3. Звичай в конституційному праві Англії.

У Великобританії конституція як законодавчий документ відсутня, натомість діють фундаментальні положення права, що утворюють в сукупності те, що в континентальному праві прийнято називати конституцією.

Великобританія - одна з небагатьох держав без офіційно писаної конституції (до таких країн відносяться також Ізраїль, Нова Зеландія і республіка Сан-Марино). Замість єдиної конституції основу управління державою становлять окремі закони, звичаї і традиції, які формувалися протягом століть.

Основні риси такої конституції сформувались природнім шляхом в процеси виробленої за тривалий історичний період конституційної практики. До числа найважливіших положень англійської Конституції відносять: суверенітет парламенту, більшу частину парламентських процедур, деякі норми про конституційний статус монарха, та положення, що визначають правотворчі прерогативи судів. Вважається, що ці положення сформувались на основі правових конституційних звичаїв за весь період конституційної практики держави. Ці звичаї, без сумніву, розглядаються як одне з діючих джерел права.

Конституція Великобританії складається з двох частин – писаної та неписаної.

Писана частина включає в себе статутне право, тобто прийняті в різні роки і навіть епохи акти парламенту (закони), що регулюють питання конституційного характеру (але жоден з цих законів не є основним законом), і судові рішення (прецеденти), що мають своїм предметом питання, які також носять конституційний характер.

Судові рішення становлять систему «загального права»; вони зачіпають головним чином права і свободи громадян. Відсутність єдиного акту про права і свободи, про необхідність якого багато років говориться в різного роду наукових виданнях, веде до необхідності судового тлумачення існуючих законів та норм звичаєвого права. Прецеденти регулюють також відносини між різними державними органами. Судових прецедентів надзвичайно багато; найбільше значення мають рішення вищих судових інстанцій, особливо Палати лордів - верховної судової інстанції країни. Її рішення обов'язкові для всіх судів.

До власне неписаної частини відносяться конституційні угоди, ніде юридично не зафіксовані, але такі, що регулюють, як правило, найважливіші питання державного життя. Ці угоди, або система звичаєвого права, розглядаються у Великобританії як основа конституційного права. Звичаї становлять собою правила, що склалися на практиці. Вони регулюють головним чином умови, пов'язані з функціонуванням кабінетом міністрів і урядом в широкому значенні цього поняття, відносини органів державної влади між собою. Звичаї включають норми, що регулюють призначення міністрів, колективну відповідальність кабінету міністрів, розпуск парламенту, укладення міжнародних договорів, оголошення війни та ін. На практиці ці прерогативи здійснюються короною (монархом) після отримання схвалення уряду, що знаходиться при владі.

Конституційні звичаї - практика діяльності вищих державних органів у їх взаємовідносинах, ніде офіційно не закріплена, однак така, що діє протягом тривалого часу і санкціонується державою шляхом мовчазної згоди. До них належать конституційні договори та звичаї, що формуються у системі державних органів.

Конституційні звичаї (їх називають також конвенційними нормами, угодами) склалися в практичній діяльності вищих органів держави (не судів). Конституційні звичаї мають більш істотне значення, ніж судові прецеденти (звичаї визначають, наприклад, порядок формування уряду, існування і роль кабінету міністрів, статус міністрів).

Конституційні угоди – зміст їх зводиться до прийняття неписаних поправок до неписаних конституцій.

Історично конституційні угоди мають різне походження. Вони виникають в силу обставин в результаті міжпартійної боротьби; грає роль і повільна еволюція існуючої практики, пристосування її до мінливих умов. Ніхто не може змусити дотримуватися конституційних звичаїв, для цього немає якого-небудь спеціального органу. Парламент - теоретичний хранитель суверенітету - у будь-який момент може запропонувати нове правило, скасувавши або скасувавши попередній звичай.

Суверенітет парламенту - фундаментальний принцип британського конституційного права - також є принципом звичаєвого права. «Принцип верховенства парламенту означає: парламент ... має, в англійському державному устрої, право видавати і скасовувати всілякі закони, нема жодної особи або установи, за яким би англійський закон визнавав право переступати або не виконувати законодавчі акти парламенту ... Кожен парламентський акт (або частина його), що створює новий закон або ж скасовує або змінює існуючий закон, повинен виконуватись всіма судами. Тобто жодна особа чи установа, ніякі інші органи не мають права видавати постанови, які суперечать парламентським актам» - писав видатний англійський державознавець О. В. Дайсі.

Не існує точного списку, конституційних угод. Практично такі угоди діють у всіх елементах британської політичної системи.

На відміну від інших європейських країн у Великобританії існує особливе поняття Уряду. Воно охоплює два органи: сам Уряд, що включає всіх міністрів, в такому складі вони ніколи не збираються разом, і Кабінет, в який входить близько 20 членів Уряду, як пов'язаних з процесом управління окремими галузями народного господарства, так і таких, які не мають до цього ніякого відношення (до них належать особи, що займають традиційні посади - лорд-головуючий ради, канцлер герцогства Ланкастерського, лорд-охоронець печатки, головний скарбник і час від часу міністри без портфеля. Названі міністри можуть мати обов'язки в якій-небудь галузі управління або виконувати спеціальні доручення Прем’єр-міністра. Канцлер герцогства Ланкастерського, наприклад, несе відповідальність за розвиток мистецтв, бібліотечної і музейної справи. Головний скарбник займається координацією інформаційної діяльності, а лорд-головуючий ради і лорд-охоронець печатки відповідальні за департамент державної служби та відомства у справах Співдружності відповідно). Названа структура Уряду склалася історично.

Так, Ви не знайдете жодного статуту чи судового рішення, яке б проголошувало Британське королівство конституційною парламентарною монархією. Саме угоди виступають формою виразу механізмів стримування і контролю над гілками влади. На думку Рене Давіда «англійське конституційне право було б позбавленим змісту, якщо його викладати без врахування конституційних звичаїв, яким теоретично не надається юридичного змісту, але які панують в англійському політичному житті».

Наприклад, у конституційному плані Англія, в багатьох аспектах суто формально юридично, є абсолютною монархією. Міністри - це слуги королеви, які можуть бути відкликані, коли вона забажає; військові кораблі і публічні споруди є власністю королеви; пенсії і навіть платня чиновників даються їм милістю Її Величності.

Так, наприклад як з’явилась посада прем’єр-міністра? Відповідь треба шукати в історії Великобританії. Як відомо система державних органів історична базувалась на одвічному протистоянні британського монарха (короля або королеви) і парламенту. З ускладненням політичного і суспільного життя постала необхідність в утворенні виконавчого органу влади. Так, на початку ХVІІІ ст. в складі Таємної ради утворюється Кабінет міністрів, який здійснював виконавчі функції. Спочатку король особисто призначав міністрів і керував засіданням Кабінету. Так тривало до вступу на престол у 1714 р. Ганноверської династії, королі якої оскільки були німцями не знали англійської мови і перестали з’являтись на засідання Кабінету. Функції з керівництва Кабінету переходять до першого міністра короля. Вже з середини ХVІІІ ст. король призначає першим міністром людину, що мала підтримку більшості парламенту і саме їй доручається формування кабінету. Формується прецедент, коли кабінет міністрів не може залишатися при владі, якщо він не має підтримки парламентської більшості.

До цих пір у вітчизняній і зарубіжній правовій літературі існує думка, що конституційні угоди - це не правові звичаї. Апелюючи до думки англійського вченого А. Дайсі, відзначають, що конституційні угоди не користуються правом на судовий захист і більшою частиною ніде не зафіксовані. Наполягаючи на полярному розумінні правового звичаю, ми схильні відносити конституційні угоди до різновиду звичаю, оскільки з одного боку вони мають ознаки звичаю і формуються в правовій сфері.

Говорячи про Великобританію можна констатувати, що такого роду угоди поступово визнаються судами, отримують своє закріплення в актах Парламенту та обов'язкові для тих, хто їх застосовує. Останній аргумент досить вагомо підтверджує В.В. Лузін: «Питання про дотримання конституційних угод здається нам найбільш важливим ... більшість елементів системи стримувань і противаг виражені у формі угод. Якщо не існує гарантій їх дотримання, то, значить, система стримувань і противаг перетворюється на декларацію про наміри, виконання якої залежить тільки від доброї волі учасників політичного процесу ».

Але до сьогодні у вітчизняній та зарубіжній літературі висловлюється думка про те, що конституційні угоди не є правовим звичаями. Натомість можна з упевненістю стверджувати, що а) їм притаманні суттєві риси звичаїв – дотримання їх відбувається в силу інерції та звички; значною мірою вони ніде не зафіксовані, носять неписаний характер; б) вони формуються в правовій сфері – регламентація державної влади.

Ще одним різновидом конституційних звичаїв, є так звані конституційні узвичаєння або конституційні процедури:

• Королівська санкція

Перш ніж законопроект стане законом, королева Великобританії повинна дати своє схвалення або так звану королівську санкцію. У королеви до цих пір зберігаються права на прийняття, відмову від прийняття або відкладення вступу в дію будь-якого нового законопроекту, запропонованого парламентом.

У реальності ж жоден з британських монархів не накладав вето на білль, запропонований парламентом, з далекого 1708 року. Сьогодні схвалення королеви будь-якого законопроекту, розробленого парламентом, вважається звичним.

• Система голосування

Кількість голосів, які одержує партія на виборах, і кількість місць, які партія отримує в парламенті, практично не залежать один від одного. Виборці обирають кандидата від свого району і політик, який набрав найбільшу кількість голосів, отримує місце в парламенті. Якщо кандидат набирає 60% голосів, інші 40% голосів знецінюються.

Система голосування у Великобританії досить проста, однак за умови існування трьох великих партій не раз демонструвала свою неефективність. Те, що голоси знецінюються інколи призводить до досить дивних результатів: наприклад, в 2005 році в результаті неефективності системи голосування партія лейбористів набрала тільки 37% голосів, проте отримала 55% місць у парламенті, а партія ліберал-демократів завоювала 22% голосів, отримавши , тим не менш, всього 9% місць у парламенті.

• Вибори прем'єр-міністра

Громадяни Великобританії не мають права втручатися у вибори прем'єр-міністра - все, що залишається, це голосувати за члена парламенту від своєї партії і сподіватися. Як і можна було очікувати від системи, побудованої на старовинних звичаях, процес вибору прем'єр-міністра дуже далекий від простоти і прозорості. Після опублікування офіційних результатів загальних виборів лідер партії, яка набрала найбільшу кількість членів парламенту відправляється в Букінгемський палац і просить у королеви дозволу на формування нового уряду. На щастя, згідно ще з одним, не менш старовинним звичаєм, королева ніколи не відмовляє лідеру найбільшої партії в цьому.

• «Підвішений парламент»

Зазвичай система голосування гарантує значну перевагу партії, яка перемогла на виборах, проте іноді складається ситуація, коли голосування не визначає справжнього переможця. Таке становище в парламенті, при якому жодна з партій не отримала більшості в Палаті громад, прийнято називати «підвішеним парламентом». З незручного положення британські політики виходять, укладаючи угоди: іноді дві партії погоджуються співпрацювати до наступних виборів.

Якщо ж жодна з партій не може домовитись про співпрацю з іншою, і утворити тим самим переважаючу більшість, попередній прем'єр-міністр, згідно чергового звичаєм, залишається на своєму посту.

• Призначення виборів

У Великобританії немає певного сталого чітко фікосованого періоду часу між виборами. За законом вибори повинні проходити, щонайменше, кожні п'ять років, однак насправді призначити вибори можна у будь-який момент протягом цього проміжку часу. У королеви Великобританії є право на достроковий розпуск парламенту, проте звичаї дозволяють вирішувати питання коли це має статися, діючому прем'єр-міністрові.

Коли прем'єр-міністр вибирає час для призначення виборів, він звертається до королеви з проханням розпустити парламент. Така система дуже вигідна для уряду, який зазвичай чекає піку своєї популярності і лише потім призначає вибори.

• Палата лордів

Члени парламенту, що засідають у Палаті громад - не єдині політики в парламенті. Система британського парламенту передбачає також верхню палату, або Палату лордів, члени якої призначаються королевою за рекомендаціями уряду і 26 найвпливовіших єпископів англіканської церкви.

Всі законопроекти, які успішно пройшли через парламент, обговорюються і ратифікуються Палатою лордів. Лорди мають право - і часто користуються цим правом - на відмову від прийняття законопроекту, однак справжня влада зосереджена в руках членів Палати громад, які можуть послатися на Парламентські акти 1911 і 1949 року і домогтися прийняття законопроекту, незважаючи на відмову Палати лордів. З 1911 року така крайня міра використовувалася лише сім раз - останній раз в 2004 році для заборони полювання з собаками.

• «Непарламентська» мова

Під час засідань членам парламенту заборонено користуватися лексикою, яка могла б «образити гідність» парламенту. Це правило включає будь-які види мату, особисті образи і, найсерйозніше, звинувачення члена парламенту в непорядності. До списку забороненої лексики в парламенті входять навіть такі, здавалося б, загальновживані слова, як «боягуз», «хуліган», «брехун», «зрадник», «негідник».

Багато політиків добилися дивовижних висот у «мистецтві» образи без використання «непарламентської» лексики: так, наприклад, прямі звинувачення у брехні ховаються за іронічною характеристикою людини «економить на правді».

• Церемоніальний жезл

Жезлом Палати громад є золотий жезл із різьбленням, що встановлюється в центрі залу під час парламентських сесій. Церемоніальний жезл символізує владу королеви; без жезла засідання палати вважається недійсним.

Жезл Палати громад за значну історію британської парламентської системи не раз виступав у ролі зброї: його кидали, виривали і навіть притискали їм до землі одного політика, який спробував опротестувати рішення парламенту. У 2009 році член парламенту Джон Макдоннелл був заарештований за спробу зірвати дебати щодо розширення лондонського аеропорту Хітроу за допомогою зняття жезла.

• Парламентські вибори

Палата громад користується старовинним і вельми ексцентричним методом голосування. Після того, як голосування було оголошено спікером парламенту, присутнім членам парламенту дається вісім хвилин на те, щоб пройти в одну з двох кімнат: кімнату «так» або кімнату «ні». Коли відведений час закінчується, двері кімнат закриваються, і кількість політиків у кожній із кімнат підраховується.

Державні секретарі та навіть прем'єр-міністр, приймаючі участь у голосуванні з важливого питання, вимушені разом з усіма членами парламенту вибирати одну з двох кімнат. Хоча на перший погляд така система голосування здається до безглуздості застарілою, насправді вона надає парламентарям бажану можливість зустрітися і поговорити з прем'єр-міністром та іншими членами уряду.