Середні фази: процеси експансії і сепарації (відділення)

За Зільбухом, момент, коли перший залежний член сім’ї виходить з сімейного середовища у зовнішній світ (садочок, школа) – складає окрему фазу розвитку сім’ї, основна задача якої полягає в адаптації до нової ситуації, пов’язаної з частковою незалежністю третього члена і початком відділення його від сім’ї. надалі сім’я повинна забезпечувати наступну експансію і часткове відділення залежних членів.

Вітчизняні дослідники називають цей період фазою стабілізації, яка є найскладнішою і найбільш проблемною для всіх членів сім’ї, що зумовлено, з одного боку, кризою середнього віку батьків, а з іншого – кризою підліткового віку дітей. Гострота кризи багато в чому залежить від того, наскільки успішно були вирішені проблеми на попередніх фазах. Якщо ці проблеми не були вирішені, стосунки в сім’ї на цій фазі можуть характеризуватися недостатньою згуртованістю, емоційною близькістю, наявністю сексуальних проблем подружжя, неадекватних способів взаємодії один з одним і дітьми.

Пізні стадії: завершення

Фаза, коли діти залишають батьківський дім, характеризується порушенням звичних правил і стереотипів взаємодії. Дитина (тепер вже доросла, по суті) створює свій домашній затишок. Створення власного домашнього вогнища пов’язано з початком здійснення нею базових внутрісімейних функцій. Постає проблема наповнення взаємин подружжя новим змістом, що компенсувало б емоційні втрати, пов’язані з віддаленням дітей від сім’ї. Іноді вирішення цієї проблеми ускладнюється через суперечності, що витіснилися у зв’язку з народженням і вихованням дітей, але актуалізувалися на фазі «порожнього гнізда». Головною задачею сім’ї при цьому є фасилітація створення такого першого домашнього куточка за межами сім’ї і незалежного функціонування відділеного члена. В психотерапевтичній практиці більшість звертається за допомогою на середній фазі розвитку, або коли діти залишають батьківську сім’ю. основні зусилля всіх членів сім’ї спрямовані на реалізацію певних процесів, які приводять до її поступового зменшення і «спустошення».

Е. Бургес сказав: «Сім’я існує до тих пір, поки між її членами існує взаємодія; вона помирає, коли ця взаємодія припиняється». Протягом останніх років життя пара, що залишилася в одинокості, переживає складні метаморфози. Її батьківські функції повністю втрачаються. Остання фаза життєвого циклу сім’ї настає тоді, коли помирає один із подружжя. Це може відбутися на будь-якій стадії. У цьому разі другий із подружжя, як правило, часто приєднується до сім’ї дітей як бабуся чи дідусь, що вимагає від дітей адаптації до зміни структури сім’ї. У цей період можуть виникати конфлікти між поколіннями. Іноді незалежним батькам потрібно перейти в залежну позицію від дітей. Це непросто.

Протягом всього життєвого циклу сім’я постійно зустрічається з різними труднощами і несприятливими умовами – хвороби, житлово-побутові незручності, конфлікти з соціальним оточенням тощо. В зв’язку з цим перед сім’єю часто виникають непрості проблеми, які можуть негативно позначитися на її житті. Розглянемо основні моменти, які спричиняють сімейні порушення.

Чисельні труднощі, які виникають перед сім’єю і загрожують її життєдіяльності, можна розділити, перш за все, за силою і тривалістю їх дії. Особливе значення при цьому мають 2 групи сімейних труднощів:

- гострі (н-д, смерть одного з членів сім’ї, звістка про подружню зраду, раптові зміни в долі і соціальному статусі, н-д, арешт одного з членів сім’ї, раптове і сильне захворювання;

- хронічні подразники (надмірне психічне і фізичне навантаження в побуті і виробництві, тривалий і стійкий конфлікт між членами сім’ї тощо.

Можна виділити також наступні групи труднощів, з якими зустрічається сім’я:

- пов’язані з різкою зміною способу життя , життєвого стереотипу (психологічні труднощі, які виникають при переході від одного етапу життєвого циклу до другого);

- пов’язані з великою кількістю труднощів, їх накладенням один на одного (шлюб і відразу народження дитини, закінчення університету, пошук окремого житла тощо).

Через всі етапи життєвого циклу проходять «нормативні стресори» - звичайні труднощі, які переживають всі сім’ї: на першому етапі життя – труднощі взаємного психологічного пристосування, конфлікти, які виникають при формування стосунків з родичами; на другому – задачі виховання і догляду за дитиною, веденням домашнього господарства. Поєднання перерахованих труднощів в певні моменти життєвого циклу сім’ї приводить до сімейних криз.

Криза – це порушення стану рівноваги системи, тяжкий перехідний стан. Це ситуація емоційного і розумового стресу, що потребує значних змін уявлень про світ і про себе за короткий проміжок часу. Звичні способи функціонування сім’ї, старі моделі поведінки не допомагають справитися з новою ситуацією.

В сімейній кризі можна виділити дві потенційні лінії подальшого розвитку сім’ї:

1 – деструктивна, тобто така, що веде до порушення відносин і загрожує їх існуванню; конфлікти не вирішуються, а люди уникають конфліктів і в такий спосіб віддаляються один від одного;

2 – конструктивна, що полягає в потенційній можливості переходу сім’ї на новий рівень функціонування. Оскільки далеко не у всіх є навики припрацювання конфліктів для того, щоб стати ближчими один до одного, то іноді подружжя може вибрати ще третю лінію – вирішують завести дитину. І в такому випадку дитина в майбутньому стає мішенню для всіх невідредагованих почуттів або ж грає роль миротворця в сім’ї. а коли подорослішає, то підсвідомо приваблює партнерів, які можуть допомогти їй відтворити її ранні травми розвитку.

Безсумнівний інтерес представляють дослідження чеських вчених, які встановили і описали 2 критичні періоди в житті сім’ї. Перший з них, більш інтенсивний, спостерігається між 3-м і 7-м роками існування сім’ї і досягає найбільшої гостроти в період між 4-м і 6-м роками. Його виникненню сприяють наступні фактори: зникнення романтичних настроїв, активне неприйняття контрасту в поведінці партнера в період закоханості і в повсякденному житті, збільшення прояву негативних емоцій, збільшення напруги між партнерами внаслідок частих зіткнень. При цьому криза може виникнути без подружньої зради, без втручання батьків чи будь-яких інших зовнішніх впливів. Друга криза назріває між 17-м і 25-м роками. Ця криза менш глибока, ніж перша, може продовжуватися рік і більше. Її виникнення часто співпадає з періодом інволюції, з підвищенням емоційної нестійкості, проявом страхів, різних соматичних скарг, почуттям самотності, пов’язаного з тим, що діти пішли з дому.

В обох випадках спостерігається ріст незадоволеності. Ведучої ролі у випадку першої кризи набуває фруструюча зміна емоційних взаємовідносин і як результат – збільшення числа конфліктних ситуацій, ріст напруги як відображення побутових та інших проблем; у випадку другої – пов’язане з відокремленням дітей від сім’ї наростання соматичних скарг, тривожності, відчуття пустоти життя.

Цікаво, що другу кризу гостріше переживають чоловіки. На цьому етапі важливо шукати способи поновлення стосунків.

Виявлення кризових періодів в житті сім’ї може мати немаловажне прогностичне значення, сприяти їх пом’якшенню або попередженню.

Труднощі, зумовлені несприятливими варіантами життєвого циклу, - ті, що виникають при відсутності в сім’ї одного з її членів (чоловіка, дітей). Причиною може бути розлучення, тривала розлука подружжя, позашлюбна дитина, смерть одного з членів сім’ї, бездітність подружжя.

При всій різноманітності варіантів розвитку сім’ї спостерігається низка спільних джерел їх порушень. Це, по-перше, функціональна пустота, тобто ситуація, коли одна із ролей, необхідних для успішного існування сім’ї, ніким не виконується. Н-д, якщо батько йде із сім’ї, його доля у вихованні вже невиконана. По-друге, можуть бути труднощі адаптації до самого факту, події, яка породила несприятливий варіант розвитку сім’ї (розлучення, смерть одного з подружжя, необхідність виховувати дитину поза шлюбом тощо).

Сім’я, зіткнувшись з труднощами, намагається якось протидіяти їм. Дослідження показують, що сім’ї реагують на труднощі досить різноманітно. В одних випадках труднощі мобілізують, інтегрують сім’ю. В інших, навпаки, послаблюють, ведуть до збільшення в ній протиріч.

Неоднакова стійкість сімей по відношенню до труднощів пояснюється по-різному. Частіше всього говорять про певні механізми, які забезпечують успішну протидію порушенням – про механізми вирішення проблем (розпізнавати їх, висувати версії вирішення, вибирати з них найкращу). Деякі вчені виділяють також певні особливості, завдяки яким сім’я легше пристосовується до несприятливих умов. Серед таких особливостей – гнучкість взаємостосунків, чіткість у формулюванні рольових очікувань, згуртованість сім’ї, відкритість у сприйнятті оточуючого світу, тобто відсутність тенденції ігнорувати якусь частину інформації про світ. Але, у другому випадку існує проблема діагностування даних особливостей – гнучкості і т.д. виходить дещо замкнене коло: чому сім’я добре справляється з різними труднощами? Тому що їй присутні гнучкість, відкритість. Звідки ми знаємо, що їй присутні ці якості? Зі спостережень над тим, як вона пристосовується до важких ситуацій.

Сім’я як джерело психічної травматизації особистості (2 год.)

Психічна травма – це перш за все психічне переживання, в центрі якого знаходиться певний емоційний стан. Психотравмуюче переживання – це стан, який впливає на особистість в силу його вираженості (гостроти), тривалості або повторюваності. Психотравмуючими є не будь-які сильні переживання, а лише ті негативні переживання, які можуть бути причиною певної клінічної паталогыїії.

Дослідження неврозів, реактивних розладів і інших форм пограничних нервово-психічних розладів, в етиології яких значну роль відіграє психотравмуюче переживання, дають можливість визначити коло таких станів. Це стани:

- незадоволеності;

- нудьги;

- подавленості (субдепресивні стани);

- тривоги;

- страху;

- хвилювання;

- невпевненості;

- безпомічності (стану фобічного кола);

- емоційна напруженість;

- стани, які виникають при наявності внутрішнього конфлікту.

Важливою ознакою психотравмуючих переживань є, як було показано В.Мясищевим, їх центральне місце в структурі особистості, їх особлива значимість для індивіда. «Достатньо глянути на будь-яке глибоке переживання людини, щоб переконатися в тому, що в основі переживання лежать взаємостосунки людини з різними сторонами навколишнього, що хворобливі переживання є лиш наслідком порушених взаємовідносин. Втрата місця, наклеп, зрада чоловіка/дружини, смерть дитини, невдача в досягненні цілі, вразливе самолюбство і т.п. є джерелом хворобливого переживання лиш в тому випадку, якщо вони займають центральне або, в крайньому випадку, значиме місце в системі стосунків особистості. Їх значимість є умовою афективного напруження і афективної реакції»[В. Мясищев, 1960].

Важливе місце у вченні про психічну травму займає поняття про патогенну ситуацію – сукупність факторів, які безпосередньо зумовлюють психотравмуюче переживання. «Патогенна ситуація, відповідно до точного змісту слова, являє собою те становище, в якому виявляється особистість, з її якостями (перевагами і недоліками), в поєднанні умов, осіб, з якими вона взаємодіє, із збігом обставин, які створюють клубок зовнішніх і внутрішніх труднощів» [В. Мясищев, 1960].

Патогенна ситуація може виникнути в найрізноманітніших взаємостосунках індивіда: службових, трудових, навчальних тощо. Сімейні стосунки, як правило, виступають в ролі найбільш важливих, значимих для індивіда, чим пояснюється їх ведуча роль у формуванні патогенних ситуацій і психічних порушень. Ведуча роль сім’ї у виникненні патогенних ситуацій і психотравмуючих переживань визначається рядом обставин:

1) ведучою роллю сімейних стосунків в системі взаємостосунків особистості. Сім’я на ранніх, найбільш важливих для подальшого розвитку етапах життя індивіда є єдиною, а пізніше однією з найбільш важливих соціальних груп, в які він включений. Події в сім’ї набагато більшою мірою «приймаються близько до серця», ніж аналогічні події в сфері трудової діяльності, сусідських стосунків тощо;

2) багатогранністю сімейних стосунків і їх залежністю один від одного. Сфери домашнього господарства, дозвілля, емоційних і сексуально-еротичних взаємостосунків дуже тісно взаємопов’язані. І спроба внести в будь-яку з них якісь зміни викликає «ланцюгову реакцію» змін у всіх інших. В силу цієї особливості від сімейної травми важче втекти – у члена сім’ї при спробі уникнути травматизації виникає більше труднощів;

3) особливою відкритістю і, відповідно, вразливістю члена сім’ї по відношенню до різних внутрісімейних впливів, в тому числі і травматизуючих. В сім’ї індивід більш доступний впливу з боку інших членів сім’ї; слабкості і недоліки його проявляються найбільш явно.

Найбільш значимі для психічної травматизації є стійкі патогенні ситуації, зумовлені всією сукупністю сімейних стосунків в даній сім’ї. індивід сприймає сімейне життя вцілому як травматизуюче. Травматизуюче переживання стає результатом всіх або значної кількості сімейних обставин. Такий індивід, н-д, відчуває почуття крайньої незадоволеності сімейним життям, і це почуття зумовлено і сексуально-еротичною незадоволеністю, і відсутністю спільних інтересів в сфері дозвілля, і невдачами в міжособистісних стосунках – нестачею симпатії, поваги тощо. Таке травматизуюче переживання володіє найбільшою тривалістю, стійкістю і, відповідно, найбільш неблагоприємним впливом.

Коротко охарактеризуємо основні види травматизуючих станів.

Стан глобальної сімейної незадоволеності

Патогенна сімейна ситуація, яка зумовлює виникнення даного переживання – різке розходження між реальним життям і очікуваннями індивіда. Наслідком цієї ситуації є стан фрустрації, усвідомлюваної або неусвідомлюваної. Фрустрація, як відомо з загальної психології, породжує чисельні наслідки (зумовлені дією різноманітних захисних механізмів), частина яких, при їх достатньому вираженні, приводить до різних психогенних захворювань. Характер травматизуючого впливу незадоволеності значною мірою залежить від ступеню усвідомленості даного стану.

У випадку усвідомлюваної незадоволеності як правило спостерігається відкрите визнання подружжям того, що сімейні стосунки їх не задовольняють. Показником цього є висловлювання: «Мені не повезло із сімейним життям», «Ми помилились, нам не буває добре один з одним». Як правило, згадується якась важлива обставина, яка заважає розлучитися (частіше всього – діти або житлові труднощі, які виникнуть при розлученні). Усвідомлена напруженість нерідко супроводжується конфліктами під подружжям в агресивних тонах. Подружжя прямо вказує, що причиною цього є інший з подружжя.

Інакше проявляється погано усвідомлена («тліюча») незадоволеність. Подружжям виражається відносна незадоволеність сімейним життям: «Живемо нормально», «Не гірше, ніж інші». Сама незадоволеність виявляється дещо побічно: відчуття монотонності, відсутності радості, ностальгічними спогадами про час до шлюбу. Також подружжя не влаштовує, н-, житло, поведінка дітей, як вони проводять вільний час тощо. Основним мотивом поведінки в сім’ї є необхідність: «Живеш так, як потрібно», «Купляємо те, що потрібно». Тліюча незадоволеність проявляється в так званому феномені «капля дьогтю». Мова йде про якусь другорядну проблему, яка в даній сім’ї розростається до таких розмірів, що здатна серйозно знизити задоволеність подружжя сімейними стосунками. Такою «капльою дьогтю» можуть бути стосунки з кимось із родичів, які живуть окремо тощо. Ймовірно, в таких ситуаціях проявляються і захисні механізми індивіда. Через цю проблему, і особливо через різке перебільшення її значимості, індивід отримує можливість пояснити собі погано відчуваючу незадоволеність, насправді викликану сукупністю сімейних взаємостосунків. При задоволеності сімейними стосунками дрібні проблеми відносно легко розчиняються, нейтралізуються, відбувається адаптація до них. Подружжя звикає до недоліків один одного, пристосовується до певних труднощів сімейного життя. У випадку «тліючої незадоволеності», навпаки, дрібна проблема кристалізує незадоволеність. Через цю проблему, і особливо, через різке перебільшення її значимості, індивід отримує можливість пояснити собі смутно відчуваючи ним незадоволеність, яка насправді викликана сукупністю сімейних взаємостосунків.

Інший специфічний феномен, який спостерігається у випадку «тліючої незадоволеності» - наростання фрустрації одного або обох з подружжя: вони повідомляють про те, що обоє (або один з них) стали “нервовими», при цьому ними вказується на якісь, на їх погляд об’єктивні причини цього явища (вагітність, різного роду труднощі, які трапляються в повсякденному житті).

Особливо наочно «тліюча незадоволеність» проявляється в емоційних зривах, а також в ситуації, коли один із подружжя, зіткнувшись з можливістю заново організувати своє сімейне життя (наприклад, в повторному шлюбі), абсолютно неочікувано для себе відкриває, всупереч попереднім своїм уявленням, що в дійсності весь час був нещасливий («не жив, а існував») і що він, виявляється, можу бути по-справжньому щасливий. Мова йде не тільки про можливості більш задовільних сексуально-еротичних стосунків, а й про інші рівні взаєморозуміння, більш змістовне дозвілля і т.д.