4.2.2 Час написання (публікації) програмових (найважливіших) творів письменника

З одного боку, фетишизувати запам’ятовування учнями різноманітних дат недоцільно, з другого боку, іноді знання точного часу написання (публікації) літературних творів набуває великої, навіть концептуальної ваги.

Так, відомий роман Михайла Булгакова (1891-1940) “Майстер і Маргарита” створювався протягом понад десятиріччя (1929-40), роботу над ним перервала смерть автора. Творчій історії роману присвячена ціла література (де порівнюються різні назви і редакції цього твору, детально аналізується система образів і прототипів, навіть підраховується кількість вікон і балконів в будинках неподалік Патріарших ставків у Москві, де Воланд напророкував смерть Берліозові і т.д., і т.п.). Але всі дослідники сходяться в одному: Булгаков швидше за все знав, що такий роман за його життя опублікований не буде. І дійсно, пройшло понад чверть століття, доки не збулися-таки пророчі слова з цього ж твору (парафраз латинського вислову “scripta manent”) – “рукописи не горять” – роман “Майстер і Маргарита” побачив світ аж у 1966-67 роках. Змінилася політична ситуація в СРСР (далася взнаки “хрущовська відлига”) і неможливе раніше стало можливим.

Те сáме щодо роману у віршах Володимира Сосюри “Мазепа”. Добре “навчений” соціалістичного інтернаціоналізму і Москвою, і особливо Києвом, автор відомого “резонансного” тоді вірша “Любіть Україну” і мріяти не міг, щоб рядки зі вступу до “Мазепи”, звернені до України (“У голові твоїй макуха, / Хіба ти можеш жить сама? / Московсько-польська потаскуха, / Малоросійськая тюрма”), коли-небудь побачили світ. Писав для себе, “в шухляду”. Та знову “scripta manent” – твір з’явився друком. І знову вчителеві є що пояснювати про час його написання і публікації.

Іноді від часу написання залежала концепція варіанту твору. Так, Бальзак ішов до свого “Гобсека” протягом 12 років (що для нього загалом не характерно, адже часто він віддавав видавцям свої рукописи, як то кажуть, “з коліс” – майже без правки: тому, хто майже все життя жив у борг, гонорари потрібні були негайно). Перша редакція цієї повісті називалася “Небезпеки безпутства” (1830), друга – “Татусь Гобсек” (1835), і, нарешті, третя, остання, канонічна – “Гобсек” (1842). Образ лихваря у першій редакції був периферійним, головним же предметом зображення було моральне падіння Анастазі де Ресто й розпад її сім’ї. Схожі сюжетні стрижні є, наприклад, у романах Гюстава Флобера “Пані Боварі” (1857) й Льва Толстого “Анна Кареніна” (1877)¹.

Нещодавно доцент нашої кафедри Борис Борисович Буніч-Ремізов на моє прохання привіз із Сорбонни програму з французької літератури. Як її викладають в Україні, мені більш-менш відомо, а ось дізнатися, якою вона вбачається самим французам, було цікаво. Так ось у цій програмі провідна тематика ХІХ століття була позначена як “la femme et l’argent” (“жінка і гроші”). Як бачимо, плідною для дослідження є вже сама еволюція цих варіантів твору автора “Людської комедії” – від “жінки” (“Небезпеки безпутства”) до “грошей” (“Гобсек”).

Ще більшою мірою це стосується, наприклад, еволюції варіантів програмової драми Бертольта Брехта “Життя Галілея”. Вчинок цього вченого, який публічно зрікся своїх наукових поглядів (на відміну від, скажімо, Джордано Бруно, що в схожій ситуації обрав смерть на вогнищі), був і залишається предметом дискусії інтелектуалів усього світу. Досить згадати варіант Ліни Костенко:

Чи зрікся Галілео Галілей?

Щось люди там балакали про втому.

Про те, що рятувався він. Але й

не певна я, бо не була при тому.

О, не тривожте, люди, його прах!

Чи знали ви, до осуду охочі, –

якщо він навіть зрікся на словах,

які тоді були у нього очі?..

Вчений заробляє на життя своїм інтелектом, чи не так? Але чи відповідальний він за використання плодів цього інтелекту¹? Чи відповідальні ті, хто відкривав таїну атому, за Хіросіму і Чорнобиль? Провідні вчені на Заході зараз отримують непогані гонорари, але чим закінчиться клонування тварин, генна інженерія, штучне запліднення жінок набором хромосом, узятих, скажімо, з волосся мужчин у перукарні тощо?

І якщо в першій редакції Брехт співчував Галілеєві, ніби виправдовуючи схему “хоч зовнішньо скорився – “зрікся на словах”, та внутрішньо не згоден” (немов своєрідна паралель до руху опору фашистам), то в останній (пишуть, що під впливом Хіросіми й Нагасакі) він зняв найменші натяки на виправдання вченого-конформіста і однозначно засудив його вчинок: “Атомна бомба і як технічне, і як суспільне явище – кінцевий результат наукових досягнень і суспільної неспроможності Галілея”. Таке собі “лихо з розуму” у ядерно-апокаліптичній упаковці.

Перелік прикладів значущості розгляду часу створення і/або видання літературних творів (їхніх редакцій) можна продовжити.