4. Суб`єкт правопорушення

Суб'єкт правопорушення — це деліктоздатна фізична або юридична особа, яка вчинила правопорушення. Вимоги до суб'єкта правопорушення:

• досягнення особою певного, прямо визначеного у нормах права віку юридичної відповідальності (за різні правопорушення юридична відповідальність настає з різного віку);

• осудність — здатність особи усвідомлювати свої дії та керувати ними і розуміти небезпечність вчинюваних дій та їх наслідків у момент скоєння правопорушення.

5. Суб`єктивна сторона правопорушення

Суб'єктивна сторона — це психічне ставлення суб'єкта до свого суспільно небезпечного (шкідливого) діяння та його наслідків.

Елементами суб'єктивної сторони правопорушення є:

• вина — психічне ставлення суб'єкта до свого суспільно небезпечного (шкідливого) діяння та його наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Умисел буває двох видів:

а) прямий — суб'єкт усвідомлює суспільно небезпечний (шкідливий) характер свого діяння, передбачає неминучість настання його наслідків (інтелектуальний момент) і бажає їх настання (вольова ознака);

б) непрямий — суб'єкт усвідомлює суспільно небезпечний (шкідливий) характер свого діяння, передбачає реальну можливість настання його наслідків, але байдуже ставиться до них, свідомо допускає їх настання.

Необережна вина також буває двох видів:

а) протиправна самовпевненість — суб'єкт усвідомлює суспільно небезпечний (шкідливий) характер свого діяння, передбачає абстрактну можливість настання його суспільно небезпечних (шкідливих) наслідків, але легковажно розраховує на їх відвернення;

б) протиправна недбалість — суб'єкт не передбачає будь-яку можливість настання суспільно небезпечних (шкідливих) наслідків свого діяння, але повинен був та міг їх передбачити;

• мотив — усвідомлене спонукання особи, що викликає в ній намір учинити суспільно небезпечне (шкідливе) діяння (ревнощі, помста, користь);

• мета — бажання особи досягти певних шкідливих наслідків.

Склад правопорушення, ознаки якого конкретно передбачені відповідною нормою права, є єдиною та головною підставою до юридичної відповідальності.

РОЗДІЛ 3. ВИДИ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Для наукових і практичних цілей створені різноманітні класифікації пра- вопорушень. Види правопорушень – класифікаційні групи правопорушень за різними підставами розмежовуються між собою за ступенем суспільної шкідливості (небезпечності), за об’єктами посягань, за суб’єктами, за розповсюдженням, за ознаками об’єктивної і суб’єктивної сторони, а також за процедурами їх розгляду.

Отже, правопорушення класифікуються за:

а) ступенем суспільної небез-

пеки – на злочини і провини;

б) належністю норм права, які порушуються, до відповідних галузей права: кримінальні, цивільні, адміністративні, правопору-

шення у сфері трудового законодавства і інші);

в) колом осіб – особові і колек-

тивні;

г) за характером правових приписів –нормативно-правові і дисциплінар-

ні;

д) в залежності від характеру цивільно-правового порушення – договірні і позадоговірні правопорушення;

е) правопорушення у сфері суспільного життя (в сфері соціально-економічних відносин, в суспільно-політичній сфері, в сфері побуту і дозвілля).