III. Зовнішній зміст джерела права
3.1. Ступінь справжності джерела, його автентичність (вірогідність) не викликають жодного сумніву. Акт вступив в силу, був опублікований, регулював відносини певний час до прийняття нового Основного закону УРСР.
3.2. Відомості про підробки джерела. Таких відомостей об’єктивно бути не може. Факт принципового державного значення документу, друкування документу в періодичному виданні, важливість закріплених ідеологічних емоційно забарвлених декларативних положень, масова розтиражованість джерела дає змогу відкинути можливість і об’єктивну необхідність підробки даного документу.
3.3. Інтерпретація юридичних фактів та термінів. Тлумачення юридичних норм. Як зазначає теорія права, інтерпретація фактів та термінів є однією з засад правозастосовної діяльності. Юридичний факт не може знаходитись відокремлено, поза його суб’єктивною інтерпретацію. Питання інтерпретації юридичних фактів (обставин, що пов’язані виникнення, зміна чи припинення правовідносин) є досить цікавим в проблематиці застосування Конституції УРСР 1929 р. По-перше можна розглянути норму ст..3 «Українська соціялістична радянська республіка входить до складу Союзу радянських соціялістичних республік як суверенна договірна держава і зберігає за собою право вільного виходу з Союзу.», за якою закріплено суверенітет УРСР, договірність входу до Союзу, добровільність виходу. Беручи до уваги подальші події та розвиток відносин УРСР-СРСР можна з впевненістю казати про інтерпретацію терміна «суверенітет» в досить нестандартному розумінні, чи й зовсім про підміну цього поняття. Візьмемо іншу статтю: «В Українській соціялістичній радянській республіці церкву відокремлюється від держави і школу від церкви і волю релігійних визнань і антирелігійної пропаганди признається за всіма громадянами.». Хід подій свідчить зовсім про інше, тут постає два варіанти розвитку – досить нестандартна інтерпретація «антирелігійної пропаганди» зі знищеннями і терором, чи банальне нехтування задекларованими засадами.
Правом тлумачення норм Конституції були наділені лише владні чиновники найвищого рангу, при чому наділені фактично, а не законодавчо. Коло суб’єктів, що мали доступ до тлумачення юридичного акту, й визначило характер такого тлумачення. З поглибленням нового режиму в країні рад тлумачення норм, віддане на відкуп тамошнього чиновництва, ставало все більш спаплюженим та антигуманним. Беручи до уваги, що законодавча ініціатива і законодавчі повноваження були цілком в руках радянської влади, а нормативні акти видавалися лише за потребою «соціялістичної революції» і в її дусі, все одно, навіть власні акти тлумачилися на власний тоталітарний розсуд, а в гіршому випадку і зовсім не бралися до уваги
3.4. Відомості про підробки (фальсифікацію) юридичних фактів. Зважаючи на суспільну важливість відносин, що регулювалися Конституцією 1929 р., очевидно, що фальсифікація юридичних фактів могла мати місце у вищих ешелонах влади толочної радянської республіки. В конспекті даного питання можна говорити про фіктивність народовладдя в республіці, фіктивність суверенітету Української республіки в країні рад. З огляду на вищесказане та аналізуючи подальшу історію правозастосування Основного закону, можна виявити фальсифікацію всіх можливих обставин, що породжують, наприклад, права й обов’язки населення і в подальшому визнання осіб поза законом як результат підробки юридичного факту владними чиновниками.