42. Е. Дюркгейм про соціальні факти

Основні ідеї з проблеми природи предмета соціології Дюркгейм виклав 1895 р. в роботі «Правила соціологічного методу» (у російському перекладі «Метод соціо­логії»). Дослідник як предмет соціології виокремлює таку реальність, яка має особливі, тільки їй прита­манні властивості – соціальні факти, які у сукупності складають соціальну реальність в цілому.

Головними ознаками соціальних фактів є їх об'єктивне існу­вання, незалежне від індивідів буття, й спроможність чинити на індивіда зовнішній тиск. Це колективні уявлення чи факти колек­тивної свідомості. Соціальне як виявлення колективних утворень є реальністю вищого типу. Колективні вірування, почуття, уяв­лення суть цілісності, які не зводяться до індивідуальних психіч­них станів. За думкою Дюркгейма, соціальне як ціле особливої природи не можна пояснити, відштовхуючись від окремих його складових частин. Ніякі стани індивідуальної свідомості не мо­жуть стати причиною соціальних фактів. Не можна висновувати колективні уявлення з індивідуальних, як не можна висновувати суспільство з індивіда, ціле – з частини, складне з простого. При­чини соціальних фактів треба шукати в інших соціальних фактах, а не в стані індивідуальної свідомості.

Фактам колективної свідомості Дюркгейм протиставляє факти соціальної морфології і розуміє її як форми суспільного буття. Факти соціальної морфології вивчають побудову та форму окре­мих «матеріальних» часток суспільства, його «анатомічну струк­туру», до яких належать демографічні, геологічні, економічні, соціокультурні фактори. У цьому зв'язку Дюркгейм звертає увагу на географічні координати суспільства, форму його кордонів, роз­мір території, численність і густоту населення сіл, міст, провін­цій, характер комунікацій тощо.

Морфологічні факти складають «матеріальний», кількісний аспект суспільства, його субстрат, факти колективної свідомос­ті – «колективні уявлення» є духовним якісним аспектом.

Соціальні факти, які характеризуються двома основними озна­ками: по-перше, вони існують поза індивідом; по-друге, чинять на нього примусовий вплив, згідно Дюркгейму, і є предметом со­ціології. Пізніше, розвиваючи цю думку, він розглядає соціальні факти в більш широкій площині і виражає цей спосіб буття тер­міном «інститут», в якому віддзеркалюються «усі вірування, усі поведінки, які встановлює група». Виходячи з цього, Дюркгейм дає таке визначення соціології: соціологію «можна визначати як науку про інститути, їх ґенезу та функціонування».

Соціологія Дюркгейма поділяється на три сфери: соціальну морфологію, соціальну фізіологію та загальну соціологію. Соці­альна морфологія аналогічна анатомії, вона досліджує «субстрат» суспільства, його структуру, матеріальну форму. Вивчає гео­графічні засади життя народів у зв'язку з соціальною організацією населення. Соціальна фізіологія досліджує «життєві прояви суспільства». Вона включає: соціологію релігії, соціологію мо­ралі, юридичну соціологію, економічну соціологію, лінгвістичну соціологію, естетичну соціологію. Загальна соціологія проводить теоретичний синтез та встановлює найбільш загальні закони, це філософська сторона науки.

Ця структура певною мірою співпадає з побудовою соціологічної науки О. Конта, що дає право фіксувати спадковість підходів у французькій соціології.