Тема 1. Предмет дисципліни «Історія української культури» План семінару
1.1. Сутність культури. Культура та природа. Культура і цивілізація.
1.2. Поняття національної культури.
1.3. Структура культури. Місце і роль художньої культури в цілісності історичного процесу.
1.4. Класичні й сучасні концепції української культури. 2. Поняття національної культури
3. Значення мови в розвитку культури.
4. Типологія культур Заходу та Сходу.
1. 1 Сутність культури. Основні функції культури.
Термін " культура" у початковому його тлумаченні не означав якогось
особливого предмета, стану або змісту. Він був пов'язаний з уявленнями про
дію, зусилля, спрямовані на дію чогось, і тому вживався з певним
доповненням, що означало культуру чогось: культуру духу, культуру розуму
тощо. Пізніше культуру стали розуміти як "людяність", що виділяє людину з
природи, варварського стану.
Незважаючи на різноманітність визначень культури, у них можна
виділити синтезуюче ядро, що об'єднує різні точки зору. Таким ядром
виступає слово "культура" (лат. обробіток, вирощування, догляд). Первісно
це стосувалось землеробської праці. У переносному значенні культура - це
догляд, поліпшення, ушляхетнення тілеснодушевно — духовних нахилів та
здібностей людини;
Отже, культура - це сукупність матеріальних і духовних цінностей, які
відображують активну творчу діяльність людей в освоєнні світу в ході
історичного розвитку суспільства.
Матеріальна культура не тотожна ні матеріальному життю
суспільства, ні матеріальному виробництву, ні матеріально-перетворюючий
діяльності. Матеріальна культура включає фізичні об'єкти, створені руками
людини (артефакти). Для артефактів характерно те, що вони створені
людиною, мають відповідне символічне значення, виконують відповідну
функцію і є цінністю для колективу чи суспільства (парова машина, книга,
храм, знаряддя праці, житловий будинок, оздоби). Матеріальна культура
характеризує діяльність з погляду її впливу на розвиток людини. Матеріальна
культура - це також культура праці і матеріального виробництва, культура і
охорона навколишнього середовища, культура топосу (місце проживання),
культура відношення до власного тіла, фізична культура.
Духовна культура виступає складним утворенням і включає в себе
пізнавальну та інтелектуальну культуру, філософську, моральну, художню,
правову, педагогічну, релігійну. Духовну культуру утворюють норми,
правила, еталони, моделі і норми поведінки, закони, цінності, ритуали,
символи, міфи, знання, ідеї, звичаї, мова. Вона також є результатом
діяльності людей, але творіння не рук а розуму. Нематеріальні об'єкти не
можна бачити, відчувати, слухати, вона існує в свідомості і підтримується
людським спілкуванням.
Поняття духовної культури включає всі галузі духовної сфери
(мистецтво, філософію, науку та ін.); показує соціально-політичні процеси,
що відбуваються в суспільстві.
Аналіз сутності культури, її місця, ролі в суспільстві дає можливість
виділити основні взаємопов'язані сторони, аспекти культури:
— культура - народжене суспільством, властиве суспільству соціальне
явище, що відбиває його якісну характеристику та збагачує духовне життя
людини;
— культура - процес творчої діяльності людини, спрямованої на пізнання
навколишнього світу і самої людини в цьому світі, на отримання об'єктивної
і достовірної інформації про світ, де головну роль відіграє наука і мистецтво;
— культура покликана допомогти людині не тільки пізнати світ і саму себе,
але й визначити своє місце в світі, світоглядні установки;
— культура включає в себе сутність досягнутих людиною в процесі освоєння
світу матеріальних і духовних цінностей, а також відповідних ціннісних
орієнтацій людини в світі;
— культура, створюючи необхідні для орієнтації людини в світі норми
поведінки та оцінки, забезпечує регулювання соціальних відносин людей;
— культура виступає як потужний фактор формування людських сутнісних
сил, формування людини в людині, перетворення її природних захоплень,
потреб, емоцій на справжні людські. Саме в цьому полягає її гуманістичний
зміст.
Культура – це фактор, що організовує всі рівні життя людей. Вони
взаємопов’язані, але неоднорідні:
народна культура (корінна) створюється у глибинах народного духу, у
повсякденній трудовій діяльності народних мас на основі багатого життєвого
досвіду, накопиченого століттями;
“висока культура”, до кращих зразків якої мають відношення окремі
геніальні особи: художники, вчені, винахідники, проповідники, пророки,
вожді, виховані народною культурою і є справжніми її носіями;
елітарна культура – культура, притаманна еліті суспільства, до якої
належать родова аристократія, фінансово-промислові магнати, політичні
лідери з владними повноваженнями
демократична культура – культура, невіддільна від культурного
буття трудового народу, цілий пласт його життя, культура вільна, майже не
формалізована;
масова культура з’явилася на початку ХХ ст. Для неї характерні
стандартизація культурної діяльності, профанація, активне тиражування за
допомогою ЗМІ (мода, кіно, телебачення і т. ін.). “Масова культура”
суперечлива: з одного боку, вона робить доступними культурні здобутки
“високої культури”, а з іншого – вульгаризує їх, підміняє оригінальність
копією, робить пересічним спілкування з мистецтвом, наукою, породжує
конформізм та посередність.
Культура як цілісне явище умовно поділяється на підгрупи: побутова,
політична, правова, художньо-творча, технічна, виробнича.
Побутова культура характеризується особливостями народів, що
тривалий час проживають на певній території.
Політична культура – важливий __________фактор суспільства, що формується
відповідно до реальних соціально-економічних відносин, які сформувалися у
різних народів у різні часи.
Правова культура – формується на базі перших двох, чим вищий
рівень суспільства, тим вищий рівень правових відносин, але нині, з
ускладненням соціально-економічних умов і державних структур дедалі
важче стає впорядковувати правові відносини, які часто суперечать нормам
побутової та етнічної культури і служать не людині, а потребам партій і
великого капіталу, хоча подаються як загальнолюдські чи
загальнонаціональні.
Художньо-творча культура уособлює багатоаспектність і
багатовимірність людської художньої діяльності, охоплюючи народну
художню творчість і професійну мистецьку діяльність. Якщо народна
творчість не передбачає опанування певним видом діяльності на рівні
професії, то для професійно-мистецької роботи потрібно пройти серйозну
школу професійного навчання.
Технічна культура – оскільки нині техніка супроводжує людину
протягом усього життя і відіграє суттєву роль у формуванні її характеру й
поведінки, нагальним питанням є відносини та взаємозв’язки людини й
машини, які визначає технічна культура.
Виробнича культура стосується проблем і норм етичних відносин між
собою членів виробничих колективів та їх взаємин з керівництвом. Вона
потребує вироблення оптимальних моделей виробничих відносин із
максимальною адресною прив’язкою, тому загальні етичні норми, розроблені
за часів колишнього СРСР, не придатні нині, бо не враховують психологічні
особливості людей, сформованих в одній політичній системі і раптом
кинутих у іншу.