля набуває властивостей коксуючого.

Дислокаційні перетворення в катагенетичній підзоні первинної епізони здійснюються за допомогою наступних механізмів:

1. крихке сколювання та відрив (крихке тріщиноутворення)

2. катакластична течія (брекчування, катаклаз та мілонітизація),

3. крихке кліважування,

4. механічне лущіння сланцюватих порід,

5. крихко-пластичний вигин,

6. діапіризм.

При цьому похідними дії цих механізмів на мікрорівні є наступні структури: