2 Питання

Незважаючи на обмеженість і непослідовність реформ, вони прискорили процес формування в Україні індустріального суспільства. Збільшувалася кількість промислових підприємств. Якщо 1869 р. налічувалося 3712 фабрик і заводів, то в 1900 р. –5301.

Безпосередній вплив на розвиток продуктивних сил країни мав транспорт, зокрема залізничний. Протягом 1866–1879 рр. в Україні прокладено понад 4,5 тис. верст залізничних колій. На кінець ХІХ т... довжина залізниць в Україні становила 1/5 всієї залізничної мережі Росії. Нові залізниці прокладали, виходячи з інтересів колонізаторської політики царату. Київ, наприклад не мав сполучення з Одесою.

Розвиток транспорту підвищив попит на паливо та метал. На базі використання багатих запасів корисних копалин півдня України створюються кам’яновугільна, залізорудна та металургійна галузі промисловості. Протягом 1861–1900 рр. видобуток кам’яного вугілля в Донбасі зріс з 10 до 672 млн. пудів. У 1890 р. він становив 68% загальноросійського видобутку. Вже з початку 70-х років ХІХ т.. Донбас за рівнем видобутку вугілля вийшов на перше місце в імперії.

Надзвичайно важливе значення для дальшого зростання важкої промисловості України мала розробка багатющих покладів криворізької залізної руди, що почалася з 80-х років. За 30 років ( з 1870 по 1900 ) видобуток зріс у 158 разів ( з 1,3 до 210 млн. пудів). Уже тоді Україна давала 57 % видобутку руди в Росії. У 80-90-х роках на території Катеринославської і Херсонської губерній було збудовано 17 великих металургійних і десятки машинонобудівних заводів. Наприкінці 90-х років виробництво чавуну в Україні становило 52% загальноросійської виплавки. Певний вплив на розвиток промисловості мав іноземний капітал, приплив якого помітно посилився з 80-х років ХІХ т.. Особливо великий потік бельгійських, французьких, англійських і американських капіталів ринув у гірничу промисловість України. З 1888 по 1894 рр. тут було створено 22 іноземні кампанії з основним капіталом 62,9 млн. т.. Зарубіжні інвестори отримували в Україні високі прибутки, що майже повністю йшли за кордон.

Текстильна промисловість в Україні не змогла розвинутися через конкуренцію продукції російських фабрик, що користувалися протекцією царського уряду.

Реформа 1861р. дала сильний поштовх розвитку капіталізму в сільському господарстві, який руйнував становий характер землеволодіння й перетворював землю на товар. З 1863 по 1902р. у ринковий обіг увійшло понад 25 млн. десятин приватновласницької землі, насамперед дворянської. І все ж поміщицьке землеволодіння залишалося суттєвим фактором в аграрних відносинах. Відбулись суттєві соціальні зрушення в українському селі, поглиблення соціальної деформації в середовищі селянства зростання сільської буржуазії з одного боку, і з другого – сільськогосподарського пролетаріату (на 1900р. – близько 1млн чол.).

Для України були характерними два типи капіталістичного розвитку сільського господарства – прусський і американський (південь).

З розвитком капіталізму пов’язане утворення важливих промислових районів України загальноімперського значення – Донецького вугільнорудного, Криворізького залізорудного, Нікопольського марганцевого, загальноімперське значення мало виробництво цукру (Правобережжя). З часу реформи 1861р. видобуток кам’яного вугілля в Україні зріс більше ніж у 115 разів і становив 1900р. 691, 5 млн. пудів (майже 70% усього видобутку Російської імперії), залізної руди відповідно – в 158 разів і 210 млн. пудів(більша половина загальноімперського видобутку). Наприкінці 90-х років Україна давала понад половину загальноімперської виплавки чавуну (92 млн. пудів) і трохи менше половини заліза і сталі (59 млн. пудів), цукру – 23 млн. пудів (84% загальноімперськ.).

У Херсонській та Катеринославських губерніях за останні два десятиріччя XIX століття виникли 17 великих металургійних заводів.

Капіталістам-іноземцям на початку XX ст. в Україні належало близько 90% акціонерного капіталу монополістичних об’єднань, переважна більшість прибутків яких спливала за кордон.

Зросла роль України в експорті сільськогосподарської продукції за кордон. Її частина в експорті пшениці Російської імперії становила 90%. На Україні збирали 43% світового врожаю ячменю,20% – пшениці, 10% – кукурудзи. Частка України в експорті Російської імперії становила понад 25%, а щодо вивозу зернових – і того більше: понад 40%, 250-300 млн. пудів щорічно.

Розвиток промисловості, проникнення капіталізму на село зумовили зростання міського населення на Україні, яке у 1897р. досягло 3400 тис чол., або13,6 % загальної кількості, які проживали у 113 центрах, що мали статус міста.

Незважаючи на колоніальне становище України, ряд галузей її економіки був високорозвинутим і мав загальноімперське значення. На початку XX століття високого рівня розвитку досягли вугільна, металургійна, цукрова, паровозобудівна, суднобудівна промисловість, сільськогосподарське машинобудування, залізничний транспорт. Бурхливий розвиток промисловості супроводжувався створенням монополій, які стали пануючими в основних галузях промисловості. У 1910-1916рр. на Україні почалось утвердження комбінованих об’єднань – трестів і концернів, за прямою участю банків,що вело до виникнення фінансового капіталу.

Однак фактичний колоніальний статус України не давав їй розвинути збалансовану економіку. У 1913р. Україна займала 24, 3% у загальному промисловому виробництві Росії, однак на її частку припадало лише 15% від усього обсягу обробної промисловості і 70% видобувної. В структурі фабрично-заводської промисловості України у 1912р. обробка металів і виробництво машин становило 10,4%. Вона залишалася імперським сировинним придатком, ринком збуту виробів російської промисловості.

Швидкі темпи розвитку промисловості висували перед Росією потребу адекватного розширення капіталістичної системи у сільському господарстві. Цьому завданню сприяла реформа аграрних відносин, запроваджена П. Столипіним. відповідними актами селянам надавалось право закріплення надільної землі у приватну власність і виходу з общини. З 1907 по 1911 рік на Україні вийшли на хутори і відруби 226520 селянських господарств. Поряд з зростанням заможного селянства відбувалось розорення дрібних господарств, посилювалась аграрне перенаселення в ряді регіонів України міграція сільського населення. Протягом 1906-1912рр. з українських губерній до Сибіру і на Далекий Схід виїхало близько 1млн переселенців, або майже половина їх загальної кількості в європейському регіоні імперії. Аграрна реформа прискорила розвиток капіталізму в сільському господарстві і сприяла зростанню його продуктивності, хоча ще зберігалася поміщицьке землеволодіння, відробіткова система, малоземелля та інші кріпосницькі пережитки.

Характерним аспектом бурхливого капіталістичного розвитку України були зрушення у соціальній структурі населення України. Швидко зростав робітничий клас України, який у 1917р. досяг приблизно 3,6 млн. чоловік. Найчисельнішим був сільськогосподарський пролетаріат – 1,2 млн. чоловік, промисловий – 893 тис чоловік. Особливість класової структури селянства України порівняно з іншими регіонами полягала у більш високій питомій вазі середняцьких господарств (30% на 1917 рік порівняно з 20% в Росії) економічно сильним був прошарок заможного селянства, що щорічно нагромаджувало 240 млн. пудів хлібних лишків. В цілому 3 млн. 977 тис селянських дворів на Україні поділялися на 2 млн. 293тис. бідняцьких, 1 млн. 197 тис. середняцьких та 487 тис. заможних господарств. Дедалі більшу політичну і економічну роль відігравала буржуазія. Всеросійський перепис 1897 р зафіксував на Україні 40 650 українців, які жили за рахунок прибутків з капіталів та нерухомого майна, а 203, 7 тис постійно користувалися найманою працею.

Серед українських капіталістів було чимало мільйонерів, таких як Терещенки, Харитоненки, Симиренки, Алчевські, Тутченки та ін. Чимало з них брали участь в українському національному русі, підтримували українську пресу, культурницькі заходи української інтелігенції тощо.

Отже, у II-й половині XIX століття під впливом буржуазних реформ в Україні відбулися значні зміни у соціально-економічній сфері. Україна перетворилась на потужний центр виробництва сільськогосподарської продукції не тільки імперський, а й світового значення. У 60-80 роки завершився промисловий переворот. Розвиваючись у руслі загальноімперських тенденцій, українська промисловість водночас через низку обставин (вигідне географічне розташування, природні багатства, дешева, але кваліфікована робоча сила та ін.) мала і свої особливості: у пореформений час індустріалізований Південь України перетворився на основну паливно-металургійну базу імперії; українська промисловість розвивалася більш швидкими темпами порівняно із загальноімперським темпами розвитку; високий рівень концентрації виробництва; значний вплив іноземного капіталу; структурна та територіальна диспропорційність, побудова промислових об’єктів на принципах незавершеності тощо.

Отже, Україна незважаючи на колоніальну політику царату, щодо економічного розвитку займала в Російській імперії одне з перших місць. Вона випереджала інші райони за видобутком вугілля, виплавкою чавуну, виробництвом цукру. Україна належала до тих окраїн царської Росії. Які в промисловому відношенні мало чим відрізнялися від центру імперії, хоч її економіка значною мірою мала однобокий характер. У кін. ХІХ т.. Україна давала 70% усієї продукції добувної промисловості, тоді як у переробній її частка становила лише 15%. Особливістю економічного розвитку України було й те, що нагромадження капіталу відбувалося не в руках українців, а в руках їхніх чужонаціональних експлуататорів.