1.Трьохтипова схема відомого французького політолога Моріса Дюверже, згідно якої партійні системи підрозділяються на однопартійні, двопартійні та мультипартійні;

2.Трьохтипова система Б.Гаврилишина, який розподіляє партійні сис­теми на олігархічні, систему протиставлень /боротьба за владу/, систему колегіальну /співдружність при владі/.

З.Найбільш відома семитипова схема італійсько-американського су­часного політолога Джованні Сарторі, який у праці "Партії та партійні системи" дав типологію партійних систем: однопартійна, гегемоністська, система з домінуванням однієї партії, двопартій­на, система обмеженого плюралізму, поляризованого плюралізму, атомізована система.

Класифікація Дж.Сарторі, на відміну від інших класифікацій, не тільки розподіляє партійні системи за кількістю функціонуючих в політичній системі партій, але й враховує характер їх взаємо­дії, рівень політичного впливу на суспільство в цілому і на полі­тичну систему зокрема.

Однопартійна система. В такій системі конституційно закріплюється керівна роль однієї партії, відбувається зрощування партійного і державного апарату, відбувається заборона на утворення інших партій. Саме така партійна система існувала у фашистській Італії і Німеччині, а також в Радянському Союзі. Сьогодні така система діє в Китаї, Північній Кореї, на Кубі, в Ірані, окремих країнах Африки /Кенія, Сомалі, Лівія та ін./

Гегемоністська система. Така система характеризується пануючим положенням однієї партії при відсутності партійної конкуренції, а також – при наявності декількох партій, які мають органі­заційну автономію, але визнають керівну роль правлячої партії. Така система існувала в соціалістичних країнах у Східній Європі.

Система домінування партій. Ця система передбачає наявність декількох партій, одна з яких на протязі тривалого часу перема­гає на виборах і самостійно формує уряд. Така партійна система в основному розповсюджена в Швецїї та Японії. Наприклад, в Швеції, де з 1932-по 1976р.р., а також з 1982 – по 1991р.р. правила Соціал-демократична робітнича партія, і в Японії, де Ліберально-демократична партія з 1955 року незмінно формує уряд.

Двопартійна система. Така система, при якій відзначається домінування двох значних політичних партій, одна з котрих зна­ходиться при владі, а інша – в опозиції. Класичними країнами з дво­партійною системою є Велика Британія, США, Канада. Республікансь­ка та Демократична партії в США, Консервативна та Лейбористська партії у Великій Британії, Консервативна та Ліберальна партії в Канаді змінюють одна іншу при владі, ці партії перемагають в політичних системах цих країн.

Система обмеженого плюралізму. Система характеризується наявністю декількох партій, але в уряді і в парламенті представ­лені лише деякі з них, за межами цієї системи опозиція відсутня. Система обмеженого плюралізму залежить від механізму формування уряду і поділяється на однопартійну, двоблокову і мультипартійну. У першому випадку уряд формується партією, яка отримала абсолют­ну більшість голосів на парламентських виборах, хоч інші партії також представлені в парламенті. Двоблокова коаліція. Така система передбачає формування уря­ду двома політичними силами, як, наприклад, у ФРН, де з 1982 року по 1998р. уряд формувався блоком ХДС та ХСС, а з вересня 1998 року блоком СДПН та партією зелених. Мультипартійна коаліція. При такій системі уряд формується з представників декількох політичних партій на основі їх пропорційного представництва в парламенті та у відповідності з резуль­татами виборів, як, наприклад, в Швейцарії, Бельгії, Нідерландах та ін.

Система поляризованого плюралізму. Така система призводить до загострення боротьби між політичними силами. Вона передбачає наявність партійного центру, який формує уряд, і наявність опозиції. Подібна система існувала в різні роки у Франції, де роль партійного центру виконувала Соціалістична партія /ФСП/ і Об’єднання у підтримку Республіки /ОПР/, лівої опозиції – комуністи /ФКП/, а правої - неофашисти /НФ/, а також в Італії, де головна роль нале­жала християнським демократам /ХДПІ/, роль лівої опозиції – комуністам /ЛКП/, правої – італійському соціальному руху – національним пра­вим силам /ІСР-НПС/.

Атомізована система. Вона характеризується наявністю багатьох маловпливових, небагаточисельних політичних сил. Вона поділяється на систему крайнього плюралізму і авторитарної псевдопартійності. Перша система існувала в посткомуністичних краї­нах до виборів на багатопартійній основі і частково зберігається в деяких з них /Україна, Росія, Казахстан/. Інша система прита­манна деяким країнам Латинської Америки, де існує багато партій, між якими відбувається гостра політична боротьба, а реальна вла­да знаходиться в руках військової верхівки.. /Див.: Додаток 1 “Порівняльна характеристика партійних систем”/.

В чому ж полягають особливості формування партійної системи незалежної України? Слід відзначити, що в Україні після краху комуністичного режиму почалась трансформація однопартій­ної системи у демократичну плюралістичну партійну систему. При цьому слід підкреслити, що однопартійна система була части­ною тоталітарної радянської держави. Отже багатопартійність бу­ла об'єктивною потребою суспільства, яке поставило собі за мету здійснення переходу від тоталітаризму до демократії. В процесі цього переходу і формувалась нова плюралістична партійна систе­ма незалежної України.

Загальний процес пройшов такі етапи: підготовчий, або протопартійний /середина 1988 року – середина 1990р./, домінантний, або етап багатопартійності, коли в суспільстві ще домінувала КПРС /весна 1990р. – серпень 1991р./; Початком третього етапу ста­ли події серпня 1991 року, які призвели до падіння комуністич­ного режиму.

Прискоренню процесу багатопартійності в нашій країні сприя­ли наступні обставини:

-криза КПРС та інших офіційних масових організацій колишнього Радянського Союзу;

-розвиток гласності, вільне функціонування в суспільстві соці­альної інформації;

-поява на базі зростання нових форм власності нових соціаль­них прошарків: кооператорів, арендаторів, акціонерів, лібераль­ної інтелігенції та ін.

-вплив подій у Східній та Цетральній Європі, крах комуністичних режимів в цих країнах;

-прагнення вивчити і скоріш втілити досвід країн західної де­мократії;

-поява на політичній арені багатьох лідерів, яким були необхідні громадські формування і політичні партії для підтримки і за­твердження їх впливу в суспільстві.

Особливістю багатопартійності в нашій країні є те, що знов створені політичні організації, за виключенням окремих, були малочисельні, зі слабкими структурами, і, відповідно, обмеженим впливом на суспільство.

Для нашого суспільства характерна орієнтація на східний, а не на західний тип політики, коли перевага віддається не прог­рамам партії, а людям, які їх пропонують. В період незалежності на політичній арені виникло багато лідерів з числа депутатського корпусу, частина з яких стала керівниками партій, громадсько-політичних рухів, що виникають. Багато партій взагалі створювались і створюються під конкретного лідера. Саме цим пояснюється наявність майже однакових за назвою і орієнтацією партій.

Особливу групу серед керівників партій складають колишні лідери дисидентського підпілля, з одного боку, а, з другого, кожний другий керівник сучасних партій України в минулому був членом КПРС.

Наявність широкого спектру політичних партій, об’єднань та рухів робить невідкладною проблему створення механізму уз­годження їх позицій.

На 01.09.2000 року в Україні було зареєстровано більш 100 політичних партій, але жодна з них не має достатнього впливу у загальнонаціональному масштабі, нездатна очолити поступаль­ний рух суспільства.

Українські дослідники С.Гелей та С.Рутар вказують на те, що для об’єктивного дослідження партійного процесу в Україні необхідно враховувати наступні моменти:

-розробка чітких критеріїв типологізації ознак партій на підставі вивчення сучасних зарубіжних методологій, скоригованих відповідно до особливос­тей українського партійного життя;

-аналіз програмних документів партій, та всієі їх поточної до­кументації;

-специфіку регіональних партійних структур;

-ментальний рівень лідерів та рядових членів партії;

-вплив громадської думки на вибір тих, або інших ідеологічних цінностей;

-соціальний склад партій;

-партійну діяльність у владних структурах;

-відносини між партійним керівництвом, апаратом та членами партії;

-критерії добору кандидатів для депутатської та адміністративно-управлінської діяльності;

-процедуру роботи різних ланок партій /Див.:С.Гелей, С.Рутар.Основи політології. – К.: Тов-во "Знання",1999, с.174-175/.

Врахування цих аспектів дало б можливість врахувати концеп­туальну модель партій в Україні з фактичною інформацією про них. На жаль, дослідження ще відсутні в нашій країні, але є окремі публікації на сторінках журналів "Нова політика", "По­літична думка" та ін.

Серед політологів України ще немає єдиної думки, щодо ти­пології партій, відносно їх ідеологічних засад та політичних платформ. Складність відображення змісту партійного життя в Україні характеризують такі обставини:

-недостатність методологічних та методичних досліджень;

-невизначеність ідеологічних пріоритетів, їх часта зміна в партійних платформах, або регіональних розбіжностях в структурі однієї партії.

Виходячи з зазначеного вище, політичні партії України сьо­годні умовно можна розділити по таким напрямкам: комуністичний - /лівий/ - Комуністична партія України /КПУ/; Соціалістична партія України /СПУ/, Селянська партія України /СельПУ/; ліберальний /лівоцентристський/-Ліберальна партія України /ЛПУ/, Соціал-демократична партія України /СДПУ/, Народно-демократична партія України /НДПУ/; неоконсервативна /правоцентристський/ - Народний Рух України /НРУ/, Українська республіканська партія /УРП/, Християнсько-демократична партія України /ХДПУ/; націоналістичне /праворадикальне/ - Українська національна асамблея та Україн­ська національна самооборона /УНА-УНСО/, Українська консерва­тивна республіканська партія /УКРП/, Організація українських націоналістів в Україні /ОУН/, Конгрес українських націоналістів /КУН/.

Не зважаючи на таку різноманітність партій та напрямків політичного життя все ж можна стверджувати, що політичний плю­ралізм партійної системи в Україні створює регулюючий вплив на соціально-політичне життя нашого суспільства, забезпечує формування політичних відносин громадського суспільства, допомагає усвідомленню окремим соціальним групам своїх інтересів. Це яск­раво проявилось на виборах народних депутатів України у березні 1998 році, коли у виборчий кампанії прийняли участь тридцять партійних і виборчих блоків. По багатомандатному загальнодержавному виборчому округу пройшли 8 партій, які перебороли 4 процентний бар’єр: /КПУ-24,68%, НРУ-9,40%, Виборчий блок “За правду, за народ, за Ураїну” /СПУ-СельПУ/-8,64%, Партія зелених України-5,46%, НДП-4,99%, "Громада"-4,68%, Прогресивна соціалістична партія-4,04%, Соціал-демократична партія /об’єднанна/-4,02%/.

Такий чином, можна стверджувати сьогодні, що в Україні скла­лась "атомізована партійна система", яка характеризується наяв­ністю багатьох маловпливових партій і формуванням уряду на по­запартійній основі. Дж.Сарторі характеризує "атомізовану партій­ну систему" як нестабільну і неефективну у порівнянні з іншими. В таких системах центральне місце займає "партія влади", під якою розуміється таке політичне об’єднання, яке складається з прагматично зорієнтованих та деідеологізованих правлячих кіл державної номенклатури, представників державного апарату, за­собів масової інформації, керівників традиційних секторів промислового і сільського господарства. "Атомізована система" завж­ди має тенденцію трансформуватися в інші системи. Разом з цим, історичний досвід вказує на те, що можуть бути два варіанти:

прогресивний, коли проявляється еволюція в бік багатопартійних демократичних систем, та регресивний – трансформація атомізованої партійної системи в авторитарну однопартійну.

Досвід створення партійної системи в Україні показує, що проявляється тенденція прогресивного варіанту. З точки зору відомого політолога А.Білоуса, “партійна система України сьогод­ні перебуває на перехідній стадії від атомізованої до так зва­ної системи поляризованого плюралізму... Особливостями партійної системи України є відсутність правлячої партії або коаліції: апарат хоча і "партизується", проте поки що є самодостатнім; наявність впливової лівої опозиції до правлячого апарату... Через 4-6 років партійна система України, ймовірно, набуде контурів поляризованого плюралізму” /Див.:Нова політика.-1999.-№1,с.4-5/.

Становленню повнокровної багатопартійності, формування прогресивної партійної системи буде сприяти прийняття Закону про партії, в якому повинні бути відображені як світовий дос­від багатопартійності, так і особливості партійної системи в Україні, в тому числі і таке положення, як державне фінансуван­ня політичних партій за результатами парламентських виборів, як зроблено в багатьох сучасних демократичних країнах.

Таким чином, партійна система в Україні знаходиться на стадії переходу від атомізованого до поляризованого плюралізму. Виходя­чи з цього перехідного періоду можна сформулювати і характерні риси нинішньої української партійної системи:

1/Слабка взаємодія партій із соціальними групами, відсутність стратегії вибору власного електорату.

2/Розрив між партійним керівництвом і масами, відсутність ме­неджерського принципу внутріпартійного управління.

3/Суперечність між стратегічними цілями і тактичними засобами.

4/Дефіцит у партійних рядах управлінських та політичних кадрів.

5/Слабкий інноваційний потенціал політичних лідерів.

6/Наслідування багатьма партіями організаційної структури КПРС, ОУН-УПА, що не сприяє реалізації політичних потенцій особистос­ті.

7/Недостатня фракційна діяльність партій в органах представниць­кої влади.

8/Законодавче обмеження умов для піднесення престижу партійної діяльності, відсутність стимулювання партійної конкуренції.

9/Неспроможність партій розробити конкретні механізми реалізації власних програмних засад.

Нове законодавство про партії повинно створити правові умо­ви трансформації сучасної партійної системи України в партії сучасного типу.