2. Поняття, об’єкти і суб’єкти права інтелектуальної власності.

Насамперед зупинимось на співвідношенні понять «інтелектуальна власність» й«право інтелектуальної власності». Упе­рше термін «інтелектуальна власність» у міжнародній практиці був введений в ст. 2 Конвенції, яка заснувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності (далі ВОІВ). У ній зазначено, що інтелек­туальна власність включає права, що стосуються: літературних, художніх і наукових творів; виконавської діяльності артистів, звукозапису, радіо – і телевізійних передач; винаходів у всіх сферах людської діяльності; наукових відкриттів; промислових зразків; торгових марок, фірмових найменувань і комерцій­них позначень; захисту від недобросовісної конкуренції; усіх інших прав, що випливають з результатів інтелек­туальної діяльності у виробничій, науковій, літературній та художній сферах.

У сучасній правовій літературі терміном „інтелектуальна власність” найчастіше позначають сукупність норм права на результати інтелектуальної, творчої діяльності людини і комерційні позначення, що згруповані в об’єкти авторського права, права промислової власності та нетрадиційні об’єкти права інтелектуальної власності.

Іноді інтелектуальна власність ототожнюється з переліком об’єктів права інтелектуальної власності або з комплексом майно­вих і особистих немайнових прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності, перелік яких встановлюється в законодавстві. У ст. 418 Цивільного кодексу України поняття права інтелектуаль­ної власності визначене як право особи на результати інтелек­туальної, творчої діяльності або на інші об’єкти права інтелек­туальної власності. Його зміст складають особисті немайнові та майнові права інтелектуальної власності. Право інтелектуальної власності проголошується непорушним: ніхто не може бути позбав­лений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійс­ненні, крім випадків, передбачених законом. Треба зазначити, що ст. 422 Цивільного кодексу України містить майже вичерпний пере­лік об’єктів права інтелектуальної власності, до яких належать:

• літературні та художні твори;

• комп’ютерні програми;

• компіляції даних (бази даних);

• фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

• наукові відкриття;

• винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

• компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

• раціоналізаторські пропозиції;

• сорти рослин, породи тварин;

• комерційні (фірмові) найменування, торгові марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення (за­значення походження товарів);

• комерційна таємниця.

Майже ніхто не сумнівається у двоїстій природі права інтелектуальної власності. З одного боку, автору творчого результату належить право на його використання, а також виключне право пе­решкоджати, забороняти чи дозволяти будь-якій особі використову­вати цей творчий результат. Таким чином, дані права належать до майнових і за низкою ознак збігаються з правом власності. З друго­го боку, автор є власником сукупності особистих немайнових прав (право авторства, право на авторське ім’я тощо), які не можуть відчужуватися від їх власника.

При цьому між майновими та особисти­ми немайновими правами немає фактично межі. Навпаки, вони тісно взаємопов’язані й утворюють єдине ціле.

Тобто поняття "право інтелектуальної власності" – це зага­льний термін для певних результатів творчої діяльності людини і комерційних позначень, які є інтелектуальною цінністю нематеріа­льної природи і на які можна набути права різного рівня, подібні до права власності, що сприяє ринковій діяльності.

Результати інтеле­ктуальної діяльності людини і комерційні позначення мають спіль­ні ознаки: вони є інтелектуальними компонентами споживчої якості товарів, які викликають інтерес на ринку.

Наприклад, у наруч­ному годиннику суттєва сторона інтелектуальної власності (технічна, технологічна чи функціональна суть) ґрунтується на винаході; зов­нішній вигляд годинника, його декоративна сторона інтелектуальної власності – на промисловому зразку, а комерційне позначення годинни­ка у вигляді торговельної марки є ознакою, що виді­ляє цей годинник серед інших однорідних товарів і визначає марке­тингову сторону інтелектуальної власності. Більшість результатів інте­лектуальної діяльності людини, таких як винаходи, корисні моделі, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин, комерційна таєм­ниця (ноу-хау), як практичнее втілення ідей (знань, інформації), віді­грають важливу роль у вдосконаленні суттєвої якості товарів, що визначається їхніми технічними, технологічними та функціональни­ми ознаками. Інші результати інтелектуальної діяльності, такі як промислові зразки і твори прикладного мистецтва, визначають зов­нішній, естетичний вигляд, "вид" товарів, що сприяє підвищенню їх споживчої вартості. Комерційні позначення, такі як торгові мар­ки, фірмові найменування і географічні зазначення, використову­ються для поліпшення маркетингової якості товарів і послуг, розріз­няючи їх або компанії чи географічні регіони, з яких вони походять, для формування ділової репутації виробника та підвищення комерційної цінності товарів.

Таким чином, під поняттям право інтелектуальної власності ро­зуміють сукупність норм права, що регулюють суспільні відносини, пов’язані зі створенням об’єктів права інтелектуальної власності набуттям прав на них, їх використанням і захистом прав на ці об’єкти.