Спогади учня Одеського реального училища г.Ф. Борзякова про практику існування «підгуртків»

«Багато учасників гуртків мали свої підгуртки − «малюків», − і з ними виходила потужна мережа розпропагованої молоді, тісно пов’язана зі своїми сім’ями та знайомими»²⁰

Спогади учня є.Х. Чикаленка про атмосферу в Єлисаветградському земському реальному училищі наприкінці 70-х - початку 80-х рр. Хіх ст.

«В реальній школі у нас атмосфера була, натурально, московська, як і по всіх школах Росії, але з тою ріжницею, що тут нас ніхто не переслідував за розмову між собою на українській мові, як це робилось по державним школах. Навпаки, учитель ботаніки Г. Блюзнір раз у раз говорив, що таке-то зілля по-латині зветься так-то, а «по-малорусски» − так-то; учитель московської мови М. Завадський навчав, що ѣ (ять) пишеться тоді, коли в малорусском языке слышится «і», і ніхто ні з учнів, ні з учителів не кпив з української мови, але товарищі висміювали мене за мою західноукраїнську вимову, перекривляючи, як я вимоляю: «Запражу я рабі коні, застелю радном та поїду до царя в Харков»²¹

«Але характеристично, що найменше говорили українською мовою і найменше цікавились українським рухом селянські хлопці, оті земські вихованці; вони одні й соромились рідної мови і не признавались до неї, за рідкими виїмками, мабуть, бажаючи швидше позбутись отого тавра − «мужицтва»²²

Спогади учня є.Х. Чикаленка про навчання в реальній прогімназії е. Соколовського у м. Одесі.

Є.Х. Чикаленко в своїх «Спогадах» відзначає вчителів: «... учителем московської мови був А.А. Андрієвський, українець, з яким років через 25 я був у одеській «Громаді»... учителем географії був наш найталановитіший композитор П.І. Ніщинський, який своїми «Вечорницями», а особливо своєю хоровою піснею «Закувала та сива зозуля» придбав собі безсмертне ім‘я, і дуже шкода, що він так мало написав; він же перекладник на українську мову «Антігони» та «Одіссеї» [3, 68]». Проте, найбільше Є.Х. Чикаленко приділяє уваги вчителю історії Л.А. Смоленському як передусім доброму педагогу та справжньому українцю.

Так, на дитячу свідомість особливий вплив склав випадок вдома у Соколовських, коли одного вечора заспівав пісню Л.А. Смоленський. Дозволимо собі розлогу цитату, яка ілюструє відчуття молодого Є.Х. Чикаленка: «На мене вона (пісня − А.Т.) зробила незвичайне враження, не мелодією, не змістом, а тим, що Смоленський, цей бог, якому всі поклоняються, співає мовою, за яку мене карали, ганьбили, перекривляли; мовою, якої я почав соромитись, хоч у душі любив, бо нею почав говорити, нею розмовляв з милими моєму серцеві перешорськими хлопчиками-пастушками. Щось підкотилось мені під горло, і раптом я розплакався, голосно схлипуючи»²³. Після цієї події дружина Е. Соколовського дала читати Є.Х. Чикаленку різноманітну українську літературу, зокрема М.В. Гоголя, Т.Г. Шевченка, Марка Вовчка, кілька книжок «Основи» за 1861 р.

Спогади Лева Троцького про вступ до середнього навчального закладу (учень реального училища Св. Павла м. Одеси)

«Десятивідсоткова норма для євреїв в казенних учбових закладах була введена в 1887 р. Потрапити в гімназію було справою майже безнадійною: була необхідна протекція або підкуп. Реальне училище відрізнялось від гімназії відсутністю класичних мов і більш широким курсом з математики, природознавства та нових мов. «Норма» поширювалась й на реальні училища. Але наплив сюди був меншим і тому шансів було більше. В журналах та газетах довго тривала полеміка з приводу класичної та реальної освіти. Консерватори вважали, що класицизм навчає дисципліні, точніше сказати, сподівались, що громадянин, який виніс в дитинстві зубріння грецької, винесе протягом життя що залишилось й царський режим. Ліберали д, не відмовляючись від класицизму, який був молочним братом лібералізму, адже обидва походять від Ренесансу, сприяли в той же час і реальній освіті. До того часу, коли я вступав до навчального закладу, ці суперечки затишли внаслідок спеціального циркуляру, який заборонив питання про переваги різних родів освіти»²⁴