29. Теорія соціальної стратифікації населення

Теорію соціальної стратифікації розробили на початку 1940-х американські соціологи Т. Парсонс, Р. Мертон, К. Девіс.

Соціальна стратифікація – це поділ суспільства на вертикально розшаровані соціальні групи, які мають різну освіту, власність, владу, престиж. Ці ознаки відображають нерівність людей у суспільстві.

У людському суспільстві на вищих ієрархічних ступенях перебувають привілейовані групи, на нижчих – непривілейовані. Привілейованість і непривілейованість – це наслідок різної освіти, характеру рівності, рівня доходів, доступу до влади престижу.

Зарубіжні соціологи виділяють такі соціальні групи людей:

- вищий клас професіоналів і адміністраторів;

- технічні спеціалісти середнього рівня;

- комерційна група;

- дрібна буржуазія;

- техніки та робітники, які виконують керівні функції;

- кваліфіковані робітники;

- робітники без спеціальної кваліфікації.

У вітчизняній соціологічній літературі запропоновано виокремлювати такі соціальні групи:

- адміністративна еліта та службовці;

- інтелігенція;

- робітники (підгрупи виділяють за рівнем кваліфікації та галузями);

- селянство (подають за формою власності на землю);

- нова буржуазія (розподіляють за масштабами діяльності);

- асоціальні елементи.

30. Регіональні особливості зайнятості населення

Рівень економічної активності в регіонах суттєво відрізняється. В усіх країнах світу кількість економічно активних чоловіків перевищує кількість економічно активних жінок.

У розвинених країнах рівень економічної активності зменшується, що пов'язано з демографічними тенденціями; зростає незайнятість серед молоді, бо зростає тривалість навчання; характерний високий коефіцієнт економічного навантаження.

У структурі зайнятості населення світу висока частка зайнятих у сфері послуг (64%), дещо нижча у промисловості (32%), а найнижча – в сільському господарстві (4%).

Серед зайнятого населення помітна частка літніх людей. Звичним явищем у розвинених країнах є зайнятість молоді, яка одночасно здобуває освіту.

У країнах, що розвиваються, кількість трудових ресурсів зростає, однак якість ще залишається низькою – освіченість невисока, ступінь поширеності сучасних прийомів праці незначний.

У багатьох країнах, що розвиваються, більшість зайнятого населення працює в сільському господарстві та рибальстві. Загалом частка зайнятих у сільському господарстві зменшується через механізацію праці , натомість міграція жителів в урбанізовані райони зумовлює збільшення рівня зайнятості у промисловості та сфері послуг.

31. Особливості формування та використання працересурсного потенціалу у різних регіонах світу

Працересурсний потенціал враховує кількісні (кількість, віково-статевий склад, міграційні показники) та якісні (рівень освіченості та кваліфікаційної підготовки, стан здоров'я, спосіб життя) параметри трудових ресурсів.

Трудові ресурси – кількість населення старшого від 16 років, що працює чи активно шукає роботу.

У визначенні нижньої межі працездатного віку здебільшого не існує суттєвих відмінностей між країнами світу. За підходами МОП – 15 років, в Україні – 16 років.

Значення верхньої межі працездатного віку у різних регіонах суттєво відрізняється. Загалом у розвинених країнах світу верхня межа працездатного віку значно вища, ніж у країнах, що розвиваються, де тривалість життя помітно коротша. Частина країн законодавчо відрізняють вік виходу на пенсію чоловіків і жінок, інша частина цього не робить. Деякі країни Тропічної Африки взагалі не визначають верхньої межі працездатного віку через дуже низьку середню тривалість життя людей.

Ринок праці – це сукупність соціальних відносин між продавцями та покупцями на умовах найму і використання трудових ресурсів.

Економічно-активне населення – працездатне населення у віці 15-70 років, яке бере участь у суспільному виробництві, або зайняте іншою діяльністю, що приносить доходи, а також зареєстровані безробітні.

За визначенням Міжнародної організації праці, зайнятими вважаються особи у віці 15-70 років, які відпрацювали протягом обстежувального тижня хоча б 1 годину незалежно від того чи це була постійна, сезонна, тимчасова, випадкова чи інша робота.

Безробітні – це особи у віці 15-70 років, які не мали роботи, протягом останніх чотирьох тижнів шукали роботу і впродовж найближчих двох тижнів готові приступити до роботи.

Існує декілька різновидів безробіття:

• фрикційне – пов'язане з переходом на інше місце праці;

• структурне – пов'язане з дисбалансом між професійно-кваліфікаційним складом безробітних і потребами національної економіки в робочій силі певних професій;

• приховане – означає те, що певна частина населення працює неповний робочий день чи неповний робочий тиждень.

Утриманці – це непрацююче населення.