7.Тугра طغراء

Це каліграфічний прийом, один з видів арабографічного письма, пов'язаний із прийняттям ісламу тюркськими народами (тобто це один з видів тюркського мистецтва).

Це – персональний знак правителя.

Раніше замість тугри правителі ставили на документах відтиск долоні, але потім вирішили зробити крутіше – і придумали тугру.

Тугрою користувалися тюрки, Мемлюки, володарі тюрксько-сельджуцької держави та Османської імперії.

Зараз найпопулярнішими є тугри саме османських султанів. Найкрасивішою вважається тугра Сулеймана 2го.

Назва «тугра» раніше звучала як «туграг», але потім кінцева «г» відпала. Одна з версій походження назви – від слова “tug”,що означає «пір’я» на кокарді.

Частини тугри:

1. Sere (Kürsü) – сере, кюрсю – означає «трибуна», «твердиня».

Це те місце, де пишеться основний текст – Сулейман ібн хтось там блаблабла

2. Tuğ’lar – туглар – піря – це ті три рисочки, що йдуть вверх, до Аллаха. З кожним століттям і з кожним новим султаном вони ставали дедалі вищими))

3. Zülfe – зюльфе – означає «світанок» - з’єднують основу (тобто самого султана) із пірячками, що йдуть вгору – туглар. Чому саме світанок? Тому що одкровеня до Мухаммада прийшло на світанку)

4. Iç beyze – іч бейзе – слово «бейзе» означає «поклін»

5. Diş beyze – діш безе – разом з іншою овальною лінією творять той завиток зліва)

6. Kollar (hançere) – «руки» - тобто дві мудрі руки правителя.

7. Mahlas – махлас – «прізвисько» - якесь характерне прізвисько правителя, якому присвячена тугра ( типо «Всесяючий», «Непереможний», «Няшечний»)

У Ірані такі відтиски називають «пенче» - що перекладається як «долоня».

За допомогою тугр ми можемо вияснити епоху, якій належить документ. Бо дата і число можуть стертися, а тугра – ні. Бо капут яка якісна)

Тугру під страхом смерті не можна було підроблювати.

6.Арабська каліграфія

Арабська каліграфія – галузь декоративного худ. Мистецтва як самостійного так і прикладного характеру, важливий культовий та культурний атрибут ісламу, який увібрав в себе елементи до ісламської традиції. Дослідники розрізняють 2 функції ар. каліграфії : 1) художньо-декоративну; 2)релігійно-містичну;

Ар. каліграфія виникла на основі копіювання Корану, який вважали творінням Аллаха, тому написане слово набувало сакрального змісту. З появою ісламу набули поширення 2 види ар. письма : ― монументальне;― курсивне; у монументальному викор. прямі лінії, таке письмо мало характерну врівноваженість і величавість. Курсивне викор. у щоденник записах і пізніше стало основою для почерку насх. В основу каліграфічного напису входять строгі геометричні принципи та чіткі пропорції. За основу пропорції беруть літеру алеф, а одиницею виміру вважають крапки. У каліграфії вони квадратної форми. Розмір сторони квадрата залежить від кута нахилу пера і від сили натиску каліграфа, натиск має бути легким, рух – точним, а кінчик пера при цьому злегка повертається так, що слід залишають дві грані пера. «Томар» - каліграфічне перо, що скл. з 24-ох волосинок осла. Важливим є те, як обрізаний кінчик пера. Це залежить від уподобань майстра, нац. традиції і типу тексту, який потрібно нанести. Висота алефа складається від 3-х до 12-ти крапок, залежно від стилю та індивідуального почерку каліграфа. Ширина алефа – одна крапка. Важливу роль відіграє висота тексту. Беруть алеф за основну одиницю, спочатку май сет пропонує алефи ідентичні до першого у всьому тексті – так створюється геометрична основа тексту. Алеф також слугує діаметром уявного круга, в який можна вписати всі арабські букви.

Розрізняють 6 основних почерків : 1. куфічний – місто в Іраку Куфа, звідси і назва. Найдавніший з усіх видів письма. При його написанні букв, опора йде на правила геометрії у поєднанні з орнаментом. У написанні використовують прямі лінії і кути та геометричні фігури. Характеризується величність та врівноваженістю, тому його застосовували при написанні Корану та карбуванні монет, у написах та фасадах будівель та мечетей. Ним написаний перший екземпляр Корану. На основі нього появились різновиди : 1) східний куфі, який поєднує в собі правильні форми букв та виразні діагональні розписи; 2) квадратний куфі – суто геометричний, текст ніби вписаний у квадратну решітку. Найстаріші написи датовані 6 ст. 3) квітучий куфі – найбільш вишуканий вид куфічної епіграфії зі складними переплетами та використанням рослинного орнаменту. 2. Насх – від слова копіювати, створений у 3 ст. каліграфом Ібн Мукла. Легко читається, а техніка написання проста і доступна. Згодом ним почали писати Коран. Тонкі лінії та округлі форми. 3. сульс – з’явився у 2 – 3 ст. після гіджри, з ар. означає третина, можливо це пов’язано з відношенням прямих ліній до вигинів. Характеризується вигнутими буквами та гачками на кінцях. Букви з’єднуються то напливають одна на одну, то розсипаються, створюючи єдиний потік. Сюди належить китайський стиль «сіні» - у ньому поєднані традиції ар. та китайської каліграфії. Використовують у епітафіях, посвятах, зверненнях – для високого стилю, для оздоблення. 4. Рукаа – «маленький листок». Він дуже економний. Це скоропис. Дозволяє писати стисло,але зберігає швидкість письма. Стиль був розроблений на основі насху та пульсу, вважається найлегшим, простим у використанні. Використовують у побуті. Крапки зливаються у риски. Насх і рукаа – стилі, якими повинен володіти араб. 5. Таалік – підвішений. Почерк фарсі. З’явився у Ірані. Букви з’їжджають з верху вниз і здається, що слова написані по діагоналі. Характеризується плавними буквами, м’яким розміром вертикальних ліній. Використовують в Ірані, Індії, Пакистані, Афганістані. 6. Діуані – урядова канцелярія. Для написання наказів правителів, державного листування та офіційні листи. Цей стиль вирізняється помпезністю , букви виразно вигинаються, з’являються відгалуження та узори. Широко застосовувались османськими турками.