66. Головні напрями розвитку науки і техніки

-фундаментальні дослідження з найважливіших проблем природничих, суспільних і гуманітарних наук;

-проблеми демографічної політики, розвитку людського потенціалу та формування громадянського суспільства;

-збереження навколишнього середовища та сталий розвиток;

-новітні біотехнології і методи лікування найпоширеніших захворювань;

-нові комп´ютерні засоби та технології інформатизації суспільства;

-новітні технології та ресурсозберігаючі технології в енергетиці, промисловості та агропромисловому комплексі;

-нові речовини і матеріали.

Велику роль у пошуку шляхів подальшого розвитку економіки України відіграють наукові економічні дослідження. Основними напрямками сучасних економічних досліджень є:

-проблеми соціального розвитку суспільства: формування демографічної політики, розвиток трудового потенціалу та мотивації праці, соціального захисту та соціального страхування;

-проблеми формування зовнішньоекономічної політики держави та забезпечення конкурентоспромоможності національної економіки в глобальному конкурентному середовищі;

-державне регулювання відтворювальних процесів через цінову, інвестиційну, бюджетну та кредитну політику;

-методологічні, методичні та інформаційні проблеми прогнозування розвитку економіки країни на шляху до фінансової стабілізації;

-вивчення економічного потенціалу країни та напрямів його ефективного використання з урахуванням структурних змін;

-прогнозування розвитку і розміщення продуктивних сил України;

-розробка методологічних підходів до оцінки технологічних змін в народному господарстві України, формування інформаційного банку даних для економічного моніторингу структурних технологічних змін; прогнозування їх впливу на основні макроекономічні параметри розвитку країни;

-аналіз і прогнозування результатів виробничої та ф інансової діяльності підприємств, об´єднань, регіону з метою виявлення їх виробничого потенціалу; управління фінансовою діяльністю підприємств в умовах ринкових відносин для запобігання можливому банкрутству;

-моделювання взаємопов´язаних макроекономічних процесів, сценарію можливого розвитку України; прогнозні розрахунки макроекономічних показників соціально-економічного розвитку України до 2010 р.;

-розробка концептуальних основ управління регіоном як цілісною системою, що має окремий потенціал розвитку, визначення напрямів реструктуризації господарського комплексу промислового регіону;

-формування сучасної регіональної пол ітики в умовах ринкових трансформацій та забезпечення цілісності й унітарності держави; дослідження місця наукового комплексу в розв´язанні соціально-економічних проблем держави на регіональному рівні;

-удосконалення управління народним господарством (організаційних структур управління, взаємопов´язаного розвитку галузей і регіонів країни, матеріальних і вартісних пропорцій);

-визначення шляхів входження в ринок, роздержавлення економіки і створення багатоукладного народного господарства;

-впровадження ринкових відносин у виробництво, ефективних методів оцінки результатів господарської діяльності, нових форм і методів господарювання, ціноутворення, планування, обліку, аналізу тощо;

-підвищення ефективності виробництва (ріст продуктивності праці і якості продукції, створення конкурентоспроможних видів продукції для виходу на світовий ринок, раціональне використання ресурсів та ін.);

-розвиток конкуренції товарів та товаровиробників;

-розробка і реалізація зовнішньоекономічних програм співробітництва, програм інтеграції, залучення іноземних інвестицій в народне господарство та ін.

67. Державне регулювання економіки в умовах ринкового господарства являє собою систему типових мір законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, здійснюваних правовими державними заснуваннями і громадськими організаціями з метою стабілізації і пристосування існуючої соціально-економічної системи до умов, що змінюються.

Об'єктивна можливість ДРЕ з'являється з досягненням визначеного рівня економічного розвитку, концентрації виробництва і капіталу. У сучасних умовах ДРЕ є складовою частиною процесу відтворення. Воно вирішує різноманітні задачі, наприклад: стимулювання економічного зростання, регулювання зайнятості, заохочення прогресивних зсувів у галузевій і регіональній структурі, підтримка експорту. Конкретні напрямки, форми, масштаби ДРЕ визначаються характером і гостротою економічних і соціальних проблем у тієї або іншій країні в конкретний період.

Основні об'єкти ДРЕ це:економічний цикл; секторальна, галузева і регіональна структура господарства; умови накопичення капіталу; зайнятість; грошовий обіг; платіжний баланс; ціни; умови конкуренції; соціальні відношення, соціальне забезпечення; підготовка і перепідготовка кадрів; навколишнє середовище; зовнішньоекономічні зв'язки.

Основні інструменти державного регулювання: -фіскальна політика, тобто політика в області правових витрат і податків; -грошова політика; -політика регулювання прибутків; -соціальна політика; -державне регулювання ціноутворення;- зовнішньоекономічне регулювання.

68.У другій половині 80-х і на початку 90-х років XX ст. формувались такі основні моделі трансформації економічних систем постсоціалістичних країн:

1. Неокласична модель (Дж. Сакс, Дж.-Дж. Стіглер та ін.). Передбачає орієнтацію на абсолютне переважання приватної власності, механізму вільного ринкового саморегулювання економіки, а отже, швидку приватизацію, опору на іноземні інвестиції, повну лібералізацію цін та зовнішньої торгівлі (без раціонального поєднання з політикою протекціонізму), опосередковане незначне втручання держави в економіку, передусім за допомогою грошової політики (зокрема, "політики дорогих грошей"), скорочення соціальних витрат держави, соціальну диференціацію суспільства, акцентує на досягненні фінансової стабілізації.

МОЖНА ДЕСЬ ВСТАВИТЬ)))Україна має якомога швидше відкинути командні методи і запровадити ринкову систему господарювання". Ця модель дає загальні спрощені рекомендації усім країнам, які перебувають на етапі перехідної економіки, незалежно від того, на якому рівні соціально-економічного розвитку перебуває та чи інша країна. При цьому стверджується, що невиконання будь-якої з названих умов деформує процес трансформації, а з метою зменшення ризиків від поступових реформ необхідна "шокова терапія". За таким сценарієм здійснюються реформи в деяких латиноамериканських країнах, Україні, Росії.

2. Градуалістська (англ. gradual — поступовий) модель (лауреати Нобелівської премії з економіки К.-Дж. Ерроу, В. Леонтьєв, Дж. Тобін та ін.). Передбачає, що процес реформування тривалий, а забезпечення достатнього обсягу внутрішніх інвестицій у народне господарство, зміни структури сукупної пропозиції та попиту, створення умов для соціальної адаптації населення можливе лише за стабільного виробництва економічних благ з огляду на національні умови та ін. Навіть низький рівень рентабельності оптимальніший, ніж падіння обсягів виробництва. Концепція не передбачає тотальної приватизації і необачної лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, скорочення соціальних витрат, а надає перевагу колективним цінностям. Градуалістів поділяють на еволюційних (вважають доцільною еволюцію наявних структур) і помірних (схиляються до державного втручання в економіку). Послідовніше ця концепція реформ реалізується в Китаї. Представники гра-дуалізму гостро критикували метод "шокової терапії",

3. Інституціональна модель. Передбачає інституціональні зміни у суспільстві, тобто еволюційні трансформаційні процеси не тільки у сфері базисних відносин (до яких інституціоналісти відносять зміни прав власності), а й у законодавстві, діяльності держави та громадських організацій, у звичаях тощо. Деякі теоретики інституціоналізму (Д. Норт) основною інституціональною зміною вважають приватизацію.

4. Структурна модель. Представники цієї моделі вважають, що економічна політика має базуватися на плановій перебудові промисловості, перерозподілі доходів, реструктуризації економіки та відновленні ділової активності. Монополії, на їхню думку, невід'ємна частина технологічної структури народного господарства, а тому антитрестівська політика недоцільна. Першочерговим завданням є тривалий підготовчий період створення ринкових інститутів, а макроекономічна стабілізація має передувати структурним реформам, тобто реформам у сфері прав власності, мотивації праці управлінського персоналу та ін.