- •1. Атомістичні вчення античності (Демокріт, Епікур, Лукрецій Кар)
- •2. Ніцше вважає, що розум:
- •3. Тома Аквінський стверджував:
- •4. Закон єдності і боротьби протилежностей в діалектиці.
- •1. Проблема людини і пізнання у Сократа
- •2. Екзистенціалізм вважає однією із умов життя людини:
- •3. Гуманізм – це:
- •4. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін.
- •2. Кант вважає, що людина це:
- •3. Характерною рисою ф-фії Відродження є:
- •4. Закон заперечення заперечення:
- •Філософське вчення Арістотеля:
- •В структурі психіки людини Фрейд виділяє:
- •3. Предметом філософії є:
- •4. Загальна характеристика та специфіка категорій діалектики:
- •1. Філософські напрями елліністичного періоду
- •Гегель вважає що завдання філософії:
- •3. Структура світогляду включає:
- •4. Категорії одиничне, особливе, загальне:
- •Теоцентризм середньовічної філософії
- •Критичний період у Канта:
- •3. Києво-Могилянська академія заснована:
- •4. Категорія причина та наслідок
- •Номіналізм і реалізм Середньовіччя
- •Кант вважає що пізнати людина здатна:
- •3. Г. Сковорода виділяє:
- •4. Категорії необхідність та випадковість:
2. Кант вважає, що людина це:
Б) Мета діяльності
3. Характерною рисою ф-фії Відродження є:
В) Антропоцентризм
4. Закон заперечення заперечення:
Закон заперечення заперечення є одним з основних законів діалектики, який відображає поступальність, спадкоємність, а також специфічну діалектичну форму розвитку предметів і явищ об'єктивної дійсності.
Сутністю закону заперечення заперечення є відображення напряму і форми процесу розвитку в цілому, а також напряму і форми розвитку внутрішніх етапів окремого циклу розвитку явища. Він відбиває спадкоємність як характерну рису процесу розвитку, бо в кожному новому ступені розвитку зберігається те позитивне, що було на попередніх стадіях розвитку у вихідному пункті та в його запереченні. Водночас кожний новий ступінь розвитку являє собою не просте, механічне поєднання позитивного змісту попередніх стадій розвитку, а виступає як діалектична єдність, в якій переборюються однобічності попередніх стадій розвитку і утверджується більш багатий і всебічний зміст, відбувається перехід у вищу фазу розвитку. Закон заперечення заперечення відображає вихідний характер розвитку, поступовість руху; розвиток, який ніби повторює пройдені вже ступені, але повторює їх інакше, на вищій фазі. Ця форма зумовлена особливостями зв'язку між етапами в розвитку явища, що виступають як стадії руху внутрішніх суперечностей від їхнього зародженн до розв'язання. Остання стадія, стадія розв'язання суперечностей, перебуває в такому зв'язку з вихідною, що вона є ніби поверненням до неї, поверненням старого, але повторенням на новій вищій основі.
Варіант 11
Філософське вчення Арістотеля:
Аристотель (384-322 рр. до н.е.) др.-греч. філософ і вчений енциклопедист. Провідний філософ класичного періоду, який у своїх поглядах поєднував матеріалізм з ідеалізмом. Створив свою філософську школу – Лікей (згодом її назвали школою перипатетиків “прогулянка”). Навчався у Платона, вихованець Макидонського.
Вчення про буття. Аристотель піддає критиці вчення свого вчителя Платона. З його точки зору суще не може існувати окремо від речей. Буття у нього існує як єдність матерії та форми. Матерія у нього розглядається як можливість. Для того, щоб із можливості виникло щось дійсне, матерія повинна мати форму, яка перетворює її на актуальне суще. Форма – активне начало, тоді як матерія –пасивне. Матерія подільна до нескінченності, форма не подільна і тотожна самі речі. Найвищою сутністю Арістотель вважає чисту (очищену, звільнену від матерії) форму. Звільнена від матерії форма – це вічний двигун, який є джерелом руху і життя, космічного цілого. За те, що Арістотель вважав першоосновою форму, а не матерію, теологи середньовіччя залучали його до фундаторів богослов”я (поряд з Платоном), оскільки безтілесна форма Аристотеля успішно збігалася з образом безтілесного, але всемогутнього бога.
Вчення про пізнання. Знати, за Аристотелем, значить знати загальне, бо воно є першоначалом за своїм буттям. Аристотель вивчає 10 основних категорій: сутність, кількість, якість, відношення, місце, час, стан, володіння, дія, страждання.
Аристотель – засновник формальної логіки. Він визначав три основні закони логіки:
1. Закон тотожності.
2. Закон усунення протиріччя.
3. Закон виключеного третього.
Вчення про людину та суспільство. За Аристотелем проблеми людини вивчає практична філософія, яка складається з двох частин – етики та політики. Аристотель – засновник етики евдемонізму, згідно з якою найвище благо людини – щастя. Щасливою людину робить добродійність (арете). Чим вище арете, тим повніше щастя. Аристотель визначає два види чеснот: етичні (як середина між людськими вадами) та інтелектуальні.
Людина – це суспільна тварина, яка наділена дішею та політичною свідомістю. Найкраще державне об’єднання – це поліс. Остаточна мета полісу – щасливе життя. Найкращий лад – це правління найкращих аристократів. Аристотель вважав природним відношення “раб – господар”, але рабами повинні бути не елліни, а варвари.