Частковий потенціал технології виготовлення продукції.

Потенціал технологій, застосованих на підприємстві, звичайно залежить від за­гального рівня розвитку науково-технічної бази промисловості країни. Навіть коли технологія та обладнання, що його забезпечує, придбані за кордоном, їх треба при­лаштовувати до місцевих умов. За кожним типом виробництва стоїть відповідна тех­нологія. Масштаб виробництва теж впливає і на технологію і на обладнання. Масове виробництво використовує високопродуктивні, але жорсткі роторні лінії. Серійне виробництво потребує іншого підходу. Асортиментні здвиги у складі номенклатур­них груп продукції вимагають підвищення гнучкості технології, як от у автомобільній промисловості Японії, де одна лінія з виробництва кузовів легко перелаштовується на різні моделі. Одиничне виробництво побудоване не за предметним, а за техноло­гічним принципом, коли виробництво орієнтується не на виріб, а на вид обробки, тому обладнання — універсальне і згруповано у ланки токарної, фрезерної обробки та інше. У такому виробництві номенклатура й асортимент постійно змінюється, зна­ходячись у межах певного діапазону за кожним, видом обробки,, що може забезпечити обладнання.

Потенціал технологій у першу чергу вимірюється обсягом операцій за вказаним діапазоном. Важливою умовою при формуванні або реформуванні потенціалу технології є його внутрішня структура. Технологія повинна мати потенціал розвитку.

Тупикові напрями розвитку технології спроможні привести до кризи, коли потенціал розвитку вичерпано, і потрібно переходити до іншого рівня, формуючи новий і зовсім інший носій виробничого потенціалу. При цьому потрібно додержуватись певних пропорцій, розподіляючи кошти між забезпеченням існуючого потенціалу технології та новими розробками, що забезпечують формування потенціалу розвитку. Найбільш актуальною.ця проблема є для мілко-серійного та одиничного виробництва, де, як правило, використовуються не всі можливості існуючої технології (не задіяний потенціал), і в багатьох випадках технологія може бути вдосконалена, маючи свій потенціал розвитку.

Необхідно відзначити, що технічні характеристики потенціалу технології дуже різноманітні. Технологія може вдосконалюватися в напрямку зниження собівартості, зменшення витрат енергоносіїв, економії цінних матеріалів, підвищенні рівня автоматизації та інше.

Частковий потенціал парку обладнання на стадії формування або реформування.

Частковий потенціал діючого парку обладнання, як властивість забезпечити потрібний за технологією перелік та діапазон операцій, теж використовується не повніс­тю, якщо не за часом (змінність роботи підприємства), то за діапазоном можливостей (за розміром деталі, який може бути менше, ніж забезпечують габарити станка, за потужністю двигуна, за силами різання та інше). Крім того, важливою властивістю обладнання є його потенціал розвитку, а також, як різновид — потенціал гнучкості, як властивість забезпечити мінливі вимоги ринку до продукції, що виробляється.

Як і будь який інший, частковий потенціал парку обладнання обмежується не лише вимогами технології та конструктивних особливостей продукції. Ми розгляда­ли зовнішні та внутрішні обмежуючі фактори, але ще одна група — фактори змішаного впливу, які виникають як наслідок проявів фізико-хімічних законів природи та закономірностей розвитку суспільного виробництва. Річ у тому, що ці фактори діють одночасно як зовнішні, обмежуючи прояви властивостей підприємства відносно зовнішнього середовища, та як внутрішні, які зменшують самі ці властивості. Мова йде про фізичний та моральний знос елементів носія. При чому на увазі мається не фі­зичний знос у ході виробничого використання цього носія, бо такий знос — звичайне витрачання технічного ресурсу, яке компенсується за рахунок відповідного ринку, як елементу зовнішнього середовища. Врахуванню у цьому аспекті підлягає фізичний знос матеріальних об'єктів під впливом прояву фізичних та хімічних процесів руй­нування, безвідносно до інтенсивності їх використання (якщо цей виробничий знос відповідним чином компенсується), та морального зносу матеріальних і нематеріаль­них складових носія потенціалу підприємства. Ця група факторів особливо прояв­ляється при визначенні потенціалу конкурентоспроможності підприємства, оскільки конкурентоспроможною мусить бути продукція, а виготовлення такої прогресивної продукції потребує нової техніки та технології.

Щоб врахувати вплив зовнішніх, змішаних та внутрішніх факторів у єдиному процесі формування потенціалу, потрібно користуватися загальними принципами стратегічного планування. В економіці терміном «стратегічні рішення» позначають­ся рішення, які мають кардинальне значення для функціонування бізнесу й визнача­ють перспективи розвитку життєво важливих складових виробництва. Таким чином, як відмітні ознаки стратегічних рішень можна назвати їх значний вплив на перспек­тиви розвитку, спрямованість на ключові проблеми й об'єкти, від яких залежить жит­тєздатність і конкурентоспроможність підприємства й бізнесу в цілому. Це означає, що реалізація стратегічних рішень міняє потенціал підприємства, і зміна первісної спрямованості стратегії вимагає значних витрат. Необхідно розрізняти стратегічні, тактичні й оперативні рішення.

У практиці роботи підприємств до стратегічних рішень відносять плани рекон­струкції, технічного переозброєння, розширення або ліквідації виробництв, в ході яких здійснюється корінна зміна профілю або спеціалізації підприємства, зміна номенклатури продукції, масштабів, типу виробництва. У ході нового будівництва створюється, як правило, прогресивний новий носій, побудований на принципово нових технологіях, з використанням техніки останніх поколінь.

Користуючись цією класифікацією, можна відповідним чином структурувати і рішення, і шляхи їх реалізації. Рішення, що стосуються використання існуючого по­тенціалу виробничої бази (техніки та технології,- зв'язаних певною організаційною структурою виробництва на існуючих виробничих площах), доцільно відносити до оперативного рівня. Рішення, що стосуються процесів освоєння нереалізованого по­тенціалу, можна віднести до тактичного рівня, та рішення, які визначають формуван­ня або втілення потенціалу розвитку підприємства у значних масштабах, є стратегіч­ними.

Стратегія підприємства в області зміни структури й обсягів виробництва пови­нна охоплювати наступні напрямки формування й реформування виробничого по­тенціалу:

1. Технологічна стратегія — стратегічні рішення, що визначають динаміку техно­логії підприємства й вплив на неї ринкових факторів.

2. Інтеграційна стратегія — сукупність рішень, що визначають інтеграційні функ­ціонально-управлінські взаємодії підприємства з іншими підприємствами, окремими підрозділами, об'єктами бізнесу.

3. Фінансово-інвестиційна стратегія — сукупність рішень, що визначають спосо­би залучення, нагромадження й витрати фінансових ресурсів.

Останнім часом багато підприємств перебудовують свою внутрішню виробничотехнологічну й організаційно-управлінську структуру, здійснюють перерозподіл прав і обов'язків різних підрозділів і підсистем. У зв'язку із цим представляється до­цільним на даному етапі розвитку економіки виділити додатковий розділ стратегії.

4. Стратегія реформування виробничого потенціалу підприємства (РВПП) — сукупність рішень по приведенню вказаного потенціалу до відповідності із зовнішніми умовами, що змінилися з моменту створення носія.

Кожне з названих напрямків вимагає для своєї реалізації специфічних методів, певного матеріально-технічного й фінансового забезпечення, що відповідає рівню підготовки персоналу. Це, у свою чергу, теж вимагає перебудови структури фінансу­вання, структури кадрів і т.п.

Виходячи з вище сказаного, можна запропонувати наступні етапи проведення реформування виробничого потенціали існуючого підприємства (РВПП):

Перший етап — оцінка необхідності й можливості реалізації РВПП: визначення змін зовнішнього середовища; оцінка стану носія виробничого потенціалу; співстав-лення властивостей існуючого носія з вимогами ринку та врахування нових зовнішніх обмежень, що виникли зі змінами зовнішнього середовища; визначення принципової технічної можливості перебудови носія та розробка варіантів; ухвалення рішення.

Другий етап РВПП — уточнення проміжних цілей, необхідних ресурсів і визна­чення потрібних властивостей носія: визначення проміжних цілей реформування ви­робничого потенціалу об'єкта (розширення масштабів, зміна номенклатури, підви­щення якості, тощо); визначення завдань, виконавців, строків та умов у загальному плані; виявлення можливих проблем при реалізації та розробка превентивних захо­дів; зіставлення варіантів за очікуваною ефективністю; розрахунок ризику по варі­антах РВПП та вибір оптимального з точки зору власників та інвесторів сполучення «ризик — прибуток»; визначення очікуваного рівня виробничого потенціалу об'єкта по прийнятому варіанту РВПП; розробка заходів на випадок можливих негативних наслідків реалізації проекту; визначення видаткової частини й зіставлення з наявни­ми ресурсами.

Третій етап РВПП — формування складу групи виконавців циклу підготовчих робіт: призначення керівника проекту й визначення його повноважень; розподіл обов'язків на період РВПП; ознайомлення із загальною концепцією РВПП об'єкта; уточнення цілей і завдань для призначених виконавців з урахуванням їх кваліфікації; навчання виконавців методам проведення РВПП.

Четвертий етап — аналіз стану часткових елементів носія виробничого потенціа­лу за системами, групами та окремими об'єктами:

• функціонально-вартісний аналіз продукції; визначення відхилення вихідних параметрів продукції від тих, що вимагає ринок; аналіз існуючих варіантів альтернативної продукції та альтернативних технологій її виготовлення; ви­бір продукції та аналіз можливості використання існуючої технології; вибір варіанту заміни або вдосконалення чи створення нової технології; визначення вузьких місць існуючого технологічного процесу та нової технології за розра­хунком; аналіз виробничої структури з точки зору можливості застосування нової технології;

формування нових транспортних потоків; діагностика рівня фактичного мо­рального та фізичного зносу ОВФ, їх окремих груп, окремих одиниць за інвен­тарними номерами; виділення у виробничій структурі ланок, організованих за тим чи іншим типом виробництва; дослідження рівня гнучкості поточних ліній масового та крупносерійного виробництва; аналіз використання діапа­зону можливостей універсального обладнання за дрібносерійним та одинич­ним типом виробництва; співставленім існуючого та потрібного типорозмірного ряду операцій обробки обраного виробу за обраною технологією; вибір об'єктів заміни, модернізації та ремонту. П'ятий етап — розробка плану-графіку, сітьової чи іншої моделі процесу зміни виробу, технології, складу обладнання або формування нового носія. На цьому ета­пі встановлюється взаємозалежність окремих етапів робіт, можливість взаємозаміни виконавців, оптимізація строків виконання кожного етапу та проекту взагалі, оптимізація сполучення локальних проектів, строків виконання та вартості генерального проекту. За кожною роботою закріпляється група виконавців, встановлюється ре­сурсне забезпечення та уточнюється послідовність робіт, яка лімітує строки вико­нання усього проекту.

Шостий етап — розробка програми РВПП: підготовка кількох варіантів програми РВГШ з використанням різних методів, форм, напрямків реалізації для досягнення однієї й тої ж мети з урахуванням перспектив розвитку й вибір кращого; ув'язування програми РВПП об'єкта з його поточною виробничою діяльністю (або діяльністю його структурних підрозділів, якщо вона не припиняється на строк РВПП); підготов­ка бази для перенавчання й перепідготовки персоналу; підготовка типових положень, посадових обов'язків, внутрішніх регламентуючих документів, проекту нового ко­лективного договору, систем оплати й ін.; підготовка системи планів: плану виробни­цтва й реалізації продукції, технічного плану, плану фінансової перебудови, реклам­ної кампанії, плану підвищення якості виробництва, зміни номенклатури продукції й т.п. із вказівкою джерел фінансування, послідовності реалізації, прив'язкою до плану поставки матеріалів і реалізації продукції; ознайомлення виконавців з їх функціями в процесі РВПП, відповідальністю й системою заохочення; остаточне узгодження й затвердження планів, виконавців, програми в цілому.

Сьомий етап — реалізація програми вміщує: контроль ходу виконання проек­ту; визначення відхилень; оцінка причин відхилень; відхилення, викликане помил­ковими діями виконавців, потребує розробки заходів з його ліквідації, а викликане об'єктивними обставинами — коригування програми. Із проведеного аналізу витікає:

—- будь-які зміни потенціалу та його первинне формування відбувається лише через відповідні зміни або формування нового носія, без таких змін можливо лише зовнішнє обмеження вже існуючих властивостей;

• при формуванні нового потенціалу або реформуванні існуючого, потрібно до­тримуватись певних пропорцій його внутрішньої структури між існуючим по­тенціалом та потенціалом розвитку;

• кількість функціональних елементів підприємства, як носія потенціалу, пов'язана з характером та видом його діяльності й може різнитися за галузями виробництва;

функціональні елементи мають два види властивостей: функціональні (якими даний елемент забезпечує усі інші складові носія) та ринкові (за якими зо­внішнє середовище поповнює ці властивості, або поповнюється за їх рахунок), і ці два види властивостей, як відповідні потенціали елементів, потрібно фор­мувати збалансовано;

• функціональні елементи складаються з часткових або з їх систем, угруповань, кожне з яких може у свою чергу складатися з менших часткових елементів кількох рівнів;

• часткові елементи багатофункціональні і універсальні, на відміну від функці­ональних, які виконують лише одну функцію і практично ніколи не можуть бути використані у іншому носії;

• при формуванні носія необхідно враховувати не тільки якісні, але й кількісні характеристики окремих елементів, які повинні бути не менш та не більш, ніж потрібно для функціонування та розвитку підприємства, як цілісного об'єкту;

-- формування нового та реформування існуючого носія мають декілька загальні них рис, але й багато у чому відмінні, тому відбуваються кожен за своїм алго­ритмом;

- формування нового носія починається з вивчення ринку, вибору виду діяль­ності, встановлення типу та масштабів виробництва, місця розташування та закінчується підбором окремих часткових елементів для забезпечення по­трібних властивостей функціональних елементів у економічно припустимих межах;

• реформування існуючого носія теж починається з вивчення ринку, але з точ­ки зору відповідності продукції, виду діяльності, масштабів та характеристик виробництва сучасним вимогам, та завершується адаптацією (переналадкою, модернізацією, заміною окремих одиниць) вже існуючих елементів до нових ринкових, науково-технічних, господарських умов діяльності з метою зміни загального потенціалу об'єкту у потрібному напрямку.

Основні особливості формування виробничого потенціалу містяться у наступ­ному:

1. Формуванню або реформуванню підлягає у першу чергу носій потенціалу ви­робничої системи підприємства, від властивостей якого у найбільшій мірі залежить виробничий потенціал усього підприємства;

2. Зміни носія потенціалу виробничої системи не обов'язково потягнуть за собою зміни інших систем, лише якщо це пов'язано зі зміною енергоспоживання, збільшен­ням матеріаломісткості або трудомісткості продукції, але якщо йдеться про створен­ня нового підприємства, саме виробнича система обумовлює склад, вид, структуру та масштаби усіх інших систем цілісного носія та згодом і його виробничий потенціал;

3. Формування або реформування носія потенціалу виробничої системи здійсню­ється за ланцюжком: зміна (вибір) виробу або зміна конструкції виробу чи матеріа­лів, що його складають; зміна (вибір) масштабів та типу виробництва; зміна (вибір) технології виробництва за видами обробки та рівнем використання готових комплек­туючих вузлів; зміна (вибір) рівня автоматизації процесів і відповідно— вимог до виробничого персоналу;

4. Виробничий потенціал підприємства відображує максимум обсягу, який може забезпечити підприємство за встановленими номенклатурними позиціями й асорти­ментом продукції у межах повної місткості ринку за кожним виробом. Але при цьому потрібно враховувати, що ці межі можуть коливатись, до того ж і під впливом само­го об'єкту оцінки, оскільки підприємство має потенціал розвитку як системи вироб­ництва, так і реалізації продукції (за рахунок ринкового потенціалу продукції, який може зростати, зменшуватись чи зникати);

5. Від вибору виду продукції, що буде виготовлятися, залежатимуть одиниці ви­міру виробничого потенціалу (штуки, тони умовного палива, метри, нормо-години, інше), як обсягу продукції, робіт, послуг у натуральному або умовно-натуральному виразі за встановлений відтинок часу;

6. Основними суб'єктами оцінки та діагностики виробничого потенціалу підпри­ємства є власник (співвласники) та конкуренти даного підприємства. Держава, як суб'єкт оцінки такого виробничого потенціалу, виступає лише за умовами: продукція, що виготовляється, є стратегічно важливою для країни; продукція є вагомою скла­довою експортно-імпортного балансу; держава є власником та розпорядником під­приємства, а підприємство є казенним. Регіон та місто можуть виступити суб'єктами оцінки виробничого потенціалу, якщо продукція (дефіцитні предмети широкого спо­живання) повинна у першу чергу задовольняти потреби місцевого населення.

1. Фондовий потенціал (ФП) визначається за формулою:

ФП = Ф  Ен,

де Ф — середньорічна вартість основних виробничих фондів; Ен — нор­мативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень.

2. Потенціал оборотних фондів (ОП):

ОП = М  Км,

де М — річний обсяг матеріалів; Км — коефіцієнт витягу продукції з ресурсної маси, який визначається відношенням вартості матеріальних ресурсів, використаних на виробництво продукції, до загальної вартості матеріальних ресурсів, спожитих підприємством.

3. Потенціал нематеріальних активів (НП):

де Не — експертна оцінка вартості нематеріальних активів та вартість землі, яка вираховується згідно з методикою, прийнятою на державному рівні.

4. При розрахунку потенціалу технологічного персоналу спочатку проводиться оцінка живої праці (тобто одного середньоспискового працівника) встановленням його фондового аналога у вартісному обчисленні за формулою:

А = Пп  (Фо / Пп),

де А — оцінка одиниці живої праці; Пп — продуктивність праці одного працівника; Фо — збільшення фондоозброєності праці одного працівника у базовому періоді; Пп — збільшення продуктивності праці одного працівника у базовому періоді.

Величина потенціалу технологічного персоналу (ПТП) буде визначатися за формулою:

ПТП = А  Ч  Нт,

де Ч — середньорічна чисельність ПВП; Нт — коефіцієнт реалізації потенціалу технологічного персоналу, що приймається на рівні нормативу ефективності капітальних вкладень.

5. Розмір виробничого потенціалу (ВП) вираховується як сума його складових частин:

ВП = ФП + ОП + НП + ПТП

В основі аналізу галузевих особливостей формування потенціалу підприємств лежить специфічність технологічних процесів, особливості організації виробництва, відмінності в характеристиках кінцевого продукту та ресурсів для його виробництва, відмінностях ринків збуту тощо.

Машинобудування	Хімічна промисловість
Кольорова металургія	Енергетика
Чорна металургія	Вугільна промисловість
Нафтогазова промисловість	Гірничодобувна промисловість
Промисловість будівельних матеріалів	Будівельний комплекс
Транспорт	Сільське господарство
Легка промисловість	Фінансово-кредитні установи

2.2. План семінарського заняття

47