Питання №2(т 3) Завдання та функції науки Конституційного права Завдання науки конституційного права України

Головним завданням науки конституційного права України є проникнення в

сутність конституційного права України, його принципів та соціального

призначення, причому об'єктом особливої уваги мають бути фундаментальні,

основоположні суспільні відносини, які визначають обличчя нашого

суспільства, найголовніші характеристики нашої державності.

У цьому плані найістотнішим завданням є глибоке і всебічне вивчення

головного правового інституту конституційного права України — інституту

основ її конституційного ладу.

Це — основа самого буття й успішного функціонування Української держави

і суспільства, його фактичної та юридичної конституції. Тут принципове

значення має усвідомлення того, кому належить влада в країні, який

механізм її реалізації. Завдання науки конституційного права полягає

насамперед в тому, щоб всебічно проаналізувати таку властивість влади,

як суверенітет.

Усвідомлення й розв'язання проблем державного, національного та

народного суверенітету мають не тільки теоретичне (наукове), а й

практичне значення, оскільки ці проблеми зв'язані з такими питаннями, як

консолідація народу України, досягнення ним національної злагоди,

забезпечення само-ідентифікації різноманітних етносів на території

України, зміцнення державності тощо.

Функції науки конституційного права

Сутність, зміст, соціальне науково-пізнавальне та навчальне призначення

науки конституційного права розкривається в її функціях. Ці функції

визначаються насамперед її предметом. Серед них пріоритетною є політична

функція, головне призначення якої — формування справжніх політичних

переконань та орієнтацій. І це цілком закономірно, оскільки об'єктом

науки конституційного права є політичні відносини, політика, серцевиною

і сутністю якої є влада.

Важливою є також методологічна функція, головний зміст та призначення

якої — спрямування, орієнтація інших галузей права.

Ідеологічна функція науки конституційного права полягає в тому, що вона

вивчає ідеї, духовні цінності у процесі здійснення народовладдя в

Україні, реалізації Конституції (Основного Закону) України. Норми та

інститути конституційного права справляють значний ідеологічний вплив на

всі грані нашого життя, формують наш світогляд, певні поведінкові

стереотипи.

Евристично-прогностична функція (Поняття “Евристика” - знаходжу, виникло

у стародавній Греції як метод навчання, що його заснував Сократ. Це

термін, яким позначають галузь знання про творчу діяльність, пов’язану з

пошуками шляхів відкриття нового в судженнях, ідеях, способах діяння)

тут полягає у пошуках фундаментальних вирішень питань, які стоять перед

наукою конституційного права, прогнозуванні й пошуках того прогресивного

і цінного, що має велике значення для майбутнього.

Важлива також комунікативна функція науки конституційного права, яка

полягає в роботі з інформацією і пов'язана з такими проблемами, як

гласність у роботі державних органів, ознайомлення з роботою органів

влади й управління, формування правової свідомості та правової культури.

Інтегративна (системотворча) функція полягає в тому, що наука

конституційного права допомагає загальній теорії держави і права

об'єднувати всі юридичні науки в цілісну систему. І це природно, адже

такі поняття, як "суспільство", "держава", "влада", "місцеве

самоврядування" тощо є ключовими для багатьох юридичних наук.

Прикладна функція полягає в тому, що конституційне право орієнтує

державні органи, увесь механізм народовладдя в їх практичній діяльності.

Саме тут підтверджується загальновідома істина: теорія перевіряється

практикою.

№3 (Т 3 )

Першою Конституцією України є конституція Пилипа Орлика. Пам'ятками політико-правової думки українського народу є також статті та ін­ші акти Б. Хмельницького. Першим актом, який безпо­середньо започаткував національне конституційне право України, можна вважати IV Універсал Української Центральної Ради (1918). Він політико-правовим чином сформував, проголосив Україну як незалежну, самостій­ну і суверенну державу.

Панування радянської концепції конституціо­налізму було припинено з прийняттям в 1990 р. Декла­рації про державний суверенітет та Акта проголошення незалежності України в 1991 р. Ці документи стали: віхою, яка започаткувала народження нового українського права.

Так, представник історичної школи Н. Палієнко вважав, що конституційне право виникає і розвивається завдяки об'єктивній внутрішній необхідності І в своїй основі опирається на народну свідомість, народний дух, притаманний кожній нації з моменту появи її на істо­ричній сцені." Конституція, стверджує С. Шелухін, ви­ходить з народного життя, психіки, історії, побуту, бажань, прагнень й ідеалів народу. Норми права, таким чином, є похідними від звичаїв і традицій.

Представники позитивістської школи права вважа­ють, що джерелом норм конституційного права є пози­тивне (прийняте державою, писане) право, яке вста­новлюється і примусово захищається державою.

З точки зору соціологічних теорій права, конститу­ційне право є наслідком певних соціальних зв'язків (станів): генезисом конституційних норм є різноманітні соціальні інститути як автономні соціальні утворення.

Джерела конституційного права закріплюють най­важливішу сферу політико-правових відносин, які виникають у процесі здійснення народовладдя. Це обумовлює багатство змісту таких джерел, оскільки народовладдя — надзвичайно складний комплекс економічних, політич­них, соціальних, соціально-психологічних та інших від­носин. Такі відносини виникають при безпосередній реалізації національного, державного та народного суве­ренітету народу. В таких джерелах втілюються основи конституційного ладу, взаємовідносини особи й держа­ви, національного та адміністративно-територіального будівництва, побудови органів державної влади. Одна з особливостей джерел конституційного права полягає в тому, що значна їх частина має політичний характер. І це цілком природно, оскільки конституційне право — найбільш "політизована" галузь національної системи права.

Важливою ознакою джерел конституційного права є їх вольовий характер. Проблема вольового наповнення джерел конституційного права має неабияке значення для теорії і практики. Державна воля, яка матеріалі­зується в правових актах, - надзвичайно складне соціальне явище. Тут переплітаються матеріальні, ідео­логічні, соціально-психологічні та інші фактори. Воля — це елемент психіки, одна з найважливіших її функцій.

Джерела конституційного права мають комплексний характер, оскільки об'єднують і матеріальні, і проце­суальні норми. Це, між іншим, характерно й для інших галузей права, але для конституційного права така комп­лексність має особливе значення. Конституційне право не має "паралельної" галузі, як це властиво для цивіль­ного та кримінального права. Цивільно-процесуальне та кримінально-процесуальне право — цілком самостійні галузі національної правової системи. В конституцій­ному праві і матеріальні, і процесуальні норми об'єд­нуються в одному акті, що обумовлено, насамперед, вимогами законодавчої техніки. Співвідношення матері­альних та процесуальних норм в джерелах конститу­ційного права не однакове. В одних випадках в актах переважають норми матеріального права, які закріп­люють здебільшого правовий статус державних органів і їх компетенцію. Це, так би мовити, статичний бік дер­жавно-правового становища суб'єктів конституційного права.

І нарешті, варто мати на увазі, що більшість джерел конституційного права виходять за межі права: можна говорити про економічні джерела (наприклад, відносини власності), політичні (програми і платформи діяльності політичних партій, інші документи політичного характе­ру), соціальні (соціальна діяльність класів, соціальних груп, громадських об'єднань), соціально-психологічні (різноманітні психологічні установки, мораль)