16. Дві частки маєтку можна віддати під заставу за гроші, але тільки не продавати навіки

Також ми дозволили третю частку маєтку продавати навіки. Однак, якби виникла необхідність у грошах для нашої земської служби або хоча б хто діставав гроші на свою потребу, тоді він може закласти і ті дві частки, але тільки за ту суму, скільки б коштували ці дві частки. Але ніхто не повинен брати зверх цього і не може зовсім віддалити [частки] від родичів.

А якщо б і ті дві частки захотів кому віддати під заставу, тоді не по­винен взяти більше, а тільки те, скільки будуть коштувати дві частки. Якщо ж хтось дасть більше грошей, ніж коштують ці дві частки, тоді родичі не можуть дати більше, а лише стільки, скільки коштують ці дві частки. А що буде дано зверх того, той ті гроші втрачає, які неправильно були дані.

17. Хто би кому що заповітом чи листом відписав і оголосив про це перед господарем і панами радними, то це має залишатися у силі навіки

Постановляємо також і допускаємо згідно з порадою рад наших, що якби хто, перебуваючи у доброму здоров'ї, особисто з'явився перед нашою величністю або перед якимось із наших врядників того повіту, в якому мешкає, і відписав комусь іншому в заповіті або за записом третину свого спадкового маєтку по батьківській або по материнській лінії, а той, кому цей маєток відписано, мав би на те наш дозвіл або дозвіл нашого повіто­вого врядника, тоді такий заповіт або листи повинні мати силу. А якщо хто відписав би без нашого на те дозволу або без дозволу нашого повітового врядника третю частку свого маєтку, а сам був хворим, але мав би достой­них свідків, то такий лист повинен мати силу. Однак після смерті того, хто заповідає, того листа для родичів має бути підтверджено у нас, господаря, або у панів радних.

18. Якби кому було дано листа, а він не користувався би цим листом і мовчав десять років

Також постановляємо, що кожен, хто кому щось через лист дав і зробив запис при гідному свідкові або перед врядником, а той, кому записано, мовчав протягом десяти років і не користувався записом, то такі записи по закінченні десятирічної давності не повинні мати ніякої сили. Проте, якби хто протягом строку земської давнини порушив позов, а мовчанням не втратив свого права, тоді він не втрачає його за давністю. Якщо ж запис було зроблено на користь того, хто не досяг повноліття, тоді на такого до його повноліття дія давності не поширюється, а тільки від повноліття. Пов­ноліття наступає для юнака у вісімнадцять років, а для дівчини — у п'ят­надцять років.

А якби хто знаходився на чужині, то і на нього також давність не по­ширюється, але з того часу, як він повернувся з чужини до своєї землі, він мусить не пропускати строку земської давності.

19. Якби хто за короля Казимира безперешкодно володів яким-небудь маєтком і за Олександра ніхто не пред'являв на те претензій

Також, якщо хто безперешкодно володів спадковим або яким-небудь іншим маєтком за короля Казимира, а за Олександра на те ніхто не пре­тендував, тоді він має держати його безперешкодно. А якщо хто буде до­магатися землі і король йому дасть, той не повинен нічого присвоювати, а тільки взяти те, що йому дане як королівське держання: а якщо хто віді­брав би дане господарем, то воно має бути стягнуте. Але якщо хто відібрав би в нього ту землю, а держав би її за Вітовта, Сигізмунда і Казимира, той і тепер має її держати.