3.Загальні положення про охорону праці жінок

Правове закріплення умов праці жінок у трудовому законодавстві України на міжнародному рівні

Людство ніколи не жило в світі, який був би байдужим до статі, і боротьба за соціальну рівність полягала в тому, щоб можливості людини якомога менше визначалися статтю. Був період, коли здавалося, що цього можна досягнути на законодавчому рівні, закріпивши за жінками і чоловіками рівні права на освіту, участь у політичному житті, на рівну оплату за рівну працю і таке інше. Але незважаючи на це, нерівність все ж таки проявляється до цих пір.

Протягом багатовікової історії українського народу жінки відчували себе нерівноправними порівняно із чоловіками. Вони були практично обмежені у використанні більшості прав та свобод зокрема, громадянських, політичних, соціально-економічних та культурних, хоча й робилися спроби впровадити ідею рівності в законодавчу базу України Руська Правда, Литовські статути та інші правові акти нашої держави.

А про поняття зайнятість і охорону праці жінок не могло бути і мови.

Якщо проаналізувати правове становище жінок за часів Київської Русі, то можна простежити, що в цей історичний період жінка в українській сім’ї користувалася деякою автономією і самостійністю. Правове становище жінок обумовлювалося великою роллю їх праці у сім’ї.

За часів козаччини постійна відсутність голови сім’ї та дорослих синів сприяла посиленню ролі жінок вдома. Відповідно і зростали і права жінки у сім’ї та сільській громаді. Однак в цей період становище жінок все ж таки було залежним від чоловіка: батька або мужа. Жінки0селянки були відсторонені від права володіння землею, що становило їх в повну залежність від чоловіків.

По суті, вони були звичайною робочою силою, що застосовувалася на чужій землі. В рідному домі – на землі батька, в заміжжі – на землі чоловіка. В радянській державі на конституційному рівні отримали рівні з чоловіками права та свободи. Конституція Української Радянської Соціалістичної Республіки 1973 р. стала першим в історії вітчизняного конституціоналізму документом, який юридично закріпив принцип рівності жінок і чоловіків. Так, у статті 121 розділу Х «Основні права і обов’язки громадян» її проголошувалося: «Жінці в УРСР надаються рівні права з чоловіками в усіх галузях господарського, державного, культурного, громадського, політичного життя. Можливість здійснення цих прав забезпечується наданням жінці рівного з чоловіком права на працю, оплату праці, відпочинок, соціальне страхування і освіту, державною охороною інтересів матері й дитини, наданням жінці при вагітності відпусток з збереженням, утриманням, широкою сіткою родильних будинків, дитячих ясел і садків»¹.

Чинне законодавство України де-юре гарантує жінкам та чоловікам рівні прав. згідно з статтею 24 Конституції України рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок; встановленням пенсійних пільг і таке інше.

За даними статистики на 2000 р. жінок удвічі більше, ніж чоловіків, зайнято малокваліфікованою працею, хоча за рівнем освіти вони попереду чоловіків. З позиції автора Л.Чубар – судді Конституційного Суду України нині в більшості галузей та виробництв відсутні обмеження та заборони для використання праці жінок. Вони працюють нарівні з чоловіками, для них встановлена рівна з чоловіками тривалість робочого дня, визначені однакові норми, розцінки, але жінки стають як правило, першими жертвами безробіття.

Близько 50% серед безробітних – представниці жіночої статі².

Наведена статистика засвідчує, що соціальна нерівність по статі існує, що вона структурно відтворюється і що право, в його теперішньому вигляді, не може корегувати цей процес, гарантуючи жінкам та чоловікам рівні можливості³.

Принцип рівності прав чоловіків і жінок закріплено не лише в Конституції, а й в інших законодавчих актах: Кодексі про шлюб та сім’ю, Кримінальному кодексі, Кримінально-процесуальному кодексі, Законі України про зайнятість населення та інші.

Конституція України відзначає ідеологію і політику держави щодо статусу жінки, її можливостей впливати на економічні та політичні процеси, які відбуваються у суспільстві. В ній, як в Основному Законі на законодавчому рівні закріплюються рівність конституційних прав та свобод жінок і чоловіків, а також їх рівність перед законом. Зазначається також, що рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї, спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановлення пенсійних пільг, створення умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг жінкам і матерям.

Конституція також проголошує, що всі люди «є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними» (ст. 21)⁴.

Щодо ствердження рівності статей велике значення має ст. 23 Конституція, де наголошується, що «кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей». Ліквідація дискримінації жінок, яка ще зустрічається у буденній практиці українського суспільства, саме і передбачає створення рівних умов для розвитку особистості, для самореалізації індивіда без огляду на його статеву належність. Історично склалося так, що жінки мають значно менше можливостей виявити власні здібності. Це становище зумовлено двома чинниками – подвійним навантаженням на роботі та вдома і впевненістю, яка панує в соціальному довкіллі поміж роботодавців й навіть серед членів їх власних сімей, що для жінки найважливішою є самореалізація лише у сфері материнства, сімейного життя, а все інше – професійне зростання, розвиток здібностей та творчих схильностей – має бути вторинним та підпорядкованим її соціальним ролям.

Конституція України юридично проголошує рівність прав жінок та чоловіків на працю, на вибір професії, професійну підготовку та заробітну плату.

Але криза в економіці, падіння рівня життя у більшості частин населення країни загострює проблему становища жінки на ринку праці.

Сучасне становище жінок на ринку праці характеризується їх дискримінацією у сфері зайнятості, за якої вони не мають вільного доступу до конкретних та високооплачуваних професій. Жінок перших звільняють і останніх приймають на роботу.

Торгівля жінками – складне явище з багатьма факторами впливу на рішення жінок працювати за кордоном. Мабуть, найсильнішим з них є безвихідне економічне становище. У деяких випадках жінки, котрих рятують після порушення їхніх прав (включаючи фізичне і сексуальне насильство), добровільно повертаються до країн, куди їх продано. Часто вони це роблять тому, що не можуть знайти роботу у своїй країні або жінках надто складно повернутися до минулого життя. Мотиви виїзду жінок за кордон різні: бажання матеріально забезпечити сім’ю, здобути освіту тощо. Але за цією різноманітністю причини потрібно бачити головне – те, що торгівля жінками є наслідком як нерівноправності останніх, так і складні умови працевлаштування в своїй країні, низькі заробітні плати.

При переході до ринкової економіки в Україні не було вжито комплексних заходів для захисту вразливих груп населення, до яких належать і жінки.

Фемінізація бідності в Україні сприяє пошуку останніх будь-якої роботи та засобів поліпшення матеріального становища, навіть, без огляду на можливість негативних наслідків. Тому й спостерігається високий рівень трудової міграції з нашої держави за кордон, особливо до більш розвинених в економічному плані країн. Але вони мають достатньо жорсткі закони і обмеження щодо використання праці іноземців. Тому українським громадянам практично неможливо знайти легальну роботу.

Крім того, українські жінки потрапляють за кордон без знання чужих законів, звичаїв, часто не володіючи іноземною мовою. На жаль, мало хто з них має уявлення не тільки про Закони, які діють у тих країнах, а й про свої права та обов’язки. Тому порушення загальнолюдських прав жінок, поряд із зловживанням та насильством, має масовий характер. Разом з важкими умовами праці вони страждають від фінансової експлуатації, використовуються для сексуальних послуг.

Підсумовуючи, можна сказати, що торгівля жінками є одним із видів насильства, спрямованого проти жінок, яку живлять бідність та ущемлення прав на підґрунті статі.

Ситуація у нашій країні ускладнюється не тільки кризовим станом економіки, а й тим, що процес міграції криміналізується. Адже дешева робоча сила українських жінок становить підґрунтя надприбутків посередників як в Україні, так і за кордоном. Тому не можна залишатися у національних рамках і вважати чинниками виїзду жінок за рубіж суто внутрішні проблеми. Жіноча міграція з України – не тільки вибір самих жінок. Насправді, злочинці ведуть активну пропаганду серед молодих жінок і дівчат і Україні. Останнім часом торговці людьми розгорнули організоване постачання жінок в Україну чоловікам у розвинені країни. Для цього активно використовується Інтернет, при чому не тільки для реклами посередників, а й для демонстрації жінок і дівчат на продаж як наречених. Торгівля відбувається за допомогою багатьох механізмів, включаючи фірми, які пропонують легальне або нелегальне працевлаштування, друзів, туристичні та шлюбні агенції.

Інтернет, торгівля людьми – вигідний бізнес. За продаж жінки контрабандисти отримують початковий «внесок» і відсотки від її заробітку за кордоном.

На сьогодні стали широко відомі факти торгівлі жінками, які мають не поодинокий, а, на жаль, масовий характер. Під виглядом творчих та мистецьких колективів, туристичних груп за кордон вивозяться громадянки нашої держави, яких у подальшому продають у будинки розпусти. При чому в значній кількості випадків це відбувається без їх бажання, а робіться шляхом шахрайства і обману.

Наведені політичні, соціальні та економічні умови сприяють торгівлі жінками⁵.

Основним (базовим) міжнародно-правовим документом, спеціально призначеним для захисту прав жінок, є Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. Конвенція визначає поняття «дискримінація щодо жінок» як будь-яке розрізнення, виняток або обмеження за ознакою статі, спрямоване на ослаблення, чи таке, що зводить нанівець визнання, користування або здійснення жінками, незалежно від їх сімейного стану, на основі рівноправності чоловіків і жінок прав людини і основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній або будь-якій іншій галузі⁶.

З 1919 р. Міністерством Охорони Праці було прийнято 180 конвенцій і 87 рекомендацій з широкого спектра питань у сфері праці. Більшість документів стосуються як чоловіків, так і жінок, за якими жінки користуються такими ж правами, як і чоловіки, в різних сферах. Це основні права людини, зайнятість і навчання, умови праці, або техніка безпеки і гігієна праці. Крім загальних документів, МОП прийняла ряд стандартів стосовно окремо працюючих жінок.

З початку свого існування МОП приділяло багато уваги здійсненню заходів, спрямованих на встановлення рівних можливостей для працюючих чоловіків і жінок. Завдяки пріоритетності завдання, було досягнуто значних успіхів. Автор визначає дві тенденції.

З 1919 року до 50-х років наголошувалося на захисті працюючих жінок від надто важких умов праці. Основною метою був захист здоров’я жінок з огляду на дітородіння: мінімальні стандарти щодо відпустки по материнству і допомог були, відповідно, серед найперших, прийнятих Міжнародною конвенцією праці. Крім того, були прийняті інші конвенції і рекомендації щодо заходів захисту жінок у сферах, безпосередньо не пов’язаних з роллю матері або майбутньої матері. На початку 50-хроків акценти змістились до ліквідації дискримінації жінок в зайнятості і до сприяння рівним можливостям і рівного ставлення до працюючих жінок, тобто перспективи їх зайнятості, а пізніше до твердження, що рівноправність означає відповідно рівні можливості як для жінок, так і для чоловіків у всіх відношеннях, в тому числі в законодавчому⁷.

Враховуючи фізіологічні особливості жіночого організму законодавство про працю передбачає певні обмеження у виконанні певних робіт, а при деяких роботах встановлює жінкам пільги і переваги, зокрема у Кодексі законів про працю введена глава 12 «Праця жінок».