Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Відповіді з історії. 3 модуль.docx
Скачиваний:
5
Добавлен:
25.08.2019
Размер:
279.56 Кб
Скачать

Історія розвитку

Процес формування іконографії проходив на території християнського світу протягом VI—VII століть. Головну роль відігравала Візантія. Постановами Вселенських соборів, які відбувалися на її території, були визначені правила зображення облич і сюжетів Священного Писання. Особливе значення мали рішення V і VІ Вселенських соборів (692 р.), за якими потрібно було замінити абстрактні символи Старого Завіту і перших віків християнства прямою репрезентацією того, що вони відображували. А першу чергу це відносилось до зображення Христа в людській подобі. Згодом, Церква намагалась зробити поклоніння іконам загальнообов'язковим і закріпити за собою монопольне право на нововведення в іконографію. Підтвердженням того служить постанова VІІ Вселенського собору (787 р.), за якою складати сюжети могли лиш отці церкви. Остаточно іконографія сформувалась у Візантії в ІХ — Х ст. після відродження іконопочитання. Були визначенні загальні правила зображення Бога, Богородиці, святих.

Поряд з монументальним живописом на Русі розвиваєть­ся іконопис. Наприкінці XI ст. склалася київська школа іконопису.

За християнською легендою, першим іконописцем вважають євангеліста Луку. Відомості про ікони містять давньоруські літописні джерела Х ст. Творів давньоруського іконопису збереглося дуже мало. Найвідомішою іконописною майстернею XI-XII ст. була Печерська, де працював Алімпій зі своїми учнями. В кінці XI ст. склалася київська іконописна школа. З нею пов’язані такі шедеври іконопису, як «Ярославська Оранта» (XII ст.), «Устюзьке Благовіщення» (XII ст.), які зберігаються у Третяковській галереї, ікона «Борис і Гліб» (XIII ст.), що експонується у Київському музеї російського мистецтва. З іменем Алімпія окремі дослідники пов’язують ікону «Печерської Богородиці».

Видатним іконописцем Київської Русі був Алімпій Печерський. Серед ікон XII ст. привертає увагу ікона "Ярославська оранта" — одна із найдавніших, при­свячених Діві Марії. Дослідники відносять її до київської школи. У XII ст. у зв'язку із постійною зовнішньою загро­зою навали кочовиків особливо близькими живопису були ідеали військової доблесті. Поширення набули ікони "Георгія-воїна", "Дмитра Солунського", "Архангела", або "Ангела-Золоте Волосся". У цей період з'являються ікони із зображенням перших руських святих — Бориса і Гліба. Традиції Києва поширюються на іконописні школи Галицько-Волинського князівства та інших руських земель. Прикладом може бути ікона "Волинської Богоматері" (ХІП ст.), виявлена на Волині в Покровській церкві м. Луцька.

Розвиток живопису підтверджують і портретні мініатю­ри, що прикрашали "Ізборник" 1073 р., "Трірський псал­тир" (1078—1087 рр.). На думку дослідників, мініатюри "Трірського псалтиря" виконано у Володимирі-Волинському. На них зображені князь Ярополк та його дружина Ірина, а також мати Ярополка, Гертруда. Високою майстер­ністю відзначаються мініатюри "Різдва Христового", "Роз­п'яття", "Христос на троні", "Богоматір на троні".

Історія

Виникли в 2 ст. до н. е. Після гострих суспільних суперечок стосовно ікон у Римській імперії (іконоборство), дозвіл на використання ікон у церковному і суспільному житті був офіційно прийнятий в 787 р. на VII Вселенському соборі в Нікеї. Ікони виконували спеціальною технікою за традиційними приписами: липову, дубову або кипарисову дошку закріпляли тонким полотном і покривали кількома шарами левкасу (алебастр з клеєм), шліфували і за певним порядком виконували малюнок, золочення, розпис яйцевою темперою, а в кінці покривали покостом (оліфою).