2.3. Розвиток транспортної системи у період великих географічних відкриттів (хv-хvіі ст.)

З XV ст. відбувається активний розвиток сухопутного транспорту та будівництво доріг. Це пов'язано з виникненням у Європі великих держав із централізованою владою.

Наприклад, у Франції було побудовано мережу доріг із кам'яним покриттям, що отримала назву "шосе" (від французького слова, що означало "взута"). Тільки від м. Парижу починалися 11 трактів, що з'єднували столицю регулярним сполученням із 43 містами.

У цей час було створено поштову службу - поштові карети здійснювали регулярні перевезення дорогами Франції та Англії. Для подорожей використовують зручні ресорні карети. У Великобританії регулярні перевезення здійснювали на "етапних" візках (фургонах). Зупинки від одного до іншого постоялого двору визначали етапи поїздки. Шість та більше коней тягли візок на 40 осіб із швидкістю 5 км на годину. Більш заможні громадяни використовували "уарлкоут" - найману карету. У XVII ст. в Європі розпочалось перевезення багатомісними кінними візками на 8-10 осіб.

В Україні перевезення здійснювались основними сухопутними шляхами: Муравським, або Соляним, що з'єднував Україну з Кримом; на Лівобережжі - Ромоданівським, Сагайдачним, Гетьманським, Українським (вів до Москви); на Правобережжі -один шлях від Києва пролягав через Білогородку, Васильків, Фастів, Немирів, Тульчин, Тростянець до Бендер і Константинополя; другий - через Острог і Львів до Варшави; Кучманським - що йшов між Дністром і Бугом, Покутсько-Золотим - між Прутом і Дністром.

Зазнав удосконалення й український віз, виникли легкі брички. Використовують карети західноєвропейського виробництва або різноманітні коляски, ридвани, тарантаси, що зроблені місцевими майстрами. Взимку їздили на санях або у кибитках.

У ХУІІ ст. в Російській Імперії розпочалось регулярне перевезення пошти та будівництво поштових станцій. З 1669 р встановлено регулярне сполучення між Києвом і Москвою за допомогою кінної пошти, а з 1674 р. у Києві почав працювати поштовий двір з житловими будівлями та конюшнями на 40 коней.

У країнах Азії - Османській імперії, Китаї та Індії - головними транспортними засобами залишились каравани верблюдів. В Японії сформувалася мережа вкритих гравієм сухопутних шляхів із системою поштових станцій. Основною дорогою була Токайдо, що проходила південним узбережжям о. Хонсю і пов'язувала імператорську столицю Кіото із столицею сьогунів Едо. Дорога мала довжину 514 км та 53 поштові станції.

Розвиток водного транспорту у ХУ-ХУІ ст. характеризується появою нових технологій та центрів суднобудування, нових типів більш швидкісних суден. У цей період європейці відкривають Новий Світ та здійснюють торговельні експедиції до азіатських країн. Будуються удосконалені судна - галаси, з'являються і нові типи суден: іспанські галеони, португальські каравели, англійські барки, голландські пінаси та флейти. Тоннаж зростає до 1 тис. т, покращуються мореплавні якості суден. Каравела мала систему вітрил, що дозволяла розвивати швидкість до 20 км/год.

В Україні використовувалися судна - чайки. На них запорозькі козаки здійснювали подорожі Дніпром та виходили у Чорне море. Днище чайки було видовбане з товстої колоди, борти зроблені з дощок. На носі й кормі чайка мала стерна, а вздовж бортів по 10-15 кочетів, Таке судно брало на борт до 50-60 осіб із провіантом.

Найбільший у світі флот у цей період належав Нідерландам. Він нараховував 4,5 тис. суден. Щорічно в країні будувалося до 1000 великих та малих морських суден. Саме у Нідерландах XVI ст. вперше почали ходити під вітрилами заради власного задоволення. Одним із перших яхтсменів був голандський хірург Генрі де Вогг. Він отримав 19 квітня 1601 р. письмовий дозвіл здійснити рейс від Флісінгена до Лондона "у невеликому відкритому човні, самостійно, розраховуючи тільки на провидіння".

Нідерландський "яхтінг" мав великий вплив на суднобудування в інших країнах. Яхт-клуби з'явилися у Великобританії, Данії, Пруссії, Росії. Особливої популярності яхтінг набув в аристократичному середовищі. Наприклад, король Великобританії Карл II Стюарт особисто брав участь у гонках.

Європа не була єдиним місцем у світі, де широкого розвитку набуло суднобудування. В Азії арабські судна доу вдало конкурували з європейськими суднами, а пізніше з пароплавами і збереглися до тепер у майже незміненому вигляді. У Китаї подорожі здійснювалися Великим каналом, річками Янцзи і Хуанхе. В Індії основною внутрішньою транспортною артерією залишався Ганг. Турецьке панування у Східному Середземномор'ї, Чорному та Червоному морях завдало великих збитків традиційній торгівлі європейських країн зі Сходом. У цей період починається пошук нових морських шляхів на Схід через Атлантику, що призвело до вдосконалення транспортних засобів та здійснення Великих географічних відкриттів.

Отже, період Х\/-ХУІІ ст. характеризується удосконаленням транспортної мережі та транспортних засобів: будуються великі вітрильні кораблі, здійснюються заходи щодо будівництва мережі каналів, виникає державна служба регулярних міжміських сполучень пасажирськими й поштовими диліжансами. Подорожі стають більш дешевими, створюються численні установи для обслуговування подорожуючих. Популярними у цей період стають поїздки на мінеральні води, до відомих навчальних центрів Європи, країн з відомими історичними пам'ятками великих цивілізацій Південної Європи та Північної Африки.