Література
Панько Т.І., Кочан І.М., Мацюк Г.П. Українське термінознавство.-Львів, 1994.
Сарбей В.Г. Історія України (ХІХ — початок ХХ століття).-К., 1994.
Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. В 4-х т.-М., 1986
УДК 811.161.2’373.46
Зародження української юридичної термінології в Західній Україні в середині хіх століття Михайло Паночко
Прикарпатський університет ім. В.Стефаника,
кафедра української мови
вул.. Шевченка, 57; м. Івано-Франківськ,76000
тел. (80342) 59 60 08
Завдання дослідження – виявити та дослідити процес (умови, шляхи і способи) формування юридичної термінології, яка зафіксована в західноукраїнських джерелах середини ХІХ ст (словник“Juridisch-politische Terminologie fur die slavischen Sprachen Oesterreichs”; словники К.Левицького; юридичні вісники і часописи та ін.).
Ключові слова: українська юридична термінологія, словники юридичних термінів, історичні періоди.
Розвиток української літературної мови на тих землях, які входили до складу Австро-Угорської імперії, проходив у доволі суперечливих умовах. Лише в середині ХІХ ст., коли Європу охопила хвиля національно-визвольних змагань і революцій, на західноукраїнських землях склалися умови, хоч і обмежені, для розширення сфер функціонування української мови, виникла необхідність у виробленні відповідних функціональних стилів, передусім офіційно-ділового, газетно-публіцистичного, наукового. Постала проблема швидкого збагачення літературної мови суспільно-політичною, офіційно-діловою і виробничо-професійною лексикою. Сформувалися сприятливі умови і для розвитку правничої (юридичної) термінології.
Австрійський уряд видав декілька законів, які регламентували вживання української мови в судових установах. Уже з 50-х років ХІХ ст. у судах Cхідної Галичини і Буковини було дозволено офіційно вживати українську мову. Вказувалося, що коли рідною мовою позивача чи відповідача була мова українська, то суд зобов‘язаний був цією ж мовою писати протоколи про зізнання сторони. Адвокати мали право користуватися українською мовою, якшо вона була рідною мовою сторони.
Ці права, які отримала українська мова, значно сприяли її впровадженню в крайові державні установи та суди. Виникла гостра потреба в спеціальному термінологічному словнику, який би став основою для розвитку української юридичної термінології. Це мав бути двомовний німецько-український словник, який би включав терміни суспільно-політичного характеру.
У той же час в Австрійській імперії почали проводити роботу над укладанням двомовних словників, у яких німецьку юридичну лексику перекладалася іншими слов’янськими мовами (чеською, польською, словацькою, сербською). Головою комісії з укладання цих словників став словацький учений Павел-Йозеф Шафарик [Левицький 1893: 3].
Комісія, яку організували у Відні 1849 р., спершу планувала створити термінологію, яка мала би бути спільною для всіх слов’янських мов. Але пізніше від цього відмовилися і вирішили створити окремі термінологічні словники для кожної із слов‘янських мов. Так у 1851 році у Відні було видано словник “Juridisch-politische Terminologie fur die slavischen Sprachen Oesterreichs”, який став першим в українській лексикографії юридичним термінологічним словником. Цей двомовний німецько-український словник включав близько 17 тисяч термінів суспільно-політичного характеру. Німецькі реєстрові слова були перекладені в словнику українськими словами, які писані кирилицею, і подані з наголосом.
Над українською частиною словника “Juridisch-politische Terminologie fur die slavischen Sprachen Oesterreichs” працювали відомий науковий діяч Яків Головацький, міністерський радник Григорій Шашкевич та журналіст і перекладач Юрій Вислобоцький.
При перекладі було широко використано термінологічний матеріал з „Руської Правди” та „Литовського статуту”, багато вжито і народних слів. Варто зазначити, що правнича мова часів Київської Русі вже була настільки розвиненою, що забезпечувала вимоги державно-політичного життя русичів і, крім цього, могла бути базою для юридичної термінології середини ХІХ століття.
Важливою рисою цього першого німецько-українського словника юридично-політичної лексики є те, що він містить не лише типові західноукраїнські слова, а й велику кількість термінів, що вживалися у східних областях України. Маємо на увазі слова, як ось: безправність, власність, голосування, господарство, жалоба, користолюбіє, народ, опіка, позичка, право, рада, самовластіє, темниця тощо. Все це свідчило про духовну і мовну єдність розділених частин української нації.
Словник фіксує також численні діалектизми, церковнослов’янізми, запозичення з російської мови, як ось: визнаватель, власть, ворушня, обвиненець, поборца, попечинець, почитаніє закона, правительство, противоговор і т. д. Ці впливи були зумовлені великим поширенням „язичія” на західноукраїнських землях, широким розвитком „москвофільського” руху в Галичині. Більшість із таких термінів мала локальне функціонування і пізніше була витіснена термінами, що відповідають лексико-семантичній структурі української мови і є її власним надбанням. Це зокрема засвідчують наступні українські правничі словники, зокрема „Німецько-руський словар висловів правничих і адміністраційних” Костя Левицького (1893 р.)
У той період лише розпочався процес формування національної свідомості галичан, тому національне пробивало собі дорогу стихійно, воно вбирало в себе і загальноукраїнські, і діалектні слова. Вже в словнику “Juridisch-politische Terminologie fur die slavischen Sprachen Oesterreichs” широко функціонують слова, активні і в сучасній українській суспільно-політичній терміносистемі: закон, безправність, порука, дипломатична особа, дати свідоцтво, репліка, касація, бути на комісії, узаконення, грошовий обіг тощо.
У словнику зафіксовано також численні запозичення з польської мови (полонізми): бунтування (buntowanie), вартість (wartość), доноситель (donosiciel) y значенні „донощик”, затягнути позичку (zaciągnąć poźyczkię) у значенні „взяти позичку”, повзяти ухвалу (powziąć uchwałę) у значенні „прийняти рішення”, приточити грамоти (przytoczyć), роззброєння (rozbrojenie), утримання (utrzymanie) тощо. „Уживання польської мови в державних органах і суспільному житті, взаємодія польської і української мови в усному спілкуванні, видання в Галичині впродовж багатьох десятиліть польської преси – все це сприяло проникненню полонізмів в українську суспільно-політичну і юридичну термінологію середини XIX ст.”[Панько та ін.1994 : 43-44].
Поруч зі слов’янськими утвореннями частіше, як в інших словниках, паралельно подаються запозичені терміни (агент, адвокат, акциза, арешт, ґендель, дирекція, жандарм, журнал, капітал, комісія, контроля, облігація, пенсія, прокурор, субординація, цензура і т.д.). Аналіз мовного матеріалу словника дає підстави стверджувати, що серед іншомовних запозичень юридичної лексики найпомітнішим був вплив німецької мови як з погляду психолінгвістичного, так і з погляду соціолінгвістичного.
Інтенсивність міжмовних контактів залежала від конкретних історичних причин. До них, передусім, зараховуємо довголітнє перебування Галичини (з 1772 р. до 1918 р.) під владою Австрії, державною мовою якої була німецька мова. Німецька мова повністю панувала в суспільно-політичній сфері Галичини середини ХІХ століття. Крім того, виразність німецького „фону” в аналізованій праці зумовлена також і загальною тенденцією: німецька мова того часу ставала відчутним продуцентом міжнародної лексики в науково-технічній та суспільно-політичній сферах (зокрема в юридичній галузі), поширюючи свій вплив на центральноєвропейський ареал.
Українська суспільно-політична (і юридична) термінологія створювалася з урахуванням національних традицій і досягнень міжнародної практики термінотворення. Калькування німецьких термінів – переконливий цьому приклад. Шляхом афіксації були створені терміни від національних та інтернаціональних основ, еквівалентних за своєю семантичною структурою відповідним німецьким термінам: витворювання – Produktion, доходність – Rentabilität, концентрування – Konzentration, перенаселення – нім. Übervölkerung. Фіксує такі терміни і “Juridisch-politische Terminologie...”
Ще однією особливістю аналізованого словника є намагання при доборі відповідників до німецького терміна враховувати широкий контекст, можливі переклади в конкретних випадках. В українському варіанті даного словника нерідко знаходимо три і чотири відповідники одночасно одному німецькому термінові: Advokat – правотар, адвокат; Agent – єднатель, діловщик, агент; Klage – скарга, жалоба, позив; Meuterei – бунт, мятеж; Partei – сторона, сторонництво, Rath – радний, дорадець, засідатель; Rechtmasig – правний, правий, законний та ін.
Часто в українському словнику зустрічаються описові переклади німецьких термінів: Adaption – приятціє за дитя; Gewerbe – спосіб до життя, Rucksahlung – сплаченє назад напереддатків.
Не завжди синонімія термінів, подана в словнику, відповідає вимогам інструкції: визначити значення терміна, використовуючи при цьому контекст. Так, „неможливо встановити, чи є відповідниками німецькому термінові українські обрада, нарада. Не може, здається, викликати сумніву твердження про те, що в українському словнику скарга, жалоба, позив не в усіх випадках могли еквівалентно замінювати один одного” [Панько та ін.1994 : 40].
Словник “Juridisch - politische Terminologie fur die slavischen Sprachen Oesterreichs” став першою спробою фіксації та узаконення вживання українських юридичних термінів в Галичині. Ця праця відіграла важливу роль у подальшому розвитку і кодифікації юридичної лексики в українській мові. Це була перша колективна праця, яка допомогла майбутнім термінознавцям користуватися і позитивним, і негативним досвідом тих, хто стояв біля витоків української юридичної термінології в Галичині.
Слід відзначити, що українська юридична термінологія середини ХІХ ст. була зафіксована не лише у словнику “Juridisch-politische Terminologie…”, але й у збірнику „Вістник законів державних” та інших австрійських урядових виданнях. Ці видання включали переклад українською мовою законів та розпоряджень австро-угорського уряду. Крайові вісники законів часто міняли свою назву: „Всеобщій Дневникъ земскихъ законовъ и правительства” (1849-1852) у Львові; в Чернівцях виходив „Общій законовъ краевыхъ и правительства Въстникъ для воеводства (або корунного краю)”, пізніше „Дневникъ законовъ и розпорядженій для герцоґства (або княжества)...”, з 1896 знову як „Вісник” для Буковини; у 1860 - 1865 з’являлися спільно „Розпорядження краєвих урядів для королівства Галичина й Буковина”, а від 1866 той самий орган під назвою „Вістник законів і розпоряджень”. Загальнодержавні закони публікувалися в органі „Общій законовъ державныхъ и правительства Въстникъ для Цъсарства Австріи” (редактор українського видання – Ю. Вислобоцький, Г. Шашкевич, згодом І. Головацький); пізніше „Вісник законів державних для королівств і країв, заступлених в державній раді” (ред. О. Кулачковський). Ці вісники спочатку публікувалися етимологічним, а пізніше фонетичним правописом. Для Закарпаття в 1850-1859 pp. виходив у Будапешті „Земскій правительственный Въстникъ для королевства Угорщини” (ред. о. І. Раковський) [ЕУ І : 287].
Відомим також був переклад українською мовою Кодексу австрійського цивільного права („Книга общих законів обивательських для всіх німецьких країв наслідственних Австрійської монархії”, Львів, 1868).
Характерною рисою цих друкованих видань стала строкатість та деяка неунормованість української юридичної термінології. Так, майже до кінця ХІХ ст. у цих виданнях домінують церковнослов’янізми та численні кальки і запозичення з польської, німецької та російської мов. І лише з 90-х років ХІХ ст. починає переважати орієнтація на українську народну мову. Цьому сприяли нова хвиля галицької української інтеліґенції, діяльність Наукового товариства ім. Шевченка, праці І.Франка та М.Грушевського.
Юридична лексика в українській мові поступово стабілізувалася, конкретизувалася, набувала щораз системнішого характеру, по-новому кодифікувалася у зв’язку з новими суспільно-політичними віяннями, прагненнями до соціального й політичного самоутвердження її носіїв.
__________________________________
Енциклопедія Українознавства. Словникова частина. Мюнхен - Нью - Йорк, 1955-1995. Т. 1 11.
Левицький Кость. „Німецько-руський словар висловів правничих і адміністраційних”. Львів, 1893.
Панько Т. І., Кочан І. М., Мацюк Г.П. Українське термінознавство. Львів: Вид-во “Світ”, 1994. 216 с.
Русанівський В.М. Історія української літературної мови. К., 2001.
Сербенська О.А. Розвиток української юридичної термінології після Великої Жовтневої Соціалістичної Революції. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. Львів, 1965.
СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ЛЕКСИКА:
ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ТА ВИВЧЕННЯ
Яна СНІСАРЕНКО (Черкаси, Україна)
У статті розглядаються основні проблеми вивчення походження поняття “суспільно-політична
лексика”. Аналізуються відмінності між суспільно-політичною лексикою та суспільно-політичною
термінологією.
The article deals with the problem of investigation the origin of the notion “socio-political lexicon”. The
difference between socio-political lexicon and socio-political terminology is analyzed.
Однією зі сфер мовлення, активною в сучасній комунікації, є політична. Життя сучасної
людини тісно пов’язане з цією сферою мовлення, що характеризується особливими
інтенціями, прагматичним ефектом, уживанням мовних засобів, побудовою тексту. У зв’язку
Випуск 81(4) Серія: філологічні науки НАУКОВI ЗАПИСКИ
32
з підвищеним інтересом до дослідження політичної комунікації, до аналізу закономірностей
комунікативної діяльності, на сьогоднішній день зростає увага до вивчення політичної
лексики. Проблемами дослідження поняття “суспільно-політична лексика” займалися такі
відомі мовознавці як В.І. Акімова, А.С. Бєлая, А.А. Бурячок, Н.К. Гарбовський,
Л.О. Жданова, С.Г. Капралова, Т.Б. Крючкова, І.Ф. Протченко.
При вивченні суспільно-політичної лексики увага лінгвістів, як правило, концентрується
на проблемах її становлення та збагачення в певний історичний період, а лінгвістична
інтерпретація мовних змін розглянута ще недостатньо. Вивчення семантичних процесів, що
виникають у цій групі лексики, завжди актуальне, тому що аналіз закономірностей
семантичних модифікацій лексичних одиниць у процесі їхнього функціонування належить до
кола актуальних проблем лінгвістики, оскільки дозволяє простежити тенденції та способи
розвитку семантики слова. Дослідження такої активної категорії, як суспільно-політична
лексика, сприяє розумінню мовних явищ, зумовлених еволюцією семантики лексичних
одиниць в українській мові [12: 8].
Мета нашої статті – проаналізувати основні погляди українських та російських науковців
на склад, структуру та сферу функціонування суспільно-політичної лексики, визначити
перспективні напрямки її вивчення.
Мова не існує поза суспільством, а обслуговує його комунікативні потреби, при цьому
суспільно-політична лексика не лише віддзеркалює “картину світу” та є вираженням
суспільної свідомості, але й, маючи відносну самостійність, здатна впливати на виникнення
суспільних уявлень і поглядів людини, формувати її суспільну свідомість. У
функціональному плані комунікативна роль суспільно-політичної лексики полягає у впливі
на свідомість членів соціуму, у формуванні бажаної суспільної думки.
Питання про існування політичної мови як особливої знакової підсистеми в структурі
мови є дискутивним. А.Н. Баранов та Ю.М. Караулов вважають, що “політична мова – це
особлива знакова система, яка призначена саме для політичної комунікації” [1: 18]. Зміст
політичної мови визначає використання в ній спеціальної групи слів (а також фразеологізмів,
складних найменувань) – політичної лексики.
Суспільно-політична лексика (депутат, президент, виборець, мер і т.ін.) – це частина
лексичної системи мови, в якій особливо виразно відображені соціальна структура
суспільства, світоглядні погляди носіїв мови, способи організації суспільного життя країни, в
якій функціонує мова, а також інших держав. Функціонування та розвиток цієї підсистеми
іноді прямо, а частіше опосередковано виражають широкий спектр суспільних процесів. У
деякі періоди життя суспільства тут в історично короткі проміжки часу відбуваються такі
зміни, які в інших лексико-семантичних підсистемах розтягуються на століття. Але навіть у
відносно стабільні періоди життя соціуму суспільно-політична лексика постійно
розвивається та поновляється [9: 4].
У лінгвістичній літературі існує чимало визначень суспільно-політичної лексики.
Найбільш розгорнуте визначення суспільно-політичної лексики дає І.Ф. Протченко, який
тлумачить дану лексику як „частину словника, яку складають назви явищ та понять зі сфери
суспільно-політичного життя, тобто зі сфери політичної, соціально-економічної, світоглядно-
філософської” [11: 103]. Та все ж деякі лінгвісти пропонують уточнити це визначення,
зазначивши, що мова йде про лексику в тому вигляді, у якому вона функціонує поза
науковими текстами та сферою спілкування вузького кола фахівців [5: 126].
Деякі мовознавці під суспільно-політичною лексикою розуміють більш широке коло
лексем, включаючи до її складу всі слова суспільно-політичних текстів. Так, на думку
В.М. Лейчика до суспільно-політичної лексики відносяться терміни суспільних та
політичних наук, професіоналізми та загальнолітературні слова й вислови, номенклатурні
одиниці, власні назви. За умов такого підходу межі суспільно-політичної лексики стають
надто розмитими, а її склад надто неоднорідним, що унеможливлює виявлення тих чи інших
спільних ознак, які характеризують всю цю групу в цілому [8: 43].
У наукових дослідженнях зустрічаються й інші спроби створення дефініції поняття
“суспільно-політична лексика”. Так, у визначенні, запропонованому Т.Д. Савенко,
відображено склад лексики суспільно-політичного змісту з погляду його структури:
НАУКОВI ЗАПИСКИ Серія: філологічні науки Випуск 81(4)
33
“Суспільно-політична лексика – це велика лексико-семантична єдність, неоднорідна за
складом, яка являє собою макроструктуру, що складається з власне суспільно-політичної
лексики та потенційно суспільно-політичної лексики, характерними ознаками яких є їх
відносна автономність і наявність термінів та нетермінів, однослівних та неоднослівних
номінативних одиниць” [10: 15].
І.В. Холявко пропонує дещо розширене та узагальнене визначення („суспільно-
політична лексика – неоднорідна за складом макроструктура одиниць різного походження,
спрямованих ідеологічно та спеціалізованих лексично, семантично і фразеологічно для
вираження понять із галузі суспільного, політичного, соціального, економічного, морально-
етичного життя соціуму”) і вважає доцільним при віднесенні слова до суспільно-політичної
лексики враховувати такі критерії: 1) наявність спеціальних ремарок у тлумачних словниках;
2) наявність пояснень або дефініцій слів у довідковій літературі – галузевих енциклопедіях,
термінологічних словниках, загальнополітичних довідниках; 3) частотність використання,
функціональне навантаження лексеми (при відповідній поняттєвій співвіднесеності);
4) ураховування контекстуальних значень мовних одиниць, які не входять до
термінологічних словників і довідників, а також характеру їхніх суспільно-політичних
ілюстрацій [12: 6-7].
Переважну більшість визначень суспільно-політичної лексики об’єднує, по-перше, те,
що вони є соціологічно спрямованими; по-друге, те, що основним вважають систему
понятійно-смислових сфер, на яких вона базується (А.А. Бурячок, І.Ф. Протченко,
Т.Б. Крючкова, Ю.А. Бєльчиков та ін.).
Суспільно-політичній лексиці властиві такі ознаки: 1) особливості асоціативного
мислення як чинник семантичного розвитку слів роблять суспільно-політичну лексику
відкритою системою, яка постійно поповнюється одиницями інших лексичних розрядів;
2) соціально-ідеологічна оцінність яка є інтегральною характеристикою досліджуваного
шару лексики; 3)поняттєво-смислова співвіднесеність із суспільно-політичною сферою
[4: 26].
Підсумовуючи проблеми дослідження змісту та обсягу поняття “суспільно-політична
лексика”, необхідно виділити риси, що вирізняють її серед інших груп лексики:
1) нестабільний характер, пов’язаний з динамічним характером суспільно-політичного
життя; 2) наявність у складі суспільно-політичної лексики загальновживаних, книжних,
просторічних слів, елементів “нестандартної мови”. Особливу увагу при цьому слід звертати
на роль контексту; 3)здатність до семантичного переосмислення слів і словосполучень
спеціальної лексики [12: 41].
Для того, щоб визначити місце суспільно-політичної лексики в системній організації
мови, необхідно розмежовувати поняття “лексика суспільно-політичного дискурсу”,
“публіцистична лексика”, “суспільно-політична лексика”. Критеріями віднесення лексичної
одиниці до одного з названих вище лексичних розрядів є: уживання в суспільно-політичному
дискурсі (лексика суспільно-політичного дискурсу); часте й переважне вживання в дискурсі
суспільно-політичного характеру (публіцистична лексика); позначення словом поняття з
галузі політичного або соціального життя (суспільно-політична лексика) [10: 15].
Досить часто мовознавці вважають суспільно-політичну лексику абсолютним синонімом
суспільно-політичній термінології. Але це є не зовсім правильно, оскільки суспільно-
політична термінологія є лише частиною суспільно-політичної лексики. Ототожнення цих
понять відбувається за рахунок того, що в більшості праць відсутнє чітке розмежування
термінологічної та нетермінологічної лексики.
Розглянемо визначення суспільно-політичної термінології, які відрізняються різними
тлумаченнями. Деякі автори основною ознакою суспільно-політичних термінів вважають
їхню приналежність до термінології однієї із суспільних наук – філософії, права, історії,
економіки, політології тощо. Проте дискусійним залишається питання щодо визначення
поняттєвої сфери, яку охоплює поняття “суспільно-політична термінологія”: це термінологія
в традиційному розумінні цього слова чи досить широка тематична група слів. Отже, з метою
уникнення недиференційованого використання понять “суспільно-політична лексика” і
Випуск 81(4) Серія: філологічні науки НАУКОВI ЗАПИСКИ
34
“суспільно-політична термінологія” видається необхідним з’ясувати специфічні ознаки
суспільно-політичної термінології.
На нашу думку, найбільш точним є визначення Т.Б. Крючкової, яка вважає, що
суспільно-політична термінологія – це частина термінології суспільних наук, якій
притаманна властивість ідеологізованості [7: 15].
А.А. Бурячок пропонує таке визначення поняття “суспільно-політична термінологія”:
“Соціально-політична термінологія – це особливий шар термінологічної лексики, що займає
проміжне місце між функціонально обмеженими терміносистемами, позбавленими емоційно-
експресивного забарвлення, і загальновживаною літературною лексикою, з якою постійно
інтерферує, що робить диференційну межу між ними мінливою, рухливою” [2: 22-23].
Наведена дефініція акцентує увагу на складності чіткого визначення меж суспільно-
політичної термінології.
У своїх дослідженнях В.М. Лейчик вказує на те, що для визначення меж суспільно-
політичної термінології слід враховувати два основні моменти: 1) політичні науки
(політологія, теорія держави й права) відносяться до суспільних наук, відповідно до цього
політичні терміни входять до корпусу суспільних термінів; 2) усі ці терміни позначають
наукові поняття так само, як науково-технічні терміни, тільки перші, на відміну від других,
виражають поняття суспільних, а не природничих та технічних наук. За словами дослідника,
„...варто вести мову про терміни та термінологію суспільних наук, а не про суспільно-
політичну термінологію” [8: 45].
Суспільно-політична лексика та суспільно-політична термінологія мають ряд
відмінностей, на які необхідно зважати, щоб зрозуміти характер взаємодії цих лексичних
підсистем. Однією з таких відмінностей є ступінь мобільності (динамічний потенціал).
Суспільно-політична лексика відзначається значною динамічністю, причому особлива
рухомість характерна для політичних ідіом масової комунікації. Суспільно-політична
термінологія своєю семантикою пов’язана з широким колом понять, яківідображають знання
про різні галузі життя суспільства, і містить значний шар слів, тематично пов’язаних зі
специфічними сферами ідеологічного, політичного, соціально-економічного життя соціуму.
Об’єктом її є суспільство або людина як певна соціальна одиниця [3: 36].
Більшість суспільно-політичної термінології є загальновідомою, загальнозрозумілою,
доступною читачам періодичної преси, досить поширеною в повсякденному мовленні й тому
не відповідає вимогам, що висуваються до термінів, такими своїми властивостями, як
соціальна оцінність і загальнодоступність [12: 34]. Велика кількість суспільно-політичних
термінів динамічно екстраполюється в засоби масової комунікації (громадянське
суспільство, правова держава, лобізм та ін.), адже соціум є об’єктом вивчення не лише
суспільних наук, але й публіцистики.
Т.С. Коготкова вважає, що мовознавці не випадково, розглядаючи корпус суспільно-
політичних одиниць, надають перевагу визначенню суспільно-політичній лексиці, а не
суспільно-політичній термінології. Це зумовлено тим, що більшість суспільно-політичних
термінів є загальнозрозумілими, що пояснюється їхнім використанням у мові масової
пропаганди та агітації, а також їхньою наявністю в розмовному мовленні [6: 115]. Дійсно,
багато лексичних одиниць, які позначають предмети, процеси та особливості життя
суспільства, є загальнозрозумілими або видаються такими. Однак поряд з ними є достатня
кількість лексем, які є зрозумілими лише вузькому колу фахівців (law, perpetrator of a
criminal, politology, acceptance).
Основною сферою функціонування суспільно-політичної лексики та термінології є
публіцистичний стиль. Публіцистичний стиль містить численні елементи суспільно-
політичної лексики та суспільно-політичної термінології, оскільки він описує категорії,
поняття та явища суспільного життя. Твори публіцистичного стилю розраховані на
сприйняття широкими верствами носіїв певної мови, тому лексичний склад цих творів має
бути зрозумілим [10: 23].
Таким чином, підсумовуючи вище сказане, слід зазначити, що суспільно-політична
лексика –__відкрита система, яка постійно поповнюється новими одиницями інших лексичних
розрядів. Збагачення її складу відбувається не лише за рахунок появи нових сліввідповідного змісту, а й унаслідок переосмислення значень уже існуючих у мові лексем.
Суспільно-політична лексика становить таку частину словника, яка особливо гостро реагує
на зміни, що відбуваються у світі реалій. Зміни в соціальному житті суспільства відразу
знаходять своє відображення в суспільно-політичній лексиці. Особливої актуальності
останнім часом мають набути порівняльні дослідження суспільно-політичної лексики різних
мов, завданням яких буде виявлення національних специфік у відображені суспільної сфери
засобами мови.
БІБЛІОГРАФІЯ
1. Баранов А.Н., Караулов Ю.Н. Русская политическая метафора. – Москва, 1991. – 193с.
2. Бурячок А. А. Формування спільного фонду соціально-політичної лексики східнослов’янських мов. – Київ, 1983. –
225 с.
3. Вольф Е.М. Функциональная семантика оценки. – Москва, 2002. – 227 с.
4. Воробьева О.И. Политическая лексика. Ее функции в современной устной и письменной речи. – Архангельск, 2000. –
120 с.
5. Воробьева О.И. Политический язык: семантика, таксономия, функции. – М., 2000. – 382 с.
6. Коготкова Т.С. Из истории формирования общественно-политической терминологии. Исследования по русской
терминологии. – Москва, 1971.
7. Крючкова Т. Б. Особенности формирования и развития общественно-политической лексики и терминологии. – Москва,
1989. – 151 с.
8. Лейчик В. М. Особенности терминологии общественных наук и сферы ее использования. – Москва, 1983.
9. Ли Йонг Хи Отражение общественно-политических изменений в лексике русского и корейского языков: Автореф. дис.
… к-та филол. наук. – Москва, 2003. – 18 с.
10. Мороз О.О. Сучасна чеська суспільно-політична лексика: семантика, структура, динаміка: Автореф. дис. ... к-та філол.
наук. – Київ, 2005. – 20 с.
11. Протченко И.Ф. Лексика и словообразование русского языка советской эпохи. – Москва, 1975. – 351 с.
12. Холявко І.В. Суспільно-політична лексика у пресі 90-их років ХХ ст. (семантико-функціональний аналіз): Дис. ... к-та
филол. наук. – Кіровоград, 2004. – 229 ст.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Пропонована робота присвячена одній із перспективних проблем сучасної лексикології – вивченню суспільно-політичної лексики української мови 90-их років ХХ ст. у семантико-функціональному аспекті. Актуальність вибору теми дослідження зумовлена необхідністю комплексного аналізу процесів та явищ, які відбувалися в суспільно-політичній лексиці української мови наприкінці ХХ ст. і не знайшли монографічного опрацювання. Висвітлення питань, пов’язаних із функціонуванням суспільно-політичної лексики в пресі, сприятиме більш глибокому пізнанню проблеми мовного динамізму, багатогранних взаємовідносин мови і суспільства в перехідний період від тоталітарного суспільства до демократичного.
При вивченні суспільно-політичної лексики увага мовознавців, як правило, концентрується на проблемах її становлення та збагачення в певний історичний період. Семантичні процеси, що виникають у цій групі лексики, менш досліджені. Аналіз закономірностей семантичних модифікацій мовних одиниць у процесі функціонування дозволяє простежити тенденції та способи розвитку семантики слова. Поза увагою вчених здебільшого перебувають питання, пов’язані з внутрішньомовною мобільністю та міграцією лексики, а саме ця мобільність і міграція є важливим чинником розвитку словникового складу сучасної української мови.
Суспільно-політична лексика вже була предметом лінгвістичного аналізу А.А.Бурячка, А.Л.Голованевського, І.Ф.Протченка, О.П.Литвина, Т.П.Клімушенко, Л.А.Мурадової, Т.Б.Крючкової та ін. Проте спеціальних монографічних досліджень суспільно-політичної лексики 90-их років ХХ ст. немає.
Мета дисертаційної роботи полягає в комплексному вивченні суспільно-політичної лексики на лексико-семантичному та структурному рівнях, у визначенні загальних закономірностей і напрямків розвитку цього шару лексики в новітній період.
Окреслена мета передбачає розв’язання таких завдань:
1) відмежувати суспільно-політичну лексику від інших лексичних розрядів, визначити її місце в системній організації лексики публіцистичного стилю;
2) дослідити проблему співвідношення суспільно-політичної лексики та термінології;
3) розкрити зміст лінгвістичного поняття “суспільно-політична лексика”, визначити його обсяг;
4) створити тематичну модель української суспільно-політичної лексики 90-их рр. ХХ ст.;
5) охарактеризувати основні процеси семантико-функціонального розвитку суспільно-політичної лексики: а) виділити і проаналізувати основні процеси перерозподілу структурних одиниць в окремих ділянках суспільно-політичної лексики; б) описати головні напрямки функціонально-стилістичної мобільності загальновживаних слів і лексики інших соціальних сфер, а також пов’язані з цією мобільністю семантичні зміни;
6) дослідити у функціональному аспекті суспільно-політичну лексику з соціально-ідеологічно-оцінною семантикою, визначити способи вираження аксіологічного значення.
Для встановлення семантико-функціонального статусу лексем суспільно-політичної семантики було застосовано такі методи:
– метод компонентного аналізу, оскільки до завдань дослідження належить аналіз семантичних змін одиниць суспільно-політичної лексики;
– контекстуальний аналіз, який дозволяє простежити специфічні особливості суспільно-політичної лексики в умовах її функціонування;
– метод кореляції мовних і соціальних явищ, який дає можливість ураховувати соціальні фактори, що можуть впливати на характер змін у сфері лексики та семантики.
Об’єктом семантико-функціонального аналізу є українська суспільно-політична лексика 90-их років ХХ ст. і зміни в ній.
Предметом вивчення є процеси семантико-функціонального розвитку суспільно-політичної лексики української мови в новітній період.
Джерельна база дослідження охоплює часовий зріз 1991-2001 років та складає близько 850 одиниць суспільно-політичної лексики. Джерелом формування картотеки фактичного матеріалу стали громадсько-політичні та суспільно-політичні журнали “Політика і культура” (1999 №№ 1-35, 2000 №№ 2-39, 2001 №№ 1-25), “Трибуна” (1998 №№ 1-12, 2000 №№ 1-12), “Слобожанщина” (2000 №13, №16), “Ранок” (1994 №№ 1-6, 1996 №№ 5-12), “Україна” (1991 №№ 2-25, 1993 №№ 1-20), “Київ” (1994 №№ 1-12, 1998 №№ 1-12), “Сучасність” (1993 №№ 1-10, 1995 №№ 1-12), “Дніпро” (1996 №№ 1-12, 1997 №№ 1-12), “Віче” (1996 №№ 1-12 ), “Президент” (2000 №№ 1-2).
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше було проаналізовано сучасну суспільно-політичну лексику української мови. На теоретичних засадах семантико-функціонального аналізу описано ознаки, структуру, семантику, функції суспільно-політичних лексем, а також напрямки семантико-функціонального розвитку цього шару лексики в новітній період української історії.
Теоретичне значення дисертації полягає в її спрямованості на наукове обґрунтування процесів семантичних змін у зв’язку з функціонально-стилістичною міграцією мовних одиниць, перерозподілом структурних елементів у межах певної лексичної підсистеми, у виявленні якісних змін у лексико-семантичній системі мови. Результати дослідження сприятимуть подальшому вивченню онтологічної сутності мови та динамічної природи мовної системи.
Практична цінність дослідження визначається охопленням значного фактичного матеріалу з урахуванням його тематичної різноманітності. Результати проведеного аналізу можуть бути застосовані при укладанні словників різних типів, зокрема тлумачних та ідеографічних. Основні положення й висновки роботи можуть бути використані в лекціях, на семінарських заняттях у курсі лексикології української мови, у спецкурсах, присвячених проблемам лексико-семантичних змін, мовної еволюції та функціонування мови.
Особистий внесок здобувача. Уперше в українському мовознавстві виконане монографічне дослідження суспільно-політичної лексики 90-их років ХХ ст.; запропоновано тематичну класифікацію та проведено семантико-функціональний аналіз суспільно-політичної лексики.
Зв’язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дисертаційна робота пов’язана з науково-дослідною темою кафедри стилістики української мови Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова “Стилістика української мови”, що входить до тематичного плану наукових досліджень університету (науковий напрям “Дослідження проблем гуманітарних наук”, затверджений вченою радою Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (протокол № 5 від 27.12.2001)). Дослідження виконане в межах реалізації наукової програми “Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” (протокол № 3 від 26.06.2001; реєстраційний номер 131/106) Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації та її результати доповідалися й обговорювалися на Всеукраїнській науковій конференції “Сучасні тенденції розвитку слов’янських мов” (Київ, 2002), на Міжнародній науковій конференції “Актуальні проблеми вербальної комунікації: мова і суспільство” (Київ, 2003), на секційних засіданнях щорічних звітно-наукових конференцій викладачів, докторантів, аспірантів Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (2000-2003).
Публікації. Головні положення дисертації викладені в семи статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дослідження – 229 сторінок, з них основний текст – 175 сторінок, список використаних джерел – 222 позиції, додатки – 34 сторінки.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У “Вступі” обґрунтовується вибір теми, її актуальність, розкривається сутність і стан наукової розробки, визначається наукова новизна, формулюються мета і завдання дослідження, теоретичне значення та практичне використання результатів дисертаційної роботи.
У першому розділі “Суспільно-політична лексика як специфічна лексична категорія” проаналізовано проблематику, пов’язану з дослідженням суспільно-політичної лексики як мовної підсистеми.
У методологічному плані опис політичного дискурсу споріднений із проблематикою теорії мовних підсистем. Належність тексту до певної предметної сфери, жанру, регістру, стилю тощо виявляється у своєрідності лексики, яка використовується в ньому. Визначення місця суспільно-політичної лексики в системній організації лексики публіцистичного стилю потребує розмежування понять “лексика суспільно-політичного дискурсу”, “публіцистична лексика”, “суспільно-політична лексика”. Критеріями віднесення лексичної одиниці до одного з названих вище лексичних розрядів є: уживання в суспільно-політичному дискурсі (лексика суспільно-політичного дискурсу); часте і переважне вживання в дискурсі суспільно-політичного характеру (публіцистична лексика); позначення словом поняття з галузі політичного або соціального життя (суспільно-політична лексика).
Суспільно-політична лексика становить таку частину словника, яка особливо гостро реагує на зміни, що відбуваються у світі реалій. Своєрідність суспільно-політичних реалій, відображуваних фактичним мовним матеріалом дослідження, виявляється в їхній безпосередній віднесеності до конкретного екстралінгвального фрагмента дійсності, який із геополітичного погляду обмежується територією сучасної України та з хронологічного – першим десятиліттям новітньої української історії, що в багатьох випадках зумовлює необхідність залучення фонових соціокультурних знань для адекватного сприйняття досліджуваних мовних одиниць.
Суспільно-політична лексика – відкрита система, яка постійно поповнюється одиницями інших лексичних розрядів. Збагачення її складу відбувається не лише за рахунок появи нових слів відповідного змісту, а й унаслідок переосмислення значень уже існуючих у мові лексем (розбудова, місіонер, могильник та ін.). Можливість такого переосмислення зумовлена актуалізацією супровідних побічних семантичних, денотативних і конотативних елементів лексичного значення. Отже, структурні одиниці різних соціально-функціональних підсистем мови можуть позначати поняття суспільно-політичного характеру. Це є внутрішньомовним фактором генетичної та семантичної близькості слів суспільно-політичної семантики до загальновживаної лексики.
Переважну більшість визначень суспільно-політичної лексики об’єднує, по-перше, те, що вони є соціологічними, по-друге, те, що вихідним положенням дослідники вважають систему понятійно-смислових сфер, на яких вона базується (А.А.Бурячок, І.Ф.Протченко, Т.Б.Крючкова, Ю.А.Бєльчиков, Т.П.Клімушенко, А.С.Бєлая, В.М.Туркін, Т.Д.Савенко, О.Г.Аксьонова та ін.). Беручи до уваги наявні в лінгвістичній літературі дефініції, у ролі робочого визначення досліджуваної категорії слів було прийнято таке: суспільно-політична лексика – неоднорідна за складом макроструктура одиниць різного походження, спрямованих ідеологічно та спеціалізованих лексично, семантично і фразеологічно для вираження понять із галузі суспільного, політичного, соціального, економічного, морально-етичного життя соціуму.
При віднесенні слова до суспільно-політичної лексики враховувалися такі критерії:
наявність спеціальних ремарок у тлумачних словниках сучасної української мови;
наявність пояснень або дефініцій слів у довідковій літературі – галузевих енциклопедіях, термінологічних словниках, загальнополітичних довідниках;
частотність використання, функціональне навантаження лексеми (при відповідній поняттєвій співвіднесеності);
щодо мовних одиниць, які не входять до термінологічних словників і довідників, ураховувалося їхнє контекстуальне значення, а також характер суспільно-політичних ілюстрацій до них.
В умовах одного соціального устрою та єдиної ідеології забезпечується спадковість суспільно-політичної лексики і збереження її ядра. Проте таке твердження не є справедливим стосовно періоду 90-их років ХХ ст., оскільки він позначений переорієнтацією ідеологічних настанов суспільного буття. Ядро української суспільно-політичної лексики новітнього періоду формують мовні одиниці світоглядно-філософського змісту, пов’язані з вираженням аксіологічних ідеологічних понять і категорій суспільної свідомості (бездержавність, відродження, голодомор, деколонізація, демократія, держава, державотворення, етноцид, консолідація, націоналізм, незалежність, православ’я, самостійність, соборність, українізація тощо). До периферії належать детермінологізовані одиниці з галузі міжнародного права, економіки, військової справи тощо. Встановлення кіл ядерної та периферійної лексики є досить умовним, тому що спостерігається рух з ядра на периферію практично на одному часовому зрізі.
Розглянута мовна підсистема не є термінологією, оскільки, функціонуючи у складі суспільно-політичної лексики, значення слова передає лише найбільш характерні ознаки денотата, а вживання в ролі терміна передбачає вираження точного наукового поняття і належність до системи аналогічних термінів.
У рамках дослідження створено тематичну модель суспільно-політичної лексики 90-их років ХХ ст. Її стрижень складають опорні категорії політичного дискурсу (“Суспільство. Держава”, “Політика”, “Соціальні класи та верстви”, “Право”, “Економіка”, “Мораль”), виділення яких зумовлено ієрархічністю системи влаштування суспільно-політичного життя України. На рівні опорних категорій виділяються тематичні групи. У них слова об’єднані на основі спільної теми, що відображає певну комунікативну ситуацію. На основі ієрархічного групування тематичні групи послідовно членуються на тематичні підгрупи та тематичні ряди від ширших до вужчих категоріальних значень. Із урахуванням корелятивного об’єднання в межах тематичних підгруп і рядів виникають синонімічні, антонімічні, гіперо-гіпонімічні, асоціативні відношення. Наприклад, тематична група “Номени суб’єктів політики” має таку структуру:
Номени суб’єктів політики.
1. Безпосередні суб’єкти політики:
а) назви виконавчо-розпорядчих органів державного апарату: апарат, відомство, департамент, державна канцелярія, інституція, міністерство, парламент, спецслужба, уряд та ін.;
б) номени представників владних структур. Цей тематичний ряд складається з суто понятійних найменувань представників виконавчих (президент, прем’єр-міністр, міністр) та адміністративних (депутат, парламентар, податківець, радник, силовик, спікер, спічрайтер, урядовець та ін.) структур, а також слів із соціально-оцінним значенням (владець, вугільний (промисловий, аграрний) генерал, державний муж, достойник, клерк, можновладець, номенклатурник, олігарх, сановник, служивий, функціонер, чиновник та ін.) і номінацій зі збірним значенням або семантикою сукупності (бюрократія, верхівка держави, депутатський корпус, команда, номенклатура, чиновництво та ін.).
2. Вторинні суб’єкти політики:
а) номени політичних організацій, об’єднань, угруповань: нейтральні найменування (альянс, блок, група впливу, коаліція, опозиція, партія, партія влади, політичний провід, фінансово-політична група, фракція та ін.) і пейоративні оцінні номінації (клан, партократія, політична тусовка, політичний гарем, політичний холдинг та ін.);
б) номени суб’єктів політики за характером і способами діяльності: диктатор, дисидент, західник, націонал-демократ, ортодокс, опозиціонер, правозахисник, реваншист, реформатор та ін. До цього тематичного ряду належать також метафоризовані найменування з оцінним значенням: політичний кілер, політичний кон’юнктурник, політичний рекрут та ін.;
в) номени суб’єктів політики за партійною належністю або прихильністю до певної ідеології: антикомуніст, бандерівець, громадівець, есдек, жовто-блакитний, компартієць, комуніст, консерватор, ліберал, націоналіст, прогресист, просвітянин, рухівець, червоний та ін.
Таким чином, тематична модель суспільно-політичної лексики створена за схемою: “опорна категорія – тематична група – тематична підгрупа – тематичний ряд”.
Другий розділ “Основні процеси семантико-функціонального розвитку суспільно-політичної лексики у пресі 90-их років ХХ ст.” присвячений аналізу змін у складі розглянутого шару лексики внаслідок перерозподілу на часовому відрізку та запозичень із соціально-функціональних підсистем. Основну увагу приділено опису механізмів семантичних модифікацій двох основних типів: 1) характер змін семантичної структури одиниці суспільно-політичної лексики. Лексико-семантичний варіант (далі ЛСВ) слова з суспільно-політичною семантикою (далі СП) змінюється в напрямку розширення або звуження семантичного обсягу: ЛСВ СП 1 → ЛСВ СП 2; 2) характер змін у семантичній структурі слова, яке генетично не належить до суспільно-політичної лексики, при утворенні суспільно-політичного значення: ЛСВ 1 → ЛСВ СП 2.
Аналіз процесів перерозподілу структурних одиниць в окремих сферах дослідженої мовної підсистеми (фронтальних змін) дозволяє стверджувати, що зміни в українському суспільно-політичному словнику 90-их років ХХ ст. відбувалися внаслідок дії таких механізмів: архаїзації (пасивізації), переорієнтації, актуалізації (ревіталізації, відновлення, реактивації) лексичних одиниць.
Пасивізація слів суспільно-політичного змісту є процесом цілком закономірним: певна кількість реалій і понять переходить на периферію суспільного життя чи повністю зникає, а разом із цим набуває пасивного статусу лексика на їх позначення. Основними тематичними групами, навколо яких концентруються історизми, є: 1) політико-ідеологічна лексика на позначення політичних доктрин, концепцій, рухів, течій: гласність, застій, комунізм, перебудова, соціалізм, соціалістична система та ін.; 2) номени світоглядних понять: інтернаціоналізм, колективізм та ін.; 3) соціально-економічна лексика і лексика, що стосується аграрної політики: колгосп, п’ятирічка, планова економіка, радгосп, соціалістичне змагання та ін.
У процесі функціонування у пресі 90-их років ХХ ст. хронологічно маркована лексика суспільно-політичного змісту підлягає впливові таких якісних семантико-функціональних процесів: 1) редукція нейтрального лексичного кола; 2) зміна семантичного обсягу слів; 3) використання новомови як елементу пародіювання, іронізації. Наприклад, у 90-их роках функціональною активністю позначений номен система. Він співвідноситься, з одного боку, з політичним терміном система політична, який означає сукупність державних і суспільно-політичних організацій, об’єднань, політико-правових принципів; з іншого – публіцистичні тексти аналізованого часового періоду експлікують це слово з вужчим значенням – “соціалістична (радянська) система”, тобто “форма державної влади при соціалізмі”. Номен система є еліптичним утворенням у межах номінативного словосполучення соціалістична (радянська) система. Пропуск атрибутивного члена цієї синтаксичної конструкції легко відновлюється в контексті: Побувши за кордоном, я зрозуміла не тільки те, що відстань – це мука для української душі, а й що ми не вміємо себе цінувати й подавати. Так нас навчила Система – нещира, неправдива, фарисейська (Україна, 1993, 8, 10). Слово система, яке не має внутрішньої форми, експліцитно пов’язаної з оцінністю, розвиває аксіологічні конотації. Процес адаптації цієї лексеми до нових умов функціонування полягає в тому, що на компонентах, які складають семантику слова, формується негативна соціальна оцінка.
Під переорієнтацією одиниць суспільно-політичного словника розуміється така зміна в уживанні, при якій слова, що позначали раніше зарубіжну або дорадянську дійсність, почали вживатися для номінації понять і явищ українського суспільно-політичного життя. Такі лексеми функціонували в українській мові попереднього періоду як назви реалій, що офіційно вважалися непритаманними радянській дійсності. У їхніх тлумаченнях обов’язковою була примітка “у капіталістичних країнах”.
Найбільшою тематичною групою переорієнтованої лексики є соціально-економічна лексика, оскільки перехід до ринкової економіки потребував нових номінацій, таких як: акціонування, бізнес, демпінг, дефолт, дилер, капітал, комерціалізація, тендер, холдинг тощо. Значний вплив на визначення сфер концентрації переорієнтованих мовних одиниць має розвиток парламентаризму, розбудова законодавчої й судової гілок влади, формування національного класу професійних політиків. Отже, однією з центральних сфер концентрації переорієнтованої лексики є тематична група політем діяльності та станів (імпічмент, інавгурація, лобіювання, опозиція, популізм тощо), а також мовні одиниці групи ідеологем суспільно-політичної сфери (антикомунізм, геополітика, капіталізм, консерватизм, лібералізм тощо).
В аналізований період зазнають актуалізації (функціонально-маркованої переоцінки) одиниці суспільно-політичної семантики, які в лексикографічних тлумаченнях мають обмежувальні позначки заст., рідко. Після здобуття Україною незалежності можна констатувати явище повернення до активного вжитку значної кількості лексичних одиниць, що активізувалися у зв’язку з поверненням інтересу до національної історії, створенням власної самостійної держави, пошануванням її атрибутів.
Найбільш динамічно процес повернення до активного вжитку відбувався в таких тематичних групах суспільно-політичної лексики: номени етнічних спільностей (громада, спільнота, суспільність, українство тощо); номени державних перетворень (державність, державобудування, самостійництво тощо); номени сфери соціально-гуманітарної політики держави (благодійництво, доброчинність, меценатство тощо); номени світоглядних понять (соборність, українізація тощо). Зняття табу на обговорення ряду тем, створення в суспільстві різнопланової ідеологічної системи інтерпретації явищ суспільно-політичного життя сприяли актуалізації таких мовних одиниць, як голодомор, етноцид, лінгвоцид, національна ідея, українська ідея тощо.
Вивчення складу суспільно-політичної лексики свідчить про наявність загальновживаних слів, що набувають у суспільно-політичній комунікації специфічних відтінків значення. У ході роботи здійснено об’єднання загальновживаних слів у лексико-семантичні групи з наявною в них архісемою. У складі суспільно-політичної лексики функціонують такі лексико-тематичні групи загальновживаних слів: 1) слова на позначення предметів (архісема “предмет”): (політична) арена, гілка (влади), (валютний) коридор, (політична) могила, (виборчий) поріг тощо; 2) слова на позначення осіб (архісема “світ людей”): кон’юнктурник, ліквідатор, миротворець, переселенець тощо; 3) слова на позначення кольорів (архісема “колір”): жовто-блакитний, зелений, червоний, коричневий тощо; 4) слова на позначення процесів і дій (абстрактна лексика): акція, відродження, розбудова тощо; 5) слова на позначення якостей, характеристик: перефарбований, прозорий, тіньовий тощо.
Зміни в семантиці загальновживаних слів відбуваються переважно на рівні диференційних (потенційних, асоціативних) сем. Формами семантичної еволюції при утворенні лексико-семантичного варіанта з суспільно-політичним значенням є метафоричне перенесення (наявність однієї спільної семи) та звуження значення слова (експлікація видової семи), причому набір категоріальних сем змінюється лише при метафоричному перенесенні. Наприклад, формою еволюції значення іменника миротворець є його звуження, тобто експлікація видової семи “політичний”: миротворець: ЛСВ 1 – “той, хто сприяє встановленню миру, усуває ворожнечу, сварки” (СУМ, IV, 715) → ЛСВ 2 СП – “той, хто сприяє усуненню політичних (військових, етнічних) конфліктів”: Серби не стерпіли, виникла кривава бійка, яку загасили лише французькі миротворці (ПІК, 1999, 27, 24).
Спеціальна лексика (науково-технічні термінології, а також мовні одиниці з галузі мистецтва, спорту тощо) широко представлена у складі суспільно-політичного словника. Уживання такої лексики в суспільно-політичній комунікації супроводжується перетвореннями в семантичній структурі її одиниць. Детермінологізація має місце, по-перше, при функціонуванні номінативних одиниць – генетично термінів – зі спрощеним компонентним складом термінологічних значень (валютний ринок, громадянське суспільство, менталітет, репатріація, тоталітаризм, фемінізм та ін.). Перехід терміна зі спеціального в загальний ужиток супроводжується тим, що наукова дефініція замінюється семантичним визначенням: Та не в останню чергу до такого занепаду наше суспільство призвела маргіналізація, тобто масована репродукція так званих “проміжних” особистостей, породжених міграцією (Україна, 1991, 10, 10). По-друге, детермінологізація має місце при асиміляції термінів загальновживаною лексикою – внаслідок використання в мовних актах вторинної номінації (сегрегація у традиційні жіночі професії, референдумна буфонада, фобія української людини тощо). Образно переосмислюючись, детермінологізовані лексичні одиниці суттєво змінюють набір сем. Зокрема, прикладом використання “театральної” лексики для створення розгорнутої метафори є такий: Вже глядачі кричать “не віримо!”, а пленарні спектаклі проходять за тією ж схемою (ПІК, 1999, 8, 1). Створюється “театральний” контекст, який підтримує вживання метафори пленарні спектаклі.
При утворенні лексико-семантичного варіанта з суспільно-політичним значенням у одиниці, яка звичайно функціонує в ролі терміна, виокремлюється специфічна риса – нейтралізація семи “термінологічність”.
Виявлення особливостей функціонування у складі суспільно-політичної лексики елементів “нестандартної мови” дозволяє об’єднати під терміном “нестандартна мова” лексичні одиниці, різнорідні з погляду їхньої стилістичної характеристики: 1) соціолекти (жаргони різного роду професійних і соціальних угруповань); 2) колоквіалізми (розмовну “субстандартну” лексику); 3) контекстуальне значення слів, яке виникло внаслідок застосування окремих стилістичних прийомів (перифрази, евфемізму, евфемістичної перифрази).
З огляду на основний принцип публіцистичного стилю – чергування експресії та стандарту – одними з домінуючих у ньому є перифрастичні одиниці. У політиці аналізований період позначений сплеском прізвиськофілії. Це пов’язано з підвищеною політичною активністю в суспільстві, з передвиборчими кампаніями, з появою колоритних особистостей. Найбільш актуальною тематичною сферою, в якій відбувається перифразування, є агентивні імена суб’єктів політики (архітектор оксамитової революції – В.Медведчук, сірий кардинал Руху – О.Лесюк, мер-будівельник – О.Омельченко, газова леді, леді Ю. – Ю.Тимошенко). Перифрази примушують реципієнта інтелектуально осмислювати кваліфікативні параметри денотата, моделювати оцінку певного суб’єкта політичного життя.
У третьому розділі “Функціональний аспект суспільно-політичної лексики з оцінною семантикою” проаналізовано лексеми з соціально-ідеологічною оцінністю шляхом опису способів експлікації оцінки.
Соціальна оцінність є інтегральною властивістю суспільно-політичної лексики. Вона може бути меліоративною або пейоративною, формуючись під впливом соціальної позиції, світогляду, відповідності принципам і нормам моралі.
Широке розуміння терміна “соціально-оцінна лексика” дозволяє розглядати її на двох рівнях: парадигматичному (абсолютна соціально-оцінна лексика, зафіксована в словниках) та синтагматичному (релятивна соціально-оцінна лексика – слова, що є аксіологічно конотованими лише в конкретному контексті). Інваріантним оцінним значенням цієї мікросистеми лексики є таке: “оцінка з погляду соціально-ідеологічних позицій”.
Серед способів експлікації соціально-ідеологічної оцінки основними є:
– актуалізація потенційних сем. Аксіологічні конотації слів такого типу виступають у їхніх системних значеннях у вигляді потенційних сем і актуалізуються в мовленні. Так, аналіз лексики тематичної підгрупи номенів державних перетворень (державність, незалежність, розбудова, самостійність, соборність тощо) дозволяє визначити процес актуалізації соціально-оцінного значення, який полягає в інтенсифікації потенційної схвальної семи, перетворенні її в меліоративну (при цьому набір категоріальних сем залишається незмінним);
– наведення (навіювання) оцінних сем. Цей процес має місце в тих випадках, коли в структурі значення наявні автономні семантичні ознаки “емоція” та “оцінка”. Такі семи можуть бути факультативно наведені в значенні будь-якої лексичної одиниці з нульовою оцінною та ядерною дескриптивною семами. Дослідження масиву суспільно-політичної лексики дозволяє виділити групу політем із наведеними соціально-оцінними семами – це переважно номени суб’єктів політики (достойник, емісар, можновладець, номенклатурник, функціонер та ін.). Наприклад, у політемі функціонер власне денотативні ознаки “партійний або профспілковий діяч”, “виконання певних функцій” становлять фон загального знання. У фокус повідомлення, як правило, потрапляє те, що це виконання некомпетентне, безвідповідальне – і це оцінюється негативно: Кравчук ніяк не може перебороти в собі стереотипи компартійного функціонера, який навіть до букви закону ставиться зі зневагою, а звичка ні за що не відповідати у нього в крові (Україна, 1993, 8, 5).
– переосмислення сем. Соціально-оцінне значення формується на основі двох елементів (вихідної семи та її оцінки) за такими моделями: 1) актуалізується оцінка, яка міститься у вихідному значенні (політичний кілер, геноцид православної церкви, депортація з політики тощо); 2) оцінному переосмисленню підлягає нейтральне вихідне значення або нейтральна сема вихідного значення (місіонери МВФ, фінансово-політичний клан тощо). У процесі аксіологічного переосмислення сем полюс та вид оцінки можуть зберігатись або змінюватись. Цей механізм використовується для формування метафори;
– індукування (амеліорація, пейорація) та редукування (нейтралізація) аксіологічного значення. Пейорація з’являється, як правило, у результаті співвіднесеності лексеми з іншими елементами контексту. Так, прагнення до вживання іронічних позначень із соціальною оцінкою зумовило створення на основі слова патріотизм негативно конотованої метафори ковбасний патріотизм: Багато пишеться про так званий ковбасний патріотизм мас. Чи й справді економічні негаразди й очевидне зубожіння населення в перехідний період мусять наставити населення проти демократії? (Сучасність, 1995, 6, 71). В основі утворення цієї соціально-оцінної метафори лежить принцип синестезії (синергії): експресивний ефект досягається в результаті суміщення двох гетерогенних сутностей та усвідомлення адресатом їх контрастності. Отже, соціально-оцінні конотації можуть формуватися на рівні смислової структури індивідуального дискурсу. Процес редукування оцінної семантики тісно пов’язаний із переорієнтацією номінацій і зняттям ідеологічних нашарувань;
– словотворча номінація. Серед її типів найбільшою активністю позначені афіксація, складання та мовний закон аналогії. Для вираження пейоративної соціально-ідеологічної оцінки використовуються префікси ультра–, супер– зі значенням найвищого ступеня інтенсивності (ультракомунізм, супернаціоналізм), квазі–, псевдо– із семантикою неістинності, несправжності (квазідержавність, псевдоеліта). Серед соціально-ідеологічно оцінних слів, утворених способом складання, найбільше іменників, які об’єднують переважно два корені (комунофашизм, комуношовінізм і т. ін.). Аналогійні процеси приводять до того, що компоненти однієї тематичної, лексико-семантичної групи на основі певної подібності розвивають співвідносні значення (сіонгейт, рашагейт, укргейт).
У “Висновках” узагальнено результати дослідження:
1. Преса є писемним вираженням суспільно-політичного дискурсу з властивим йому синкретичним способом відображення дійсності (єдністю раціонально-понятійного й емоційно-оцінного). Сфера суспільно-політичної комунікації вирізняється з-поміж інших комунікативних сфер своєрідністю лексики, яка використовується в ній. У системній організації такої лексики розмежовуються поняття: лексика суспільно-політичного дискурсу, публіцистична лексика, суспільно-політична лексика. Лексику суспільно-політичного дискурсу складають усі лексичні одиниці, які вживаються в ньому. Критерієм віднесення слова до публіцистичної лексики є часте та переважне вживання слова в суспільно-політичному дискурсі. Позначення словом поняття з галузі політичного або суспільного життя є властивістю суспільно-політичної лексики.
2. Інтегральними ознаками суспільно-політичної лексики 90-их років ХХ ст. є, по-перше, нестабільний характер її складу; по-друге, соціально-ідеологічна оцінність; по-третє, здатність до переосмислення семантики загальновживаних слів, одиниць спеціальної лексики тощо. У суспільно-політичному словнику розмежовуються ядро та периферія. Ядро утворюють концепти – лексичні одиниці світоглядно-філософського змісту, пов’язані з вираженням ціннісних ідеологічних понять і категорій суспільної свідомості. Периферію формують слова та словосполучення, що позначають поняття з галузі політики, соціології, військової справи, міжнародного права тощо, навіть якщо словникова дефініція не дає експліцитної вказівки щодо віднесення лексичної одиниці до суспільно-політичної лексики.
3. Мовні одиниці дослідженої лексичної підсистеми в процесі відображення дійсності вступають у парадигматичні та синтагматичні відношення, на основі яких об’єднуються в лексико-семантичні групи, які є частиною тематичних груп. У рамках дослідження створено тематичну класифікацію суспільно-політичної лексики. Тематична модель створена за схемою: “опорна категорія – тематична група – тематична підгрупа – тематичний ряд”. У результаті її конструювання виділено 6 опорних категорій, 16 тематичних груп, 23 тематичні підгрупи, 23 тематичні ряди, у межах яких за структурно-семантичним принципом розміщено фактичний матеріал. У принципах групування лексем, у способах встановлення залежності між ними відображаються уявлення про про картину суспільно-політичної екзистенції.
4. У сфері суспільно-політичної лексики можна виділити такі основні механізми мовних змін: актуалізацію (реактивацію, відновлення), переконотацію та функціонування семантично переосмислених слів. Їх виникнення пов’язане з руйнуванням у другій половині 80-их – на початку 90-их років тоталітарних і напівтоталітарних режимів у країнах Східної Європи (і в Україні зокрема), що викликало глибинні зміни в суспільній свідомості й, як наслідок, у мовах. Змiна iдеологiї та полiтичних оцiнок, економiчнi перетворення активiзували у складі суспільно-політичної лексики процеси перерозподілу на часовому відрізку (“фронтальні” зміни), унаслідок яких слова розширили семантику похiдної основи й функцiональне поле. Характерною особливістю дослідженого шару лексики є те, що його одиниці за нової політичної ситуації можуть набувати нових конотативних і семантичних відтінків у значенні. При цьому порушуються традиційні асоціативні зв’язки та виникають інші, не супроводжуючись зміною матеріальної форми мовних знаків.
5. На історичному етапі кінця ХХ ст. має місце не лише пасивізація елементів суспільно-політичного словника, але й контрастне розташування їх у політичному дискурсі досліджуваного періоду. За нових історико-політичних умов відбулася переорієнтація його частини на українську дійсність 90-их років ХХ ст. Найбільша кількість переорієнтованої лексики концентрується в таких тематичних групах і підгрупах: соціально-економічні номени, лексика передвиборчих кампаній, назви виконавчо-розпорядчих органів державного апарату, номени соціальних конфліктів, номени соціальної стратифікації суспільства. Дефініції переорієнтованих мовних одиниць на сучасному етапі нейтралізовані, а в словниках радянської епохи були ідеологізовані. Після здобуття Україною незалежності можна констатувати процес актуалізації лексичних одиниць суспільно-політичного змісту, які відновилися у зв’язку з поверненням інтересу до національної історії, створенням самостійної держави, пошануванням її атрибутів. На хвилі екстралінгвальних впливів такі політеми та ідеологеми внаслідок динамічних лексичних процесів з маргінальних сфер лексики потрапили до активно вживаної частини словника.
6. Аналіз процесів інтервокабулярних змін засвідчив особливу роль контекстуальної співвіднесеності слів, яка є необхідною умовою виникнення семантичних перетворень, появи суспільно-політичного змісту. Уживаючись у пресі, слова загальновживаної мови позначають суспільно-політичні поняття та явища або самостійно, або в поєднанні з іншими компонентами у складі словосполучення. При цьому зміни в семантиці лексичних одиниць частіше відбуваються на рівні диференційних (потенційних, асоціативних), ніж категоріальних сем. Використання термінів у складі суспільно-політичної лексики спричиняє втрату ними номінативно-дефінітивної функції, моносемічності, стилістичної нейтральності. Швидкий процес демократизації суспільства позначився на тому, що суспільно-політичного значення набувають “нестандартні” елементи мови. Дослідження вживання перифрастичних висловлювань у політичному дискурсі 90-их років ХХ ст. дозволило виділити сферу найбільш активного перифразування – тематичну групу номенів суб’єктів політики. Враховуючи те, що перифрастичні одиниці як явища вторинної номінації не є результатом прямого відображення дійсності, а спираються на значення вихідного слова, описова назва персоналії підкреслює риси особистості, не відображені в її імені.
7. Результатом семантичної модифікації як наслідку “фронтальних” та інтервокабулярних змін у суспільно-політичній лексиці є розширення значення слова (усунення видової семи) і його звуження (експлікація видової семи). Процес розширення семантичного обсягу слова є найбільш характерною формою модифікації значення одиниць суспільно-політичної лексики та відбувається, як правило, засобом усунення компоненту “в капіталістичному суспільстві” або “часового” компоненту. Набір категоріальних сем змінюється лише у випадку метафоричного перенесення. При переносному вживанні слова потенційні семи актуалізуються, набуваючи статусу диференційних. Аналізуючи механізми утворення одиниць суспільно-політичної семантики внаслідок процесів мовної інтерференції, слід відзначити провідну роль метафорики. Активне використання метафоричних моделей зумовлене здатністю їхніх поняттєвих сфер-джерел сприяти розумінню політичних процесів. Найбільш потужний пояснювальний потенціал мають сфери “медицина”, “театр”, “спорт”.
8. Прагмасемантична категорія соціально-ідеологічної оцінки є інтегральною властивістю лексем суспільно-політичного змісту. Їх аксіологічна маркованість виявляється у двох варіантах (пейоративному і меліоративному), які характеризуються градуальністю. Оцінність цього шару лексики поєднує соціально-оцінні, емоційно-оцінні, раціонально-оцінні ознаки, які перебувають у взаємодії та зумовлюють одна одну. Соціально-ідеологічного оцінного забарвлення в процесі суспільно-політичної комунікації можуть набувати як такі слова, що мають оцінні конотації у вихідних значеннях, так і лексеми, що цих конотацій не містять.
Додатки до основної частини дисертації являють собою: 1) словник політем та ідеологем, що становлять ядро суспільно-політичної лексики 90-их років ХХ ст. (Додаток А). Словникова стаття побудована таким чином: лексична одиниця – тлумачення – приклад; 2) перелік словосполучень суспільно-політичної семантики, зафіксованих у пресі 90-их років ХХ ст. (Додаток Б).
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ
ВІДОБРАЖЕНО В ПУБЛІКАЦІЯХ:
1. Деякі теоретичні засади функціонального вивчення суспільно-політичної лексики української мови// Наука і сучасність. Зб. наук. пр. Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. – К.: Логос, 2001. – Том XXIV. – С. 230-236.
2. Суспільно-політична лексика сучасної української мови як об’єкт наукового дослідження// Наукові записки Ніжинського державного педагогічного університету імені Миколи Гоголя. Філологічні науки. – Ніжин, 2001. – С. 46-50.
3. Українська суспільно-політична лексика 90-их років ХХ ст. як тематична єдність// Наука і сучасність. Зб. наук. пр. Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. – К.: Логос, 2002. – Том XXХ. – С. 196-203.
4.Функціонально-стильова та прагматична характеристика номенів минулого у політичному дискурсі кінця ХХ ст.// Система і структура східнослов’янських мов. Зб. наук. пр. – К.: Товариство “Знання” України, 2002. – С. 257-263.
5. Процес переосмислення значень слів при виконанні ними функції соціальної оцінки (на матеріалі суспільно-політичної лексики 90-их років ХХ ст.)// Система і структура східнослов’янських мов: Сучасні тенденції розвитку слов’янських мов: Зб. наук. пр. – К.: Товариство “Знання” України, 2003. – С. 158-163.
6. Основні параметри “фронтальних” змін у суспільно-політичній лексиці 90-их років ХХ ст.// Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського: Зб. наук. пр. Серія: Філологія/ Відп. ред. Н.Л.Іваницька. – Вип. 5. – Вінниця: Видавництво Вінницького державного педагогічного університету, 2003. – С. 37-41.
7. Слово як соціальна оцінка// Культура слова/ Відп. ред.С.Я.Єрмоленко. – Вип. 63. – К.: Інститут української мови НАН України, 2003. – С. 62-67.
АНОТАЦІЯ
Холявко І.В. Суспільно-політична лексика у пресі 90-их років ХХ ст. (семантико-функціональний аналіз). – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 – українська мова. – Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, Кіровоград, 2004.
Дисертація присвячена семантико-функціональному аналізу суспільно-політичної лексики української мови 90-из років ХХ ст., яка функціонує в пресі. Досліджено проблематику, пов’язану з вивченням мови засобів масової інформації, з’ясовано поняття: публіцистичний стиль, політичний дискурс, суспільно-політична лексика, суспільно-політична термінологія. З урахуванням парадигматичних і синтагматичних відношень між словами суспільно-політичного словника здійснено тематичну класифікацію мовних одиниць. Визначено напрямки семантико-функціонального розвитку досліджуваного шару лексики, описано механізми мовних змін (актуалізацію, переконотацію, функціонування семантично переосмислених слів). Виконано аналіз модифікацій структури значення суспільно-політичних лексем (розширення та звуження семантичного обсягу слів). Обґрунтовано значущість ролі метафор у політичній комунікації, яка полягає у здатності їхніх поняттєвих сфер-джерел сприяти розумінню політичних процесів. Описано способи експлікації соціально-ідеологічної оцінки.
Ключові слова: публіцистичний стиль, політичний дискурс, суспільно-політична лексика; архаїзація, переорієнтація, актуалізація лексичних одиниць; мовна інтерференція, семантичні зміни (розширення, звуження значення, метафоричне перенесення), соціально-ідеологічна оцінність.
АННОТАЦИЯ
Холявко И.В. Общественно-политическая лексика в прессе 90-х гг. ХХ ст. (семантико-функциональный анализ). – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 – украинский язык. – Кировоградский государственный педагогический университет имени Владимира Винниченко, Кировоград, 2004.
Диссертация посвящена исследованию в семантико-функциональном аспекте общественно-политической лексики современного украинского языка, которая функционирует в прессе.
В работе проанализирована проблематика, связанная с изучением языка средств массовой информации, определены соотношения между понятиями “публицистический стиль” и “политический дискурс”, “общественно-политическая лексика” и “общественно-политическая терминология”. Современный общественно-политический текст рассматривается с учетом влияния социокультурных, экстралингвальных и ситуативно-коммуникативных факторов. Конститутивные особенности идеологически-ориентированного дискурса – единство рационально-понятийного и эмоционально-оценочного – находят выражение в прессе как разновидности письменной формы политического дискурса.
В системной организации лексики публицистического стиля следует разграничивать понятия “лексика общественно-политического текста”, “публицистическая лексика”, “общественно-политическая лексика”. Принадлежность слова к разряду общественно-политической лексики определяется обозначением нею понятий из сферы общественной или социальной жизни.
В ходе работы создана классификация общественно-политической лексики. Тематический стержень классификации образуют опорные категории политического дискурса (“Общество. Государство”, “Политика”, “Социальные классы”, “Право”, “Экономика”, “Мораль”), в пределах которых выделены тематические группы, подгруппы, ряды. Слова в группах размещены по структурно-тематическому принципу.
Основная цель работы состояла в проведении семантико-функционального анализа модификаций семантической структуры лексем общественно-политической семантики. Изменения в составе общественно-политической лексики происходили вследствие перераспределения на временном отрезке (“фронтальные” изменения) и как результат заимствований из социально-функциональных подсистем (интервокабулярные изменения). Основное внимание сосредоточено на описании механизмов семантических изменений, во-первых, при модификации семантической структуры единицы общественно-политической лексики, во-вторых, при образовании общественно-политического значения у слова, генетически не принадлежащего к этому разряду.
Архаизация одних слов общественно-политического словаря, переориентация и актуализация других характеризуют содержание и историческую сущность анализируемого исторического периода. При этом могут нарушаться традиционные ассоциативные связи и возникать новые, не сопровождаясь изменением материальной формы словесных знаков.
Для обозначения общественно-политических понятий используется не только общественно-политическая лексика, но и слова других лексических пластов: общеупотребительная, специальная лексика, социолекты и т.д.
Изменения в семантике лексических единиц исследуемой группы слов касаются уровня как дифференциальных, так и категориальных сем. Результатами семантической модификации являются: расширение значения слова (нейтрализация видовой семы), сужение значения слова (экспликация видовой семы). Анализируя механизмы образования слов с общественно-политическим значением вследствие процессов языковой интерференции, следует отметить ведущую роль метафорики. Активное использование метафоричных моделей обусловлено тем, что понятийные сферы, лежащие в основе их образования, способствуют пониманию политических процессов и формированию определенного отношения к ним.
Социально-идеологическая оценочность является интегральной характеристикой общественно-политической лексики. Она характеризуется сочетанием социально-оценочных, рационально-оценочных, эмоционально-оценочных признаков. Выделены и описаны основные способы экспликации социально-идеологической оценки: актуализация потенциальных сем, наведение социально-оценочных эмоциональных сем, социально-оценочное переосмысление сем, амелиорация, нейтрализация аксиологического значения.
Ключевые слова: публицистический стиль, политический дискурс, общественно-политическая лексика; архаизация, переориентация, актуализация лексики; языковая интерференция, семантические изменения (расширение, сужение значения, метафорический перенос), социально-идеологическая оценочность.