Джерела варіативності інтелекту

У зв'язку з тим що чинники – найпопулярніша характеристика інтелекту, широко обговорюється питання про їх природу – оскільки це вираз кореляцій поведінкових (у тому числі і інтелектуальних) характеристик, то вони описові, а не сущностны. Як вони виникають і чи є результатом досвіду або природженими здібностями?

Для відповіді на це питання звертаються до дослідів по формуванню установок у приматів: після того, як мавпи навчилися розрізняти трикутник і круг, інші форми вони також стали розрізняти набагато швидше. Тому можна зробити висновок, що чинники – результат узагальненого досвіду, і поки розрізнятимуться поведінкові прояви і форми досвіду індивідів, у них з'являтимуться нові чинники інтелекту.

Досліджувалася також наслідуваність інтелектуальних здібностей, причому виявлені вельми неоднозначні і суперечливі закономірності (8, 14). Так, було показано, що у міру дорослішання дітей виявляється збільшення коефіцієнта кореляції показників інтелектуальності дітей і батьків. Причому ця закономірність посилюється з підвищенням економічного статусу сім'ї (т.е. у фінансово благополучних сім'ях діти ближче до батьків по інтелекту, чим в сім'ях бідних). Останнє, проте, ніяк не відноситься до сімей з приймальними дітьми (що дивно, оскільки економічне благополуччя – чинник явно средовый). Та зате, якщо в сім'ї живуть разом діти рідні і приймальні, то усередині групи останніх теж спостерігається інтелектуальне зближення, але тільки між собою, а не з приймальними батьками або їх біологічними дітьми. Таким чином, в приймальній (фостерній) сім'ї формуються дві групи схожих один на одного по інтелекту дітей – група рідних і група приймалень; а вплив середовища і спадковості приводить різними шляхами до схожих результатів.

Найбільш значущими серед внутрісімейних чинників мінливості виявляються статус сиблинга, підлога дитини, інтервали між народженням дитини і найближчих до нього сиблингов і т.д. Так, вивчаючи багатодітні сім'ї, різні автори стикалися з тим, що рівень інтелекту дітей має тенденцію зменшуватися у міру зростання кількості його старших братів і сестер, хоча ця тенденція також змінюється залежно від соціально-економічного рівня сім'ї і особливостей культури (8, 14).

Якщо ж батьки мають якісь особливості, відхилення інтелекту в ту або іншу сторону від середньої величини, то у біологічних дітей ця особливість компенсується за допомогою зворотного зрушення у напрямі середньої величини (це правило носить назва генетичного регресу). Генетична теорія пояснює регрес тим, що чим більше відхилення, тим менше вірогідність збереження що відповідає за цей рівень інтелекту генної комбінації.

У ряді сучасних досліджень, проведених завдяки вивченню близнят, було показано, що кореляції інтелекту дітей з характеристиками сімейного середовища (освітою, структурою сім'ї, економічним статусом) починає збільшуватися з віку двох років. Близнюки ростуть в особливій ситуації в порівнянні з одиночними народженими дітьми, тому на всіх отриманих результатах може позначатися і це обставина; важливо, що молодші з близнят часто випробовують менш сприятливе відношення до себе з боку батьків, що також позначається на їх інтелекті. Що ж до психопатології батьків (шизофренії, параної і психопатії у матерів), то це не робить впливу на схожість їх інтелекту з інтелектом дітей (14).

Узагальнюючи дані (якщо тільки це можна назвати узагальненням), Д. Хорн запропонував так звану «модель шляхів»: на підставі 28 емпірично отриманих коефіцієнтів кореляції було виділено 9 основних параметрів, «шляхів», ведучих від чинників до інтелекту дітей. Ці шляхи від генетичних відхилень домінантності, від аддитивної складової генотипу, від загальнийсімейного середовища, від средовых особливостей, визначуваних інтелектом батьків, від соціально-економічного статусу сім'ї і т.д. (14).

Отже, на думку ряду дослідників, вивчення психогенетики інтелекту приводить до висновків про нижчою, ніж передбачалося раніше, наслідуваності інтелектуальних ознак, і про високу обумовленість вариативности показників сімейним середовищем.