2. Вступне слово вчителя.

Бенедикт — простодушний і безстрашний, він нікому не заважає, товаришує з усіма, він назве вам сотні комах, але його неуважність анекдотична. Чому? Він заглиблений в науку, він одержимий наукови­ми ідеями.

Якого героя іншого роману Ж. Берна він вам нагадує? (Звичайно, Паганеля, вченого, закоханого в море, в материки, острови, ліси, річки, прерії та міста).

Засідання географічного товариства Учитель. «Жозс-Лнтоніу Ллвіш сказав, що наукові подорожі чис­ленних мандрівників у глиб Африки можуть неабияк зашкодити ко­мерційним операціям работорговців. Співрозмовник погодився з ним і докинув, що таких гостей світських чи священнослужителів — тре ба зустрічати рушничними пострілами...

Метис додав, що «надто важко стало на ринку в Ньянгве, Уджіджі, Занзібарі — у всій області Великих озер».

Хто ці люди, про яких згадує Ж. Верн і які так шкодять работор­говцям?

■ф- Представлення карток-персоналій.

1 картка. Дж. Брюс, пютландський дослідник, який перебував в Ефіопії з 1768 по 1773 р. Його праця «Подорож в пошуках Нілу» (1790) залишилася класичним зразком опису географічних відкриттів, важливою сторінкою на шляху відкриттів європейців в серці Чорного континенту. Па гравюрі зображено відкриття Джеймсом Брюсом вито

ку Голубого Нілу.

2 картка. У 1857 р. Королівське географічне товариство відрядило експедицію під командуванням двох армійських офіцерів — Річарда Бертопа і Джона Спіка. Свій шлях вони розпочали в Занзібарі, потім 1 місяців пересувалися на захід. Багато носіїв померло, офіцери за хворіли. Вони перші досягай озера Танганьїка.

Майже осліпнувши, Спік продовжив пошуки великого озера, їй,' знаходиться на північ від тих місць. Так він відкрив озеро Ньяса, п< реймснувавгаи його в озеро Вікторія.

Чому і початок, і середину XIX ст. називають «дівінґетонівськп

періодом» вивчення Африки.

З картка. Девід Лівінґстон. Син дрібного торговця чаєм із се, Блентайр у графстві Ленарк. Народився 13 березня 1813 р. Отрим,

250

богословську і медичну освіту. У 1840 р. приїхав до Кейптауна, щоб здійснити чотири своїх подорожі півднем Африки. «Розшифрував» складний малюнок географічної сітки «білої плями» в центрі й на (іівдні Африки, вперше повідомив світові безліч подробиць про приро­ду цієї території. Уперше було нанесено на карту річку Замбезі, вста­новлено обриси озера Ньяса, на Замбезі відкрито один із найбільших

Водоспадів свічу.

Учень-географ (1). Подивіться на карту півдня Африки. Ви побачи­те, якими шляхами йшов Лівінґстон, які території описав. Значення і масштаб географічних відкриттів дають підстави вважати його Найбільшим дослідником цього континенту. Звичайно, Ж. Верн знав Про цього вченого, читав його праці.

Учень-географ (2). «Він вирушив у дорогу 3 червня 1852 р. у сунро-|0ді кількох тубільців. Од Кумура він попрямував на захід уздовж пус-кми Калахарі. 31 грудня Лівінґстон увійшов до Літубаруби й побачив, що землю бечуанів геть розорили бури — нащадки голландських ко-

ЙЇИІІСТІВ».

Учень-географ (3). «Калахарі - величезна напівпустеля на півдні

Африки, займає близько 250 тис. км². Води тут або дуже мало, або

фміі'ім немає хіба лише після дощу вона ще деякий час стоїть дрібни-

і ми озерцями в численних западинах. Трави тут ростуть майже скрізь,

тому в іце не потривожених людиною районах водиться безліч диких

Коли в 1849 р. Д. Лівінґстон уперше перетнув Калахарі на його Шляху траплялися маленькі озера.

Корінні жителі цього району — бушмени. 50 тис. бушменів вдало-и» вижити в результаті колонізації цієї частини Африки. Бушмени-Иочівники — вправні мисливці. Неначе відкриту книгу читають вони (іу< і сню: ледь помітний слід, прим'яті травинки, зламана гілка дає їм відомості не тільки про те, що пройшла тварина, але й чи давно це бу-Ци, ика це тварина і якого вона розміру».