Врешті, виходячи з цих та інших рис і умов, можна виокремити такі види політичної наступності:

а) династична, коли влада передається за спадком члену династичної родини, досить часто завдяки звичайній нормі, традиції чи політичному ритуалу;

б) корпоративна, коли влада як ресурс володарювання переходить з рук пануючої еліти – до контреліти (“обмін еліт”), чи в межах однієї володарюючої еліти передається найбільш гідним до цього особам;

в) демократична, що здійснюється завдяки загальновизнаним механізмам представницької, або плебісцитарної демократії (вибори, референдум і т.ін.).

2. Типологія політичних процесів.

У західній політології розповсюдження отримала типологія політичних процесів, яку запропонував американський політолог Л.Пай, порівнюючи політичний розвиток західних і незахідних країн згідно критерію “культурного коду”, що визначає поведінку і політичні орієнтації населення. Виявлені відмінності, як вважає вчений, обумовлені цивілізаційними особливостями західного і "незахідного” світу. Отже, Л.Пай здійснив на прикладі так званої “ідеальної моделі” характеристику “незахідного” (фактично, афро-азіатського) політичного процесу. Її можливо і доцільно порівняти з відповідними характеристиками моделі західного (“вестернізованого”) політичного процесу, що ми і робимо у таблиці:

Однак, слід враховувати, що в західному світі є держави, народи, яких складаються з різних етнічних, релігійних і культурних спільнот, політична культура таких країн гетерогенна з великою кількістю субкультур (наприклад, Швейцарія, Бельгія, Люксембург, Австрія). У них політичний процес має специфіку в порівнянні з політико-культурними однорідними суспільствами; отже, тут протиставлення політичних процесів по схемі “Захід- не - Захід” втрачає сенс.

Для розв’язання цієї дилеми політологія пропонує ще одну типологізацію процесів ( згідно з критерієм різновидів політичної культури):

1. Якщо в основі політичної взаємодії полягає демократична, неетатиська політична культура, в суспільстві розвивається горизонтально організований політичний процес. Він побудований на визнанні формальної рівності та відносній автономії суб’єктів політики, що конкурують чи співробітничають один з одним згідно правилам політичної гри. В неетатиській системі цінностей домінує ідея свободи, права і консенсусу.

2. Якщо політичні відносини грунтуються на етатиській (елітиській, технократичній) політичній культурі, то складається вертикально організований політичний процес. За його умов, державній владі, пануючій системі цінностей та політичній науці протистоять стихійні вияви політичних інтересів і потреб ірраціональних мас. Отже, сенс взаємодії держави і громадян полягає у визначенні норм поведінки правителів і тих, ким правлять, тобто піддані визнають авторитет влади, якщо правителі гарантують їм певну міру суспільної свободи.

У посттоталітарних суспільствах держав СНД, Східної і Центральної Європи через особливі специфічні умови сформувалися дещо своєрідні типи політичного процесу. До цих особливих умов слід віднести: перехідний (транзитний) стан суспільства; наявність великої кількості субкультур і контркультур; слабку спеціалізацію політичних функцій і ролей; величезну соціально-економічну диференціацію населення; тощо. Виходячи з цього, виокремлюють політичні процеси:

• технократичного типу, в якому головне місце віддано опануванню політичних технологій, процедур, методам прийняття політичних рішень, засобам легітимації влади. Учасники політичного процесу строго дотримуються нормативних приписів у своїх функціях та політичних ролях; політична культура більш гомогенна (однорідна), політична система стабілізується, а зміни йдуть еволюційно;

• ідеократичного типу, що є характерним більше для традиційних суспільств, де відсутня автономна політична особа, слабка диференціація політичних ролей і функцій, тобто це суспільства на початку політичної модернізації. Інтегрувати такі суспільства можливо на основі так званої загально-національної поєднальної ідеї -– наприклад, соборності, месіанства, релігії, філософсько-етичної системи, вибір і акцентуація якої залежить від специфіки культурно-історичного досвіду народу, країни;

• харізматичного типу, тобто політичний процес, що первинно був характерним для східної культурно-політичної традиції, але тепер він часто відновлюється в посттоталітарних суспільствах (Китай 80-90-х рр., Росія, Грузія, Азербайджан).

В особі харізматичного лідера народ шукає свої політичні ідеали, сподівання; під нього підганяють політико-правові норми, нові традиції, він уособлює політичні цілі, визначає завдання і методи політичної влади. За умов низької політичної культури населення харізматичний лідер може швидко перетворитись на вождя чи диктатора, що деформує весь політичний процес. Отже, його необхідно контролювати і стримувати демократичними засобами.