20. Діяльність банків на ринку цінних паперів пов’язана з безліччю ризиків. Ризики звичайно поділяють на дві групи:

• фінансові, пов’язані з непередбаченими змінами в обсягах, дохідності, вартості і структурі активів і пасивів;

• функціональні, пов’язані з використанням банками різної техніки і технологій, з діяльністю операційних підрозділів, з помилками в управлінні тощо.

Розрізняють також системний ризик і несистемний.

Системний — це ризик понесення збитків від зміни умов функціонування фінансового ринку в цілому або окремих його сегментів (наприклад, інфляційний ризик, ризик відмови уряду від виконання своїх боргових зобов’язань або затримки виконання урядом зобов’язань).

Несистемний — це ризик, пов’язаний з особливостями обігу конкретних фінансових інструментів, з діяльністю окремих учасників ринку (наприклад, ризик невиплати дивідендів).

Банки в процесі інвестування в цінні папери підпадають під дію багатьох ризиків, основні з них:

• ринковий — пов’язаний з можливістю непередбаченої зміни дохідності та вартості цінних паперів на ринку;

• ризик процентних ставок — пов’язаний із мінливістю процентних ставок на фінансовому ринку;

• кредитний, пов’язаний із можливістю невиконання боргових зобов’язань емітентом.

Банки управляють ризиками з метою їх обмеження чи мінімізації рівня. У світовій банківській практиці застосовується системний підхід до управління ризиками. Цей підхід базується на загальноприйнятих принципах ризику (Generally Accepted Risk Principles — GARP). Згідно з принципами GARP банки створюють спеціальний структурний підрозділ, який займається управлінням ризиками. Процес управління ризиками складається з кількох етапів: виявлення ризику, оцінка його величини, моніторинг ризику і використання відповідних методів і інструментів, спрямованих на мінімізацію ризику. Стосовно інвестиційної діяльності банки використовують такі методи управління ризиками:

• диверсифікація інвестицій;

• установлення лімітів на здійснення тих чи інших інвестиційних операцій;

• хеджування ризиків за допомогою відповідних похідних фінансових інструментів;

• створення резервів на знецінення цінних паперів. Резерви згладжують негативні наслідки для банків втрат від реалізації цінних паперів за ціною нижчою, ніж ціна придбання.

Згідно з вимогами НБУ*9 комерційні банки зобов’язані створювати резерв на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами. Резервуванню підлягають усі цінні папери, що перебувають у портфелі банку на продаж протягом 15 робочих днів і більше, а також у портфелі на інвестиції — протягом 30 робочих днів і більше.

*9: {Положення про порядок розрахунку резерву на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами. Затверджено Постановою Правління НБУ від 30 грудня 1999 р. № 629.}

Вкладення банків у цінні папери відображаються в балансі за первинною вартістю, тобто ціною придбання*10. Проте вартість цінних паперів на ринку може змінюватись — зростати або знижуватися. Якщо ринкова вартість перевищує балансову і, отже, ціна на цінний папір зростає, це означає для банку нереалізований прибуток. Якщо ж балансова вартість перевищує ринкову, це означає для банку нереалізований збиток.

*10: {Облік боргових цінних паперів банк здійснює в розрізі кожної складової частини цінного папера: номінальної вартості, дисконту, премії. Балансова вартість визначається шляхом приєднання до номіналу цінного папера залишку премії або, навпаки, шляхом вирахування залишку дисконту.}

Згідно з принципами міжнародних норм бухгалтерського обліку, і зокрема згідно з принципом обережності, банки повинні періодично проводити переоцінку цінних паперів, коригувати їх балансову вартість за правилом нижчої вартості й у відповідний спосіб здійснювати коригування суми сформованого резерву.

Планову переоцінку портфеля цінних паперів на продаж банки проводять наприкінці кожного місяця, а планову переоцінку портфеля цінних паперів на інвестиції — один раз наприкінці року.

Резерв під цінні папери в портфелі на продаж формується у разі зниження ринкової вартості групи цінних паперів нижче рівня балансової вартості цієї групи цінних паперів. Резерв під цінні папери в портфелі на інвестиції формується у разі зниження ринкової вартості всього портфеля цінних паперів нижче рівня балансової вартості портфеля. За рахунок створеного резерву банки покривають різницю (збиток) від реалізації цінних паперів за ціною, нижчою від ціни їх придбання. На перевищення ринкової вартості над балансовою бухгалтерське проведення не складається, тобто різниця між ринковою та балансовою вартістю не обліковується.

З метою підвищення доходів, зменшення ризику втрати ліквідності в нинішніх умовах комерційні банки застосовують дійові методи управління інвестиційним портфелем, а саме:

1. Метод короткострокового акцепту. Цей метод відноситься до найбільш обережних. Інвестиційний портфель банку повністю формується з короткострокових цінних паперів (2 - 3 роки), що підвищує банківську ліквідність. Цей підхід доцільний в період зростання процентних ставок. Дохідність тут не розглядається як пріоритетна ціль.

2. Метод рівномірного розподілу коштів. Дозволяє зменшувати коливання в доходах від цінних паперів і, хоча не приносить великих доходів, гарантує відсутність значних втрат.

3. Метод довгострокового акцепту. Цей метод є протилежністю методу короткострокового акцепту. Доцільний в період падіння ринкових норм процента. На практиці є доступною переважно великим банкам, які мають доступ до ліквідних коштів.

4. Метод процентних очікувань. Застосування цього методу пов’язане з прогнозуванням динаміки процентних ставок і спекуляцією на цих змінах.

5. Метод «штанги». Цей метод є найбільш доцільним для комерційних банків. При такому підході основна частина інвестиційного портфеля складається з довгострокових зобов’язань, що врівноважуються короткостроковими паперами, в той час як облігацій з середнім терміном дуже мало або вони взагалі відсутні.

30. Основним елементом техніко-економічної експертизи є оцінка ефективності інвестицій, яку необхідно проводити за такими прин­ципами:

• оцінка капіталу, що інвестується, базується на показнику грошового потоку (cash flow), який формується за рахунок суми чистого прибутку та амортизаційних відрахувань у процесі екс­плуатації інвестиційного проекту;

• як інвестований капітал, так і суму грошового потоку обов'язково приводять до справжньої вартості. Приведення здійснюється диференційовано по кожному етапу подальшого інвестування;

• у процесі дисконтування грошового потоку вибирають дифе­ренційовану ставку відсотка для різних інвестиційних проектів;

• варіація форм ставки відсотка, що використовується для ди­сконтування, здійснюється залежно від мети оцінки. Для розрахунку такого показника ефективності інвестицій, як ставка відсотка, яка вибирається для дисконтування, можуть бути використані: середньозважена вартість капіталу; середня депозитна чи кре­дитна ставка; індивідуальна норма прибутковості; рівень ризику та ліквідності інвестицій тощо.

Детальний аналіз ефективності інвестиційного проекту пови­нен залежати від масштабності проекту та від суми кредиту, по­трібної для фінансування інвестицій. Крім того, банк повинен сформувати необхідний інформаційний масив, у якому інвести­ційні проекти поділяються на «малі», «середні» та «великі». На основі даних цього інформаційного масиву проводиться експер­тиза інвестиційного проекту:

♦для оцінки «малих» проектів достатньо здійснити попере­дню експертизу;

♦ «середні» проекти передбачають проведення попередньої та основної експертизи;

♦ «великі» проекти потребують попередньої, основної та заключної експертиз

У цьому контексті варто зазначити, що незалежно від величині проекту для банку основним критерієм для прийняття рішення пре кредитування є повернення вкладеного капіталу. Тому, одержавши попередню згоду від відділу експертизи на фінансування інвести­ційного проекту, кредитний відділ банку повинен з'ясувати таке:

1)чи існує ймовірність конфлікту між основною метою проекту та напрямами розвитку соціально-економічного середовища підприємства;

2. відповідність обраної стратегії меті проекту, у чому її пере­вага над альтернативними варіантами, які були розглянуті;

3. відповідність обраної стратегії, дизайну проекту, його масштабу, маркетингової концепції виробничим потужностям і технології, місцю розташування підприємства та наявності ресурсів;

4. чи буде здійснено в процесі реалізації проекту найбільш ефективне використовування фінансових ресурсів;

5. чи досить надійні пропозиції щодо опанування коштів, яких потребує проект;

6. відповідність обсягу чистої наведеної вартості проекту, що реалізується, обсягу кредиту, що запитується;

7. чи вистачить коштів у національній чи іноземній валюті для виконання фінансових зобов'язань на всіх етапах життєвого цик­лу проекту;

8. як сильно впливають помилки в обробці даних проекту, оцінки інфляції та зміни цін ділового оточення (конкуренти, споживачі, ринки поставки, соціальна політика) на загальні при­бутки від реалізації проекту;

9. які ризики виникають у процесі реалізації проекту та чи має інвестор стратегію для їх мінімізації;

10) які фінансові наслідки ризику, чи викликають вони потребу в додаткових коштах.

Виходячи з цього, основними критеріями відбору проектів до кредитування повинні бути кількісні та якісні показники (див. табл. 4.2).

Отже, сучасна практика організації кредитних відносин між ко­мерційними банками та позичальниками має цілковито ґрунтува­тися на індивідуальному підході банківської установи до кожної конкретної позичкової операції. При цьому перехід до ринкових відносин висуває на перший план оцінку економічної кон'юнк­тури та якісних параметрів розвитку даного позичальника. Це означає, що банківські позички повинні надаватися насамперед тим господарствам, у продукції, роботах чи послугах яких суспіль­ство зацікавлене найбільше.

Проект
Малий	Середній	Великий
КІЛЬКІСНІ ПОКАЗНИКИ
1. Чиста приведена вартість	1. Чиста приведена вартість		1. Чиста приведена вартість
2. Строк окупності інвестицій	2. Строк окупності інвестицій		2. Строк окупності інвестицій
	3. Дохідність інвестицій		3. Дохідність інвестицій
	4. Внутрішня норма рентабельності		4. Внутрішня норма рентабельності
	5. Рентабельність інвестицій		5. Рентабельність інвестицій
	6. Точка беззбитковості		6. Точка беззбитковості
	7. Критерій Бруно		7. Критерій Бруно
	8. Ефективність витрат		8. Ефективність витрат
	9. Бюджетний ефект		9. Бюджетний ефект
	10. Середньозважений очікуваний дохід		10. Середньозважений очікуваний дохід
			11. Ставка доходу від проекту
			12. Показники ризику
			13. Рейтинг проекту
			14. Інтегральний ефект
ЯКІСНІ КРИТЕРІЇ
1. Комерційні критерії	1. Комерційні критерії		1. Комерційні критерії
2.Критерії науко-во-технічної перспективності	2. Інституціональні критерії		2. Інституціональні критерії
3. Екологічні критерії	3. Екологічні критерії		3. Екологічні критерії
4. Економічні критерії	4. Економічні критерії		4.Економічні критерії
	5. Соціальні критерії		5. Соціальні критерії
			6. Ризики
			7. Невизначенність
			8. Еквівалент упевненості
			9. Пост-аудит