2. Основні морфологічні, фізичні і фізико-хімічні властивості ґрунтів, які використовуються при бонітуванні
Збір даних про властивості ґрунтів проводиться по природно-сільськогосподарських зонах у розрізі природно-сільськогосподарських районів на різних агровиробничих групах ґрунтів.
При збиранні вихідної інформації про природні властивості ґрунтів використовують наступні матеріали: списки господарств, які входять у природно-сільськогосподарський район; списки видів ґрунтів, які виділені на ґрунтових картах і об'єднані пізніше у агровиробничі групи ґрунтів цих районів; дані про морфологічні та фізико-хімічні властивості ґрунтів.
Для визначення показників якості ґрунтів і розрахунку балів часткового (вибіркового) бонітування використовуються наступні показники:
вміст гумусу у орному шарі і по генетичних горизонтах;
потужність гумусових горизонтів;
вміст фізичної глини в орному горизонті;
величина рН (сольового) у орному горизонті;
глибина залягання глеєвих горизонтів;
агрофізичні показники.
Дані вище названих властивостей ґрунтів збираються за матеріалами великомасштабного обстеження ґрунтів і їхніх коректувань.
У процесі збору і опрацювання ці дані (окрім морфологічних показників) групуються по господарствах, у яких коректування ґрунтових матеріалів було проведено: 1) після 1980 р., 2) до 1980 р., 3) взагалі не проводилось.
Дані про морфологічні ознаки ґрунтів (потужність гумусових горизонтів, глибина залягання глеєвих горизонтів) вибираються із польових журналів опису ґрунтів. По найбільш поширених ґрунтах морфологічні ознаки виписуються вибірково з таким розрахунком, щоб на кожну агровиробничу групу ґрунтів (з врахуванням гранулометричного складу) було приблизно 60 показників у кожній вибірці на один природно-сільськогосподарський район. Вибірка повинна бути випадковою.
По малопоширених ґрунтах виписуються всі наявні у матеріалах ґрунтових обстежень морфологічні показники (якщо їх не більше 60 на природно- сільськогосподарський район). При нестачі інформації дозволяється комплектація вибірки із кількох природно-сільськогосподарських районів, які входять в один округ. При цьому бажано, щоб об'єм вибірки був не менше 20. Однак, необхідно провести виписку навіть у тих випадках, коли агрогрупи ґрунтів характеризуються меншим числом показників.
Показники потужності гумусового горизонту визначаються по нижній границі першого перехідного горизонту (для дерново-підзолистих, сірих і світло-сірих лісових, а також сильно солонцюватих і осолоділих ґрунтів - гумусо-елювіального). Для глеєвих і засолених ґрунтів глибина гумусового горизонту приймається на глибині верхньої границі глеєвого чи засоленого горизонту.
Глибина залягання глеєвого горизонту встановлюється по його верхній границі.
Дані про вміст гумусу (у %) вибираються із результатів лабораторних визначень, які були виконані при обстеженні ґрунтів.
Вміст фізичної глини (у %) повинна бути перерахована на безсольову наважку.
Величина рН сольової витяжки орного шару вибирається із даних лабораторних визначень при ґрунтовому обстеженні або із матеріалів агрохімічного обстеження. У останньому випадку поле сівозміни, звідки відбирались змішані зразки ґрунтів для аналізу, повинне повністю попадати в контур ґрунту, який характеризує даний аналіз.
Зібрані дані про властивості і ознаки ґрунтів опрацьовуються по всіх агровиробничих групах ґрунтів у межах природно-сільськогосподарських районів по трьох вибірках, встановлених залежно від часу проведення коректування матеріалів великомасштабного обстеження ґрунтів.
У процесі обробки розраховують:
середнє арифметичне показника;
середнє квадратичне відхилення;
помилку середнього арифметичного;
довірчий інтервал;
коефіцієнт варіації;
асиметрію;
ексцес.
Розраховані показники властивостей і ознак ґрунтів аналізуються для встановлення відповідності вирахуваних середніх значень діагностичним ознакам ґрунтів. При їх невідповідності слід провірити правильність збору вихідних показників, зокрема, чи не були включені недостовірні (нехарактерні) дані, чи не було допущено технічних помилок.
структури і щільність будови для ґрунтів, де ці показники не визначались. Рівняння регресії складені для окремих природно-сільськогосподарських провінцій і ґрунтових типів.
Після одержання агрофізичних характеристик (експериментальних чи розрахункових) для всіх агровиробничих груп ґрунтів, розраховується загальний індекс агрофізичного стану {Іо). Для цього, по-перше, складається модель еталонного ґрунту, по- друге, вираховуються по фактичних або розрахункових даних середньозважені для конкретного шару ґрунту показники. По-третє, співставляючи одержані показники з еталонними, визначається міра їх відмінності (Кі, К2 ... К„), яка виражається в долях одиниці:
К = а/в, де
а - еталонні параметри показника, в - фактичні параметри показника.
Якщо К > 1, тоді його вираховують за формулою К = в/а (доОапюк 6 и методики).
Середнє геометричне із одержаних відношень і є загальним індексом агрофізичного стану (Іо)'.
І0=⌐КгК2-..,Кп ,де
Кі, К2 і т. д. - показники оцінки окремих водно-фізичних і фізичних властивостей ґрунтів. Чим ближче індекс до одиниці, тим ближче до оптимуму (еталону) фізичні властивості, тим менше вони лімітують врожай сільськогосподарських культур.
Наступним етапом є знаходження індексів часткового бонітування (/у) через поправочні коефіцієнти до Іо на основі узагальнення і формалізації дії щільності складення ґрунтів на врожайність різних культур, яке виражається квадратичною залежністю:
у = а + вР + сР2, де
Р - щільність складення, а, в, с- параметри кривої.
Далі визначається теоретичний оптимум, тобто максимальне значення рівня умакс при оптимальній щільності Ропт. В результаті таких розрахунків одержано більше 40 серій графіків, диференційованих відповідно до фізичних факторів {додаток 5 із методики).
Після перемноження загального індексу на знайдену поправку одержуємо індекс часткового бонітування ґрунтів (додаток 7), які можуть бути включені у розрахунок загального балу бонітету.