Основні етапи міжнародної трудової міграції

Етап міграції	Основні напрями міграції	Особливості та наслідки мі­грації
Перший - остання третина XVIII - се­редина XIX ст.	Масова міграція з Європи до Північної Америки, Ав­стралії, Нової Зеландії	Відбуваються формування сві­тового ринку праці, що спри­яло економічному розвитку в країнах-імпортерах робочої сили, колонізація малозаселе­них районів землі
Другий - з 1880-х років до Першої світової війни	Іміграція з менш розвине­них країн (відсталі країни Європи. Індія, Китай тощо) до передових (США, Вели­ка Британія та ін.)	Змінюється структура та ква­ліфікаційний склад мігрантів. Основну їх масу становить не- кваліфікована робоча сила
Третій — період між Першою та Другою світовими війнами	Незначна міжконтинен­тальна міграція, реемігра­ція з розвинених країн	Скорочення масштабів між­народної трудової міграції під впливом «Великої депресії» 1929-1933 рр., наслідком чого стало зростання безробіття у розвинених країнах та обме­ження імміграції державами
Четвертий — пе­ріод після Другої світової війни й до­тепер	Внутрішньоконтиненталь­на міграція в Європі та Африці; «вибухи трудової міграції» через економіч­ні та політичні причини: з Ірландії до США (1940-ті рр.): з Італії та Східної Євро­пи до США (1980-ті рр.); біженців з Угорщини (після повстання 1956 р.), В’єтна­му (1975 р.), Куби (1980 р.); з колишніх соціалістичних країн після розпаду СРСР	Зростання інтелектуальної мі­грації (висококваліфікованих кадрів) та освітньої міграції до розвинених країн світу; по­силення державного і міжна­родного регулювання трудової міграції. Вільне пересування робочої сили між країнами ви­знано умовою нормального функціонування економіки кра­їн ЄС та всього світового госпо­дарства

За оцінками Світового банку, за межами країни народження зараз проживають 215,8 млн чол., що становить 3,2 % від чисельності на- селения світу. Серед міжнародних мігрантів налічують 16,3 млн бь женців; решта (близько 93 %) змінили місце проживання переважно 1 економічних причин, тобто є трудовими мігрантами.

Основними напрямами міжнародної міграції робочої сили є: міграція з країн, що розвиваються, до промислово розвинених країн; міграція робочої сили між країнами, що розвиваються, насамперед до нових індустріальних країн та країн - членів ОПЕК; міграція між промислово розвиненими країнами; інтелектуальна міграція наукових працівників та кваліфікованих фахівців як до промислово розвинених країн, так І до країн, що розвиваються; міграція з колишніх соціаліс­тичних країн до розвинених країн; міграція робочої сили у межах колишнього СРСР.

а . Географічними центрами сучасної імміграції є найбільш роз­винені країни, такі як США, Канада, Австралія, більшість західно­європейських країн, а також країни з високими доходами від продажу нафти та інтенсивним економічним зростанням (Саудівська Аравія, Бахрейн, Кувейт, Об’єднані Арабські Емірати, Австралія, Нова Зе­ландія) (табл. 6.3).

Таблиця 6.3 Міграційний приріст населення, млн чол.

(за даними «Демоскоп Weekly»)

Країни	2000-2005 pp.	2006-2010 pp.
Країни Європи	9,3	9,0
Країни Північної Америки,	7,2	6,1 І
у тому числі США	6,2	5,0 ■
Країни Океанії, у тому	Г 0,687	1,114
числі:
Австралія	0,662	1,125
Нова Зеландія	0,136	0,065 ^

За даними російського тижневика «Демоскоп Weekly», протягом останніх років найбільша кількість міжнародних мігрантів виїхала з Мексики (11,9 млн), Індії (11,4 млн) та Росія (11,1 млн чол,). Кіль-

кість емігрантів з України становить 6.6 млн чол. За часткою ж спів­вітчизників, які проживають за кордоном, лідирують: Палестинська територія (68,3 %), Самоа (67,3 %), Гренада (65,5 %), з європейських країн - Албанія (45,4 %), Боснія і Герцеговина (38,9 %), Португалія (20,8 %), а з колишніх республік СРСР - Вірменія (28,2 %), Грузія (25,1 %), Казахстан (23,6 %), Молдова (21,5 %).