5.4. Міжнародна, правосуб'єктність міжнародних організацій

Поряд із державами, все більшу роль у міжнародних відносинах відіграють міжнародні організації. Нині є понад 500 міжнародних організацій, тобто їхня чисельність давно перевищила кількість усіх інших суб'єктів міжнародного права.

Однак варто зазначити, що не всі міжнародні організації мають статус суб'єкта міжнародного права. За загальним правилом, суб'єктами міжнародного права визнають виключно міжурядові організації, тобто такі, які створені державами. Питання про визнання суб'єктами міжнародного права міжнародних неурядових організацій і надалі залишається спірним. Саме тому, коли ми будемо говорити про міжнародні організації, матимемо на увазі лише міжурядові.

Оскільки міжнародні організації є вторинними суб'єктами міжнародного права, то їхня міжнародна правосуб'єктність є похідною від правосуб'єктності держав. Уперше питання про правосуб'єктність міжнародних організацій виникло у зв'язку з діяльністю Ліги Націй, але так і не було вирішено до її ліквідації. Після Другої світової війни було створено ООН, що знову актуалізувало питання правосуб'єктності міжнародних організацій. Тому, коли у 1948 р. у Палестині було вбито службовця ООН, організація звернулася у Міжнародний суд ООН. У своєму консультативному висновку "Про відшкодування шкоди, заподіяної на службі ООН" цей авторитетний судовий орган підтвердив, що ця організація володіє міжнародною правосуб'єктністю. З цього моменту більшість учених вважає, що міжнародні організації володіють міжнародною правосуб'єктністю. Це підтверджується в низці міжнародних угод. Так, наприклад, у Віденській конвенції про право міжнародних договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р. зазначено, що міжнародна організація володіє такою правоздатністю укладати міжнародні договори, яка необхідна для виконання її функцій і досягнення її цілей. При цьому практика укладення міжнародних договорів з державами або між собою повинна відповідати їх установчим актам.

Міжнародна правосуб'єктність міжнародної організації базується на положеннях, що закріплені в установчих документах — статутах та інших актах, які визначають її обсяг, виходячи із завдань та функцій цієї організації. Однак загальновизнано, що нині всі міжнародні міжурядові організації мають міжнародну правосуб'єктність.

Оскільки обсяг прав і обов'язків визначається засновниками в момент створення організації і залежить від тих завдань та цілей, які вона повинна виконувати, а також сфери дії, то міжнародна правосуб'єктність міжнародних організацій може суттєво відрізнятися. Про зміст міжнародної правосуб'єктності міжнародних організацій можна робити висновки на основі аналізу відповідних міжнародних прав та обов'язків, а саме щодо їх:

— права на привілеї та імунітети;

— права створювати норми міжнародного права, у тому числі права на укладення договорів з державами, міжнародними організаціями, іншими суб'єктами міжнародного права;

— права обміну представництвами з державами та міжнародними організаціями;

— обов'язку щодо несення міжнародно-правової відповідальності за свої дії.

Вважається, що серед чинних міжнародних організацій найширшою правосуб'єктністю володіє ООН та деякі її спеціалізовані установи.

МІІІІШНШШІШШШІШШІШШІІШШШШІШШШШІІШШШІІШШШІІШШШШІШШШШШІІІІІІІІІІІІ І

Серед інших ознак, які характеризують міжнародні організації як суб'єкти міжнародного права, варто зауважити: їх створюють на основі міжнародно-правового акта, як правило, міжнародного договору (як виняток можна навести приклад ОБСЄ, яка діє без статуту); засновниками й учасниками міжнародної організації можуть бути лише держави та інші суб'єкти міжнародного права; наявність постійно діючих органів тощо.

5.5. Міжнародна правосуб'єктність державоподібних утворень

Державоподібні утворення, як і міжнародні організації, є вторинним суб'єктом міжнародного права. Вони не мають суверенітету і створюються державами, які визначають їхній статус і обсяг правосуб'єктності. На відміну від первинних суб'єктів, вони можуть вступали лише в ті відносини, які передбачені документами про їхнє заснування.

Особливостями такого типу суб'єктів можна вважати: їх незалежність та самоуправління, визначення їх статусу на основі угоди, яка виконує роль основного закону, гарантії збереження їх статусу з боку держав або міжнародних організацій, наявність угоди з державою,

79?

на території якої воно знаходиться, особливий, визначений міжнародною угодою порядок здійснення зовнішніх зносин. Крім того, передбачався нейтральний статус такого утворення або він узагалі оголошувався демілітаризованою зоною.

Як правило, державоподібні утворення з'являлися за угодою двох і більше держав, які не могли вирішити питання про приналежність певної території. Як приклад подібних утворень можна назвати Дан- ціг (Гданськ) у 1919—1939 pp., який за Версальським мирним договором отримував такий статус і переходив під покровительство Ліги Націй. Відповідно до угоди з Польщею, Данціг входив у польську митну зону. Польща здійснювала всі зовнішні зносини від імені цього утворення, дипломатичний захист та представництво громадян Данціга за кордоном.

Була спроба створити вільне місто на території Єрусалима, однак вона ніколи не була реалізована. Навіть попри той факт, що Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію 181 (II) і передала місто під управління Ради з опіки ООН, у результаті збройного конфлікту між Ізраїлем і Палестиною останній був захоплений Ізраїлем і донині перебуває під його владою.

Прикладом також можна вважати створення відповідно до мирного договору з Італією Вільної території Трієст. Вона існувала з 1947 по 1954 pp. її статус був досить схожим до статусу Данціга, однак ця територія перебувала під протекторатом Ради Безпеки ООН. Статус регулювався ще низкою документів, серед яких найважливішу роль відігравало положення про вільний порт Трієст та положення про тимчасовий режим Вільної території Трієст. Цей суб'єкт припинив своє існування внаслідок поділу його території між Італією та Югославією.

Особливий міжнародний статус мав Західний Берлін з 1950 по 1990 pp., хоча в той же час вважався територією ФРН. Він володів деякими правами, притаманними для суб'єкта міжнародного права, зокрема здійснював зовнішні зносини, мав право укладати міжнародні договори. Особливістю цього утворення є те, що воно було створено без спеціальної угоди чи резолюції міжнародної організації, і діяло так аж до 1971 p., коли було підписано угоду, що врегулювала його спеціальний статус.

Серед існуючих нині суб'єктів до державоподібних утворень відносять Мальтійський орден та Ватикан. Розглянемо їх більш докладно.

Мальтійський орден (Суверенний військовий орден госпітальєрів Святого Іоанна Ієрусалимського, Родоський і Мальтійський) — дер- жавоподібне утворення, що знаходиться на території Італії, яка визнає існування Мальтійського ордену на своїй території як суверенної держави. Глава ордену — великий магістр, глава виконавчої влади — канцлер. Має близько десяти тисяч підданих.

Орден підтримує дипломатичні відносини з 81 державою. Має статус спостерігача при ООН та декількох інших міжнародних організаціях. На відміну від більшості суб'єктів, його правосуб'єктність виводять не з прав і обов'язків, якими він володіє, а з міжнародного звичаю, відповідно до якого Мальтійський орден має статус суб'єкта міжнародного права.

Ватикан — місто-держава, розмішене на території Рима. Столиця і адміністративний центр Римської католицької церкви і резиденція її глави.

Сучасний правовий статус Ватикану встановлено у 1929 р. на основі Латеранської угоди між Святійшим престолом та Італією. Тепер цей договір замінив конкордат 1984 р.

Міжнародна правосуб'єктність Ватикану є досить широкою. Він підтримує дипломатичні зносини з багатьма державами, володіє статусом спостерігача в ООН. Є учасником багатьох універсальних міжнародних договорів, особливо тих, які стосуються захисту прав людини. Територія Ватикану вважається іноземною для Італії, тому тут не поширюється кримінальна й адміністративна юрисдикція цієї держави. Представники Ватикану володіють статусом, аналогічним статусу дипломата.