2. Зимові види відпочинку та туризму

Температуру місцевості для зимових видів відпочинку та туризму можна визначити за допомогою кількості днів із середньодобовими температурами від -5 до -15⁰С. При цих температурах створюються найбільш комфортні умови для лижних прогулянок та зимових туристичних мандрівок. Ці показники відповідають помірно теплій та помірно холодній зимі.

Величину вітрового режиму n % (% річної суми днів з відповідними температурами) визначають шляхом підрахунку кількості днів n з температурою від -5 до -15⁰С при швидкості вітру більше 3,5 м/с за наступними формулами:

; ; C_x = а_х + в_х

де n – кількість днів із швидкістю вітру більше 3 м/с при температурі -10…-15⁰С або кількість днів із швидкістю вітру більше 5м/с при температурі -5…-15⁰С; N – кількість днів за 1 місяць, С_х – сумарна кількість днів за 1 місяць із швидкістю вітру більша 3м/с при температурі -10…-15⁰С; а_х – кількість днів за місяць із швидкістю вітру більше 3м/с при температурі -10…-15⁰С; в_х – кількість днів за місяць із швидкістю вітру більше 5м/с при температурі -5…-10⁰С.

Cлід виходити з того, що вітер зі швидкістю більше 5м/с викликає дискомфортні відчуття при температурі нижче 0-1⁰С, а вітер з швидкістю більше 3м/с впливає негативно при температурі -10⁰С і нижче.

Оцінка природних факторів, що впливають на організацію місць відпочинку та туризму.

Для оцінки природних факторів, що впливають на організацію місць відпочинку та туризму, також враховуються літні та зимові види відпочинку та туризму.

1. Літні види відпочинку та туризму

При оцінці рельєфу території для місць відпочинку та туризму необхідно виходити з того, що гірські райони, що поєднують в собі найрізноманітніші висоти, з гірськими піками та льодовиками, пологими долинами, пересіченими гірськими річками. Сприятливі для найбільшої кількості видів відпочинку та туризму. Більш низьку оцінку отримують середньо- та низькогірні райони через зменшення можливостей для організації деяких видів туризму і спорту у зв’язку з більш обмеженим набором класифікаційних показників для гірського туризму та альпінізму. Найменшу оцінку отримали рівнини – найбільш одноманітний і в той час най розповсюджений тип рельєфу.

При оцінці територій з рослинністю найвищий бал отримали зони мішаних ті широколистяних лісів з добре розвинутим підліском та трав’яним покривом, з різноманітними галявинами та прогалинами. При цьому враховувалось, що великі лісові масиви створюють умови для відпочинку значної кількості людей, а їхній склад та структура сприятливо впливають на мікрокліматичні та санітарно-гігієнічні умови. Для них характерні різноманітні та красиві пейзажі.

Тайгові, переважно хвойні ліси також дозволяють організовувати місце відпочинку та туризму для великої кількості відпочиваючих, проте на відміну від мішаних і широколистяних лісів вони характеризуються менш сприятливими мікрокліматичними та санітарно-гігієнічними умовами. Невеликі лісові масиви або їхня повна відсутність найменш сприятливі умови для відпочинку.

При оцінці гідрографічної сітки слід виходити з багатства різноманітних водойм, що визначають можливість організації значних за площею районів відпочинку. Наприклад, найбільший розвиток великих зон відпочинку та туризму стимулює поєднання поозер'я та густої сітки великих та середніх річок. Райони з густою сіткою великих та середніх річок мають більш обмежені можливості для організації різноманітних великих зон відпочинку та туризму. Ще більші обмеження мають райони з середньою та малою щільністю великих та середніх річок, а також безводні райони.

З точки зору організації відпочинку найбільш цінними є сухі і не заболочені території, що створюють сприятливі санітарно-гігієнічні та мікрокліматичні умови. Наявність великих заболочених територій виключає організацію місць відпочинку та туризму.

2. Зимові види відпочинку та туризму. Важливо враховувати протяжність та висоту залягання снігового покриву. Найкращі умови створюють при тривалому періоді залягання снігового покриву висотою 40…60 см. В той ж час території з тривалістю снігового покриву менш 30 днів і висотою менше 10 см взагалі виключає організацію будь-яких зимових видів масового відпочинку та туризму.

Взимку хвойні ліси створюють добрий захист від сильного вітру та визначають оптимальні умови для відпочинку. Мішані ліси характеризуються менш сприятливими вітрозахисними, а це означає менш комфортними мікрокліматичними умовами.

Листяні ліси мають голі крони, що знижує їхні вітрозахисні та естетичні якості. Ще більшу низьку оцінку отримують лісостеп, степова зона, пустеля та тундра.

Оцінка окремих природних факторів в залежності від конкретної території.

Для оцінки території за окремими факторами прийнята п’ятибальна система – п’ять балів за найбільш та 1 бал за найменш сприятливі умови відпочинку та туризму. Оцінка надавалася за найбільш розповсюдженою або за найкращою характеристикою.

Окремі природні фактори мають неоднакову цінність з точки зору можливостей організації відпочинку та туризму. Так, узбережжя теплих морів, різноманітний рельєф та тривалий сезон з комфортними температурами є тими факторами, що визначають найкращі умови організації місцю відпочинку та туризму. Інші елементи мають другорядне значення.

Цінність одних і тих самих факторів змінюється в залежності від сезону року. Наприклад, при організації літніх видів відпочинку рослинність, наявність річки, озера або моря виступають в ролі основних факторів, при організації зимових видів відпочинку вони або мають підпорядковане значення або взагалі не враховуються. Тому при сумарній оцінці території основні фактори, на відміну від додаткових, враховувались з коефіцієнтом 2 [55]. Виходячи з отриманих сумарних оцінок, всі території розділені на 5 категорій: 1) найбільш сприятливі; 2) сприятливі; 3) відносно сприятливі; 4) малосприятливі; 5) несприятливі. Для літніх видів відпочинку та туризму найсприятливіші території характеризуються, перш за все, тривалим теплим періодом та розміщенням на березі теплого моря. Ці два фактори зазвичай поєднуються з різноманітною рослинністю та рельєфом або сильно розвинутою гідрографічною сіткою.

Сприятливі території – це гірські райони, розміщені на заході та півдні країни, підвищені території з різноманітною рослинністю, райони поозер'я та густої річкової сітки.

Відносно сприятливі території характеризуються найчастіше високою оцінкою будь-якого фактору – сильно розвинутою гідросіткою або рослинністю, а також тривалістю комфортного періоду або різноманітністю рельєфу.

Малосприятливі або несприятливі території отримали низькі бали за основними факторами, що робить найчастіше неможливим розвиток тут великих зон відпочинку та туризму. Це, звичайно, не виключає можливість організації закладів місцевого значення та окремих видів лікувального туризму.

Для зимових видів відпочинку виявились наступні закономірності. Для найсприятливіших територій характерне поєднання тривалого комфортного періоду та різноманітного рельєфу з високою оцінкою більшості другорядних факторів. Сприятливі території – це райони з протяжним комфортним періодом, часто у поєднанні з розчленованим рельєфом або достатньо мальовничою рослинністю.

До відносно сприятливих територій відносяться майже всі райони з тривалим комфортним періодом для зимових видів відпочинку.

Малосприятливі території є цікавими лише для організації місцевого відпочинку.

Несприятливі території виключають розвиток зимових видів відпочинку.

Оцінка естетичного значення природних ландшафтів

Естетичність ландшафту з метою організації відпочинку та туризму визначається поєднанням двох або трьох компонентів (пересічний рельєф, водний об’єкт, різноманітний рослинний покрив), чергуванням відкритих та закритих територій (ліс. Пасовище, луки, болото), наявність видовищних панорам ( урвища, уступи, відкриті водойми тощо) та колористичного різноманітного пейзажу[32].

Оцінка естетичності ландшафту має прикладний напрямок (головним чином з метою рекреації) та базується на порівнянні природних територій за степенем привабливості. Краса природи об’єктивна та незалежна від будь-яких смаків, отже, здатна викликати однакові відчуття в різних суб’єктів. Тому спроби уніфікувати системи та критерії оцінки здаються досить коректними. При цьому естетичність розглядається як степінь емоційної привабливості тої чи іншої території. В наш час методи оцінки естетичності ландшафту розвиваються за трьома напрямками.

Класичними називаються методи оцінки, в основу яких покладений опис естетичних властивостей ландшафту. Цей метод оцінки заснований на ствердженні того, що неможливо визначити естетичні характеристики природних компонентів за допомогою кількісних показників. Проте цей підхід не має практичної реалізації, оскільки некоректно аналізувати властивості природних компонентів та порівнювати привабливість території на основі емоційних епітетів.

Соціологічне опитування рахується найбільш об’єктивним та надійним методом оцінки. Однак, через некомпетентність респондентів опитування, як правило, зводиться до вияснення переваг різних категорій туристів стосовно способів або місць відпочинку. Об’єктивність цього методу при виявленні показників привабливості ландшафту спірна, оскільки створенням анкет займаються спеціалісти. Проблематичність реалізації цього методу полягає в його трудоємкості та значних фінансових затратах.

Методи експертних оцінок в наш час є найбільш актуальним напрямком. Робляться спроби знайти сукупність об’єктивних критеріїв оцінки. При досягненні цієї мети можна було з великою ймовірністю та більшою визначеністю, ніж опираючись на індивідуальний смак, кваліфікувати пейзаж як більш або менш привабливий.

Більшість методів передбачає кількісну оцінку естетичних якостей ландшафту. Тут особливо широке розповсюдження отримав метод бальної оцінки окремих рекреаційних властивостей ландшафту та особливостей їхнього поєднання.

Параметри, на основі яких проводиться оцінка естетичного значення ландшафту, в загальній формі повторює параметри ландшафтної структури території в цілому. У більшості авторів вони співпадають, не дивлячись на відмінності у формуваннях, та зводяться до наступного.

1. При оцінці рельєфу найбільше значення надається властивостям, що визначаються мірою вертикального та горизонтального розчленування, що в свою чергу відображає складність геологічної структури.

Вертикальне розчленування рельєфу визначає висотну різноманітність природних компонентів, наявність або відсутність ландшафтних панорам, далеких перспектив, оглядових точок і ін.

З горизонтальним розчленуванням рельєфу пов’язано багатоманіття крайових зон, ліній і також перегинів рельєфу.

Розчленування рельєфу як вертикальне, так і горизонтальне характеризує контрастність території, створює динамічність образу ландшафту, в цілому підвищує атрактивність поверхні.

Неостаннє значення у формуванні рельєфу належить формам морфоскульптури. Різноманітність геоморфологічних об’єктів, як один із елементів атрактивності, характеризується кількістю унікальних та екзотичних форм рельєфу, що підвищує його естетичні властивості. Особливо привабливими вважаються нівальні (снігові) та гляціальні (льодовикові) форми, альпінотипові вершини, а також форми, генеровані ерозійними та акумулятивними процесами в долинах.

2. Всі параметри, що оцінюють естетичні якості рослинності, зводяться до визначення породного складу, виділенню ярусів та визначенню життєвості, зімкненості крон, зрілості верхнього ярусу, тобто те, що визначається в процесі ландшафтної зйомки.

За результатами оцінки найбільш привабливими вважаються мішаний зрілий ліс, з замкненістю крон, розрідженим або слабо вираженим підліском.

3. Водні об’єкти володіють яскраво вираженим притягуючим ефектом і, безумовно, домінують в ландшафті. Виділяються площадні (озера) та лінійні (ріки) водні об’єкти.

Лінійні водні об’єкти оцінюються профілем річки, кутом падіння і, відповідно, швидкістю течії, характером руслових процесів – наявність водоспадів, перекатів, порогів і ін. Поєднання територій та акваторій формують так звані краєві зони – межі відмінних середовищ.

4. Атмосферні явища традиційно не враховуються при оцінці ландшафту, оскільки важко прогнозувати та є коротко часовими. Однак вони можуть нести самостійне естетичне навантаження, проте частіше просто формують фон сприйняття. Можливість спостереження в межах території тих чи інших атмосферних явищ вказується в загальному описі.

Інтегральна оцінка придатності відповідної території для відпочинку та туризму включає рекреаційні оцінки ландшафтів та екологічний стан природного середовища.

Інтегральна рекреаційна оцінка ландшафтів складається з середніх значень основних параметрів ландшафту: рельєфу, водних об’єктів та рослинного покриву. Оцінка кожного параметру містить функціональну та естетичну складову. За трьохбальною системою оцінки встановлюється наступна градація територій для туристичного освоєння: несприятливі (1…1,4 бали); відносно сприятливі (1,5…2,4 бали); сприятливі (2,5…3 бали).

У відповідності з прийнятою градацією за значенням ландшафтного потенціалу проводиться зонування території за мірою сприятливості природних ландшафтів для туристичного освоєння.

При інтегральній рекреаційній оцінці екологічного стану природного середовища також використовується трьохбальна система градації території: чисті (2,5…3 бали); відносно чисті (1,5…2,4 бали); забруднені (1…1,4 бали) території. Згодом проводиться екологічне зонування території.

Сприятливі рекреаційні території зазвичай характеризуються високим ландшафтно-рекреаційним потенціалом (2,5…3 бали) та чистим природним середовищем.

Відносно сприятливі рекреаційні території включають: а) сприятливі ландшафти та відносно чисте природне середовище; б) відносно сприятливі ландшафти та чисте природне середовище; в) відносно сприятливі ландшафти та відносно чисте природне середовище.

Несприятливі території характеризуються або найнижчою оцінкою ландшафту, або крайнім негативним екологічним станом території.

Контрольні запитання.

1. Що означає «природні рекреаційні ресурси»?

2. Які природні ресурси туризму відносяться до прямих, а які до опосередкованих?

3. Як класифікують природні рекреаційні ресурси?

4. Які існують методи оцінки природних ресурсів рекреації та туризму?

5. В чому полягає суть медико-біологічного типу оцінки природних рекреаційних ресурсів?

6. Які методи економічної оцінки природних ресурсів ви знаєте?

7. Які особливості кадастрового та бального методів оцінки туристичних ресурсів?

8. В чому полягає суть туристичної ренти?

9. Які переваги втілення та використання туристичної ренти?

10. Який механізм туристичної ренти?

11. Які основні принципи обліку, розподілу та використання туристичної ренти?

12. В чому відображається привабливість рельєфу з метою туризму та відпочинку?

13. В яких випадках рельєф можна розглядати як туристичний ресурс?

14. Як впливає рельєф на формування та функціонування різних типів територіальних систем рекреації та туризму?

15. Як проводиться оцінка рельєфу для організації гірськолижного та спортивного туризму?

16. Які особливості впливу клімату на організм людини?

17. Що таке біоклімат? Які його основні елементи?

18. Які найважливіші метеорологічні елементи та їхній вплив на організм людини?

19. Які основні особливості оцінки водних ресурсів для розвитку спортивного туризму?

20. Водні ресурси туризму та їхні характеристики.

21. В чому полягає привабливість рослинності з метою розвитку туризму?

22. Як проводиться оцінка біологічних ресурсів території?

23. Які природні ресурси туризму відносяться до лікувальних?

24. В чому суть методики оцінки природних лікувальних ресурсів?

25. Назвіть основні типи мінеральних вод.

26. Поясність, в чому полягає методика комплексної оцінки природних умов Ю. А. Вєдєніна та М. М. Мірошніченко?

27. Які існують методи комплексної оцінки природних ландшафтів з метою розвитку туризму та відпочинку?

28. Проведіть класифікацію природних рекреаційних ресурсів свого регіону. Намагайтесь скласти кадастр туристичних ресурсів регіону.

29. Проаналізуйте природні туристичні ресурси свого регіону та виділіть найбільш значущі природо-орієнтовані види туризму, що отримали розвиток в регіоні.

30. Проаналізуйте територіальні відмінності природних рекреаційних ресурсів України. Поясніть отримані результати.