3. Стратегічні напрямки, принципи та механізми соціальної політики незалежної України.
За роки незалежності України соціальна робота пройшла кілька етапів становлення та розвитку. Соціальна робота в країні будується з урахуванням основних засад соціальної політики нашої держави.
Мета соціальної політики - створення умов для задоволення соціальних потреб та інтересів людей: підтримки, захисту, корекції і реабілітації окремих громадян і соціальних груп. Вона досягається створенням ефективної нормативно-ціннісної системи; реальним впливом соціальних норм на громадян, високим ступенем їх впливу як засобів соціальної регуляції поведінки, тотожністю між потребами, які породжені соціальними потребами, інтересами і можливостями їх задоволення, чіткістю, об’єктивністю, несуперечливостю нормативних наказів і т.ін. (Социальная работа: словарь справочник /Под ред. В.И.Филоненко. Сост.: Е.П.Агапов, В.И.Акопов, В.Д.Альперович, А.О.Бухановский и др. – М.: «Контур», 1998. – С.189)
До основних задач соціальної політики відносяться:
Зростання загального добробуту суспільства, рівня гуманізації та дотримування прав людини;
Поліпшення умов праці і життя:
Надання допомоги і підтримки слабо захищеним прошаркам населення: дітям, матерям, людям похилого віку, сиротам, інвалідам, біженцям, безробітним і т.п.
Одним з важливіших принципів соціальної політики виступає управління інтересами і через інтереси людей.
Науково обґрунтована соціальна політика, яка враховує інтереси та потреби всіх прошарків та груп, веде до стабільності суспільства, його колективній солідарності, відсутності соціальної напруги, гуманізації суспільних навів, сприяє благо приємного психологічному клімату
Вона може носити характер:
загальнодержавний (коли враховуються інтереси всього суспільства, всіх його прошарків і груп. Наприклад, право на одержання освіти, право на працю і т. ін.);
регіональний (коли враховуються інтереси економічного або адміністративного розподілення, республіки, області, і т. ін.);
місцевий (коли враховуються інтереси міста, підприємства, організації, закладу);
локальний (допомога і підтримка громадян, що постраждали від стихійного лиха).
Основними принципами та напрямками соціальної політики на найближчі роки для українського керівництва є:
запобігання подальшого погіршення життя народу;
ефективна політика зайнятості і обмеження надмірного росту рівня безробіття; створення необхідних передумов для поступового поліпшення матеріального становища та умов життя різних прошарків та груп населення.
До довгострокових задач можна віднести створення умов для розвитку ініціативи та заповзятливості громадян через виробку та забезпечення ефективних стимулів. Завдяки формуванню системи соціального партнерства, рівноправними учасниками якої є уряд, профспілки та підприємці, утверджується трьохсторонній принцип відповідальності – один з дієвих засобів соціального захисту.
Існування за часів Радянського Союзу патерналістського підходу в організації систем соціального захисту та зайнятості населення призвело до “споживацької” позиції, коли люди звикли покладатися на державу. Розширення практики надання різноманітних правових статусів і пов’язаних з ними пільг викликало виникнення так званого “менталітету заслуг”. Усе це значною мірою зменшувало власну ініціативу та активність людей.
Особливо це стосується людей старших вікових груп. Як свідчать результати соціологічного дослідження становища населення України на ринку праці (1997), вибір життєвих економічних стратегій населення корелює з його віком. Якщо серед молоді 15-28 років тільки третина (37%) згодна мати невелику, але гарантовану заробітну плату постійно, то серед респондентів старших вікових груп частка таких людей вже складає переважну більшість: серед населення 41-55 років – 59%, 56 і старших – 67%. Навіть серед найбільш працеактивної вікової групи 29-40 років майже половина (47%) віддає перевагу гарантованому мінімуму, аніж власній активності, підприємству та ризику. (Демченко І. Підприємницька активність...)
Сучасна ситуація в Україні характеризується як відсутністю офіційно проголошеної державної ідеології, з притаманними їй цінностями, так і відсутністю чіткого уявлення про приорітети тих чи інших цінностей у суспільній свідомості. Більшість соціологів погоджується з думкою, що в Україні панує соціальна аномія, коли старі норми і цінності дискредитовані, а нові ще не сформувалися.
Цінностями, що залишилися у спадок від соціалізму, безумовно, були офіційно проголошені принципи рівності та колективізму. Сучасна соціальна політика поки що демонструє збереження старого приципу рівності кінцевих результатів. Як, наприклад, рівність у розподіленні пенсії (без врахування трудового стажу та характеру роботи), що йде всупереч такій цінності як соціальна справедливість.
Натомність, забезпечення рівності, як рівності можливостей для отримання мінімальних гарантій, попри все залишається поза увагою Найяскравіше це можна побачити, якщо проаналізувати державну політику щодо інвалідів, дітей-сиріт. Тим часом втрачаються здобутки минулого щодо рівності можливостей отримання освіти й охорони здоров’я. Довготривалі невиплати заробітньої плати ставлять під сумнів забезпечення навіть такої першочергової цінності, як цінність життя.
Традиційно соціальну роботу і соціального працівника співвідносять з системою соціального обслуговування населення.
Принципи та механізми реалізації соціальної політики сучасної України. З отриманням Україною в 1991 році статусу незалежної держави, перед новоствореним урядом країни постали дві головні задачі першочергового значення:
визначення концепцій та шляхів реалізації міжнародної політики;
формування принципів та розробка ефективних засобів реалізації внутрішньої політики.
В останньому із зазначених аспектів особлива увага приділяється соціальній політиці з огляду на те, що в умовах динамічної суспільної трансформації соціальна сфера потребує негайного реформування .
До того ж історичний аналіз розвитку людської цивілізації показує, що індивідуальні потреби, економічна та соціальна безпека окремої людини формуються в певній системі, яка реалізується в результаті діяльності відповідних політичних інститутів. Одним із головних предметів вивчення та засобом реалізації процесів соціального буття є вже зазначена соціальна політика - як феномен та вид практичної діяльності людства.
Важливого значення соціальна політика набуває саме на сучасному етапі розвитку українського суспільства, який характеризується:
перетворенням суспільних відносин;
пошуком векторів політичного та економічного розвитку;
відсутністю достатніх ресурсів для забезпечення гідного функціонування соціальних програм.
Слід наголосити, що аналіз зазначеного напряму політики є досить вагомим для подальшої розробки, вдосконалення та корегування комплексних програм, спрямованих на його оптимізацію.
На сьогодні такий аналіз плідно розпочато вітчизняними науковцями (Гордін В.Е., Сіленко А. та ін.), політиками (Скуратівський В., Якубенко В.). Дослідники аналізують специфічні риси та особливості соціальної політики в нашій країні.
Та необхідно продовжувати роботу щодо виявлення та вивчення тенденцій розвитку даної політики сучасної України з метою ефективного реформування соціальної сфери.
Соціальна політика - це механізм реалізації соціальної функції держави. У політичній науці функції держави визначаються як головні напрями її діяльності, обумовлені основними суспільними цілями й завданнями на конкретно - історичному етапі її розвитку. Отже, функції держави формуються в процесі її становлення, зміцнення й розвитку.
Ефективність функціонування кожної сучасної держави, і України зокрема, в значній мірі обумовлена відповідними принципами (керівними началами) та діючими механізмами реалізації соціальної політики. Так, до принципів соціальної політики, як вважає В. Скуратівський, можна відносити лише ті основні положення, які закріплені в правових нормах. Але з ним не погоджується ряд інших дослідників, які пропонують різні системи та класифікації принципів соціальної політики.
А. Сіленко, спираючись на чинні нормативні акти, пропонує розглядати таку систему принципів:
1) соціальне забезпечення на умовах обов'язкового страхування всіх працівників;
2) забезпечення пенсіями та допомогами на рівні прожиткового мінімуму;
здійснення соціального забезпечення за рахунок коштів державних та недержавних страхових фондів;
охорона і захист права та законних інтересів громадян на соціальне забезпечення та ін..
Загалом слід зазначити, що більшість дослідників, згадуючи про принципи соціальної політики зосереджують ся на якомусь окремому принципі. Наприклад, В. Е. Гордін звертає увагу на „принцип рівних можливостей для всіх громадян, на підтримку рівноваги між демократичними інститутами та сильною державною владою, приватною та державною власністю, економічною ефективністю та соціальною справедливістю".
Л. С. Тарасевич з посиланням на російських дослідників наводить такий
перелік принципів: недопущення державою анархії в суспільних відносинах; повага людської гідності; незалежність суспільних відносин та процесів; принцип субсидіарності (оптимальної підтримки з боку держави); принцип солідарності (взаємо відповідальність членів суспільства ).
Якщо синтезувати кращі ідеї названих дослідників, враховуючи сучасний досвід функціонування соціальної держави, можна виділити сім принципів соціальної політики сучасної України.
Принцип рівних можливостей. Держава має розподіляти матеріальні блага порівну, підтримувати рівність перед правоохоронними та контролюючими органами. Щоправда, Україна ще на шляху до даного принципу.
Принцип людської гідності. На думку німецького правознавця П. Хаберле, цей принцип концентрує та фіксує цілі та діяльність держави на рівні окремої особистості, її гідності.
Принцип соціальної справедливості. Відповідно до цього принципу держава бере на себе обов'язок забезпечувати окремим громадянам та всім представленим у суспільстві соціальним групам, які потрапили у скрутне матеріальне становище, допомогу та підтримку. Гарантування мінімального життєвого рівня, який може забезпечити дотримання принципу людської гідності.
Принцип солідаризму. Цей принцип базується на спільності інтересів, єдності дій, спільній відповідальності. Кожна людина як член суспільства несе відповідальність за існування інших .В контексті соціальної політики мається на увазі, що особа, яка перебуває у певних несприятливих умовах, може розраховувати на підтримку близьких, громадських спілок, фондів.
Принцип соціальних зобов'язань. Мається на увазі як обов'язок індивіда дотримуватися певних зобов'язань перед суспільством та державою, так і обов'язки держави перед людиною.
Принцип субсидіарності. Цей принцип передбачає, що держава допомагає своїм членам у певних рамках, робить акцент на розвитку вільних асоціацій людей (наприклад, вирішення проблеми безробіття неможливе без централізованого втручання держави). Вона має виступати координатором дій профспілок, громадських організацій , організацій роботодавців .
Принцип відносної незалежності суспільних відносин. Як уже зазначалось не завжди особистість може покластися на себе та свою родину - і потребує сторонньої допомоги. Але це зовсім не означає, що тільки держава має виключне право на надання соціального забезпечення. Основною ланкою суспільства, яка автономно здійснює соціальне забезпечення виступає і сім'я . Обов'язок держави на даному етапі - підтримка необхідних та достатніх умов для життєдіяльності кожної сім'ї.
Дані принципи соціальної політики здійснюються через відповідні механізми, які в свою чергу залежать від суб'єктів та інституцій зазначеного напряму державної політики . Безперечним, на думку В. Якубенка, є те, що координуючу роль щодо механізмів соціальної політики відіграє держава, так як саме вона створює систему державних організацій та інституцій, а відповідні підсистеми об'єднують недержавні організації та групи соціальної підтримки та допомоги. Так, провідна роль у здійсненні даної політики сучасної України належить Міністерству праці та соціальної політики, яке визначає на законодавчому рівні функціональні обов'язки регіональних органів соціальної роботи. Даному Міністерству підпорядковуються різноманітні територіальні служби, які безпосередньо на місцях виконують функції соціальної політики.
Механізми реалізації даної політики, як вважає В. Якубенко, знаходять своє втілення у специфічних діях Міністерства охорони здоров'я, якому підпорядковуються усі заклади охорони здоров'я, Міністерства у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти та науки (дошкільних, загальноосвітніх закладів, ПТУ, ВНЗ ... ), Міністерства внутрішніх справ (розподільників для неповнолітніх, колонії), Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах щодо наслідків аварії на ЧАЕС, Міністерства праці та соціального захисту України.
Дані відомства формують необхідну правову базу соціального захисту, підтримки та допомоги населенню. Також під їхньою егідою виконуються різноманітні державні програми, зокрема, щодо зайнятості населення, суспільних робіт, підтримки молоді, вирішення проблем інвалідності, захисту материнства, дітей України тощо.
На законодавчому рівні механізмами соціальної політики виступають діючі при Верховній Раді України комісії щодо праці, у справах молоді, ветеранів ВВВ, чорнобильців, інвалідів. При Президентові України створена комісія щодо питань соціального захисту населення. При Кабінеті Міністрів існує Рада у справах інвалідів, з 1994 функціонує Фонд соціального захисту населення України.
Також до механізмів соціальної політики можна віднести діяльність великої кількості недержавних закладів та соціально орієнтованих організацій, які складають 48 % від загальної кількості відповідних установ.
Та, не дивлячись на різноманітність інституцій соціальної політики, вони, як вважає В. Скуратівський, мають не зупинятись на досягнутих результатах щодо впровадження механізмів соціальної політики і рухатись у напряму вдосконалення програм з проблеми, засобів та технологій соціальної роботи, адже, як зазначає дослідник, лише за умови дотримання вищезгаданих принципів та ефективності механізмів соціальної політики Україна на даному етапі розвитку зможе у повній мірі виконувати свої конституційні обов'язки щодо забезпечення соціальних благ для своїх громадян.
Стратегічні напрямки соціальної політики незалежної української держави. Основні проблеми розвитку соціальної сфери і здійснення соціальної політики розкриті у Посланні Президента України до Верховної Ради „Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 році". В цьому документі проаналізовані негативні тенденції, проблеми, суперечності розвитку соціальної сфери, визначені основні завдання та напрямки соціальної політики, які сприятимуть посиленню соціальної спрямованості курсу реформ, здійсненню сильної соціальної політики.
Так, головними напрямками у соціальній сфері, які потребують реформування, визнано :
ринок праці і зайнятість ;
бідність і шляхи її подолання ;
людський розвиток;
соціальний захист і безпека населення ;
соціальна допомога і соціальне страхування.
Для розв'язання проблем у сфері зайнятості населення, для підвищення її ступеня та якості у Посланні, з метою врахування ситуації на ринку праці органам виконавчої на місцях пропонується забезпечити: виконання регіональних програм сприяння зайнятості, створивши 200-300 тис. робочих місць; працевлаштування через державну службу зайнятості не менш як 700 тис. незайнятих та безробітних громадян; збільшення розмірів мінімальної допомоги безробітним; удосконалення системи підготовки та перепідготовки безробітних громадян тощо.
Однією з негативних тенденцій розвитку соціальної сфери України залишається поглиблення диференціації доходів населення. Для розв'язання проблеми у цій важливій складовій соціальної сфери у Посланні запропоновано комплекс заходів. Серед них: реформування через новий податковий кодекс механізмів податкового регулювання грошових доходів населення та вдосконалення адресної системи соціальних виплат; збільшення у грошових доходах населення частки оплати праці; поетапне наближення розміру мінімальних соціальних гарантій до прожиткового мінімуму; захист трудових доходів від впливу інфляції тощо. Особливе місце в подоланні тенденцій надмірної диференціації доходів населення відводиться політиці, спрямованій на створення умов для формування середнього класу, активного сприяння збільшенню доходів населення за рахунок власності.
До пріоритетів соціальної політики слід віднести і поліпшення житлових умов населення. З метою розв'язання проблем у цій сфері необхідно: забезпечити реалізацію конституційного права всіх категорій громадян на доступне та гідне житло; розширити фінансову підтримку центральними та місцевими органами виконавчої влади довгострокового кредитування будівництва житла, зокрема для молодих сімей; безоплатно надавати житло людям, які потребують соціального захисту.
До важливих складових стабільної системи соціальної безпеки людини та суспільства, добробуту населення належить рівень оплати праці. З метою удосконалення даного напряму, підвищення його стимулюючої ролі в системі виробництва у Посланні ставиться завдання: забезпечити зменшення частки працівників, які отримують заробітну плату, нижчу від прожиткового мінімуму; створити умови для підвищення заробітної плати випереджаючими темпами порівняно з темпами зростання реального ВВП; повністю ліквідувати заборгованість із заробітної плати та соціальних виплат.
Стабільний розвиток соціальної сфери, реалізація курсу на посилення соціальної спрямованості реформ значною мірою обумовлені активізацією пенсійної політики. З метою вирішення наявних проблем у системі пенсійного забезпечення у Посланні пропонується : підвищити розмір середньої реальної пенсії ; скасувати пільги у сплаті обов'язкових платежів із соціального страхування та створення рівних умов їх справлення.