- •6. Асептика антисептика.
- •11. Поняття про санітарно-показові мікроорганізми води повітря ґрунту, колітитр, колііндекс води
- •13. Вчення про генетику МіО. Організація генетичного матеріалу бакт. Генотипові мінливість, мутація, рекомбінація. Дисоціація бакт.
- •14. Позахромосомніфактори спадковості бактерій. Плазміда. Мігруючі генетичні елементи, транспозоони.
- •15. Мікробіологічні основи генної інженерії, генно-інженерні процеси у медицині.
- •19.Стійкість мікробів до антимікробних препаратів, її механізм
- •1) Метод серійних антибіотиків в мПб
- •21. Чисті культури мікроорг, принципи виділення та індефік.
- •28. Вченя про антигени Повноцінні і неповноцінні Аутоантигени Антигенні дитермінанти,будова Антигенна структура бактерій Практичне використання
- •31. Імунна система макроорганізму. Клітини імунної системи, їх різновиди, взаємодія в імунній системі. Імунотропні препарати, імунокорекція.
- •41. Анатоксини, одержання, очистка, одиниці виміру, використання, оцінка. Мікробіологічні основи промислового виробництва анатоксинів.
- •62. Принципи класифікації вірусів. Основні властивості вірусів, які відрізняють їх від інших МіО. Поняття про віроїди та пріони.
- •63. Методи культивування вірусів та їх оцінка. Виявлення для репродукції вірусів в курячих ембріонах та культурі клітин. Реакція гемаглютинації, цитопатична дія вірусів, її види.
- •71. Параміксовіруси. Віруси кору та епідемічного паротиту, біологічні властивості, культивування. Патогенез інфекцій. Лаб діагностика. Препарати для специфічної профілактики.
- •72. Ентеровіруси, заг характеристика. Антигенна будова. Біологічні особливості вірусу поліомієліту, його роль у патології людини. Препарати для специфічної профілактики поліомієліту.
- •73. Рабдовіруси. Вірус сказу, біологічні властивості. Патогенез захворювання. Лаб діагностика. Специфічна профілактика сказу.
- •74. Ретровіруси, біологічні властивості, класифік. Вірус імунодефіциту людини. Патогенез, вірусологічна діагностика Сніду, препарати для лікування. Профілактика віл-інфекції.
- •75. Герпес віруси, біологічні властивості, значення в патології людини. Лаб діагностика захворювання. Протигерпетичні препарати.
- •76. Віруси гепатитів, класифікація, властивості. Вірусні гепатити а і в. Патогенез захв. Методи лаб діагностики. Специфічна профілактика, препарати.
- •77. Аденовіруси. Біологічні властивості. Антигенна будова. Культивування. Патогенез і лаб діагностика аденовірусних інфекцій. Імунітет. Специфічна профілактика
- •79. Фітопатогенні бактерії, віруси, гриби. Фітопатогенні бактерії
19.Стійкість мікробів до антимікробних препаратів, її механізм
Стійкість мікробів до антибіотиків – ріст бактерій у присутності мінімальної концентрації гнітючих антибіотиків. Розрізняють два типи стійкості мікроорганізмів до антибіотиків: природну та набуту.
Природна стійкість є видовою ознакою. Вона властива всім представникам даного виду і не залежить від первинного контакту з відповідним антибіотиком. Така резистентність пов'язана з неможливістю контакту антибіотика з мішенню, що залежить від слабкої проникності клітинної стінки та цитоплазматичної мембрани, або з відсутністю біохімічних процесів чи ферментів, на які діє даний антибіотик та ін.
Набута стійкість виникає в окремих представників даного виду бактерій як результат змін її геному. Частина генетичних змін пов'язана з мутаціями в генах бактеріальної хромосоми. У результаті бактерія перестає бути мішенню для даного антибіотика внаслідок зміни біохімічних процесів, або тому, що антибіотик не може досягнути мішені. Бактерії стають стійкими до антибіотика також завдяки одержанню додаткових генів від R-плазмід та інтронів. Антибіо-тикорезистентні бактерії витісняють антибіотикочутливі і стають джерелами формування клонів і популяцій бактерій, які забезпечують епідеміологічне поширення збудника.
Існують 3 умови бактерицидної дії антибіотиків: - аб повинен проникнути в клітину, -аб повинен про взаємодіяти з структурою- мішенню-, -аб повинен при цьому зберегти свою структуру. Якщо хоч одна з цих умов не виконується, бактерія набуває стійкості.
Механізм лікарської стійкості:
1. Негенетична лік стійкість – стійкість Гр- бактерій, грибів до пеніцилінів – у них муреїна.
2. Генетична лік стійкість: а) виникає в результаті мутацій, частота дуже невисока; б) виникає в результаті рекомбінації; в) плазмідна – обумовлена наявністю особливої R-плазміди-відкрита Ватанабе. R-плазміда визначає стійкість до одного або декількох антибіотиків – множинну лік стійкість. R-плазміда – це невелика кільцева ДНК у цитоплазмі, вона передається при конюгації.
Способи боротьби з лік стійкістю:
1. Застосування антибіотиків на основі чутливості до них збудника.
2. Дотримання схем застосувань антибіотиків, їхнії доз (особливо для бактеріотичних).
3. Комбінування антибіотиків різних механізмів дій (широкого спектру дії з протигрибковим, щоб не було кандидоза).
4. Використ антибіотиків із резервом.
Метод визначення чутливості до антибіотиків: чутливість бактерій до антибіотиків визначають для правильного лікування. Можна визначити чутливість до одного або декількох антибіотиків. Це назив – скласти антибіотикограму. Є 2 методи визначення чутливості:
1) Метод серійних антибіотиків в мПб
Принцип методу: антибіотики послідовно розводять у рідкому живильному середовищі, одержуючи зменшення концентрації. У кожному розведенні однакова кількість бактерій. Інкубація (вирощуванн) 24 год при 37°С. Враховують результати: затримка росту бактерії – середовище прозоре, якщо антибіотик не діє – середовище мутне (ріст бактерій). Цей метод є якісним і кількісним (визначаємо гнітючу інгібуючу концентрацію антибіотиків).
МПК – це мінімальна кількість антибіотиків, що придушує ріст чутливого мікроба (тест) у певному обємі середовища. МПК визначають для оцінки ЕЕ. Для визначення бактерецидних або бактеріостатичних дій останніх пробірок із прозорим середовищем робимо посіви на МПА. Якщо дії антибіотика бактеріостатичні – буде ріст.
2) метод заснований на дифузії антибіотиків у МПА. Цей метод має різні варіанти: а) метод лунок; б) метод дисків. Принцип методу на поверхню МПА засівають досліджувану або тест-культуру бактерій. Потім на поверхні МПА розкладають паперові диски, просочені антибіотиком (їх готують із спеціального паперу, в який антибіотики легко вбираються, а потім легко виходять). Діаметр диска 8 мм. Їх випускають у промисловості з різними антибіотиками, іноді роблять мультидиски. Після накладання дисків – інкубація 24 год при 37°С та облік результатів. Облік проводимо по зонах затримки росту або їх відсутні. Діаметр зони визначає ступінь чутливості (10-12 – низька чутливість, 12-15 до 20 – середня; 20-25 – висока; більш 25 – дуже висока чутливість). Цей метод якісний і кількісний. Є таблиці, де можна провести розрахунок діаметра зони затримки росту і визначити МПК.
Метод лунок – якщо в нас немає диска, то з антибіотика можна приготувати розчини антибіотиків різної концентрації. В МПА зробити лунку й у неї закапати розчини антибіотиків, а потім 24 год при 37°С та облік по зонах затримки росту.
20. Поняття про хіміотерапію та хіміотерапевтичні препарати. Основні групи, спектр і механізм дії. Хіміотерапія- лікування інфекційних захворювань за допомогою препаратів які вибірково придушують в організмі розмноження патогенних мікроорганізмів або ріст пухлини. Ці засоби мають важливу властивість-вибіркову дію проти хвороботворних мікроорганізмів в умовах мікроорганізма. Антибіотики — речовини мікробного, тваринного, рослинного походження, їх синтетичні чи напівсинтетичні аналоги і похідні, які вибірково пригнічують життєдіяльність мікроорганізмів, вірусів, найпростіших, грибів, а також затримують ріст пухлин. При хіміотерапії відбувається взаємодія трьох елементів: хіміотерапевтичного препарату, макроорганізму і мікроорганізму. Основні групи хіміотерапевтичних речовин:- колоїдний розчин срібла (коларгол, протаргол) як антимікробний препарат місцевої дії; -препарати сурми (стібозан), вісмуту, миш'яку для лікування протозойних та спірохетозних інфекцій; -сульфаніламіди: похідні параамінобензойної кислоти, препарати: а) з коротким періодом напів-виведення з організму — сульфазин, сульфадимезин; б) препарати з середньою тривалістю дії — сульфадиметоксин, мадрібон; в) препарати тривалої дії — сульфален; -похідні 8-оксихіноліну — нітроксолін для лікування інфекцій сечовивідних шляхів (уроанти-септик); -похідні хіноксаліну хіноксидин для лікування гнійно-запальних процесів; -хінолони — налідіксинова кислота (неграм, невігра-мон), піпемідієва кислота (палін), оксолінієва кислота; - фторхінолони: завдяки присутності в молекулі атома фтору, мають подвійний механізм дії — блокада гірази та порушення синтезу полімерів мікробної стінки. Фторхінолони І покоління — абактал, еноксор, цифран; II покоління — максаквін, спарфлоксацин; III покоління — флероксацин, тровафлоксацин, ціпрофлоксацин, еноксацин; -триметопрім. Похідний діамінопіримідину. Активний щодо коків, грамнегативних бактерій; -нітрофурани. Нітрофурантоїн, фурагін, фуразолідон, фурацилін; -нітроімідазоли — метронідазол, тінідазол. Препарати активні щодо найпростіших — трихомонад, лямблій, до них чутливі й грамнегативні анаеробні бактерії (бактероїди); -препарати для хіміотерапії туберкульозу. Основні препарати: парааміносаліцилова кислота (ПАСК), похідні гідразинів ізонікотинової кислоти (ГІНК) — ізоніазид, тубазид, флуринізид, метазид, фтивазид; резервні препарати — етамбутол, етіонамід, протіонамід. -протигрибкові засоби: азоли-імідазоли і триазоли: кетокеназол (нізорал), міконазол, флуконазол, еконазол; 5-фторцитозин, тербінафін, мікосептин, батрафен, декамін, ундицелинова к-та, калію йодид; -протималярійні засоби — Хлорохіни (амінохіноліни): хлорохін (хінгамін, делагіл), гідроксихлорохін (плаквініл); вони діють не еритроцитарні форми плазмодіїв. Фансидар (сульфадоксин-піретамін) діє на резистентні до хлорохіну форми плазмодіїв. Примахін діє на позаеритроцитарні стадії розвитку плазмодіїв. Прогуаніл застосовується для хіміопрофілактики малярії. Артемізин (хінгхаосу), препарат одержаний з полину, відомі численні похідні; - противірусні засоби — пригнічують репродукцію вірусів: похідні адамантану — ремантадин, аналоги нуклеотидів — йоддезоксиуридин, ацикловір, азидтимідин, інгібітори вірусних ферментів — інвіразе, кріксіван.
Основні принципи хіміотерапії: а) обов'язкове встановлення виду збудника та його чутливості до антибіотиків; б) хіміотерапію важких інфекцій необхідно починати якомога раніше і вибір препарату роблять на основі нозологічного діагнозу; в) при поліе-тіологічних хворобах (сепсис, пневмонія) лікування проводять препаратами найбільш широкого спектру дії; г) доза препарату, спосіб та інтервали введення повинні забезпечувати його постійну концентрацію в місцях локалізації збудника; д) визначення оптимальної тривалості застосування препаратів; є) комбінована хіміотерапія (оптимальною є комбінація двох бактерицидних або двох бактеріостатичних антибактеріальних засобів з різним механізмом дії); є) врахування побічних ефектів.
Основні групи антибіотиків:-отримані із грибів,-отримані із актиноміцетів (80%),-продуценти бактерій, -бацитрацин, -тваринного походження, -рослинного походження, - синтетичні антибіотики. За механізмом дії: 1. Інгібітори снтезу клітинної стінки мікроорганіхмів: пеніциліни, цефалоспорини, киклосерин, ванкоміцин, бацитрацин. 2. Інгібітори функції мембран та антибіотики, які мають детергентні властивості:поліміксини, новобіоцин, полієни (ністатин, амфотирицин Б). 3. Інгібітори синтезу білка та функції рибосом:тетрацикліни, хлорамфенікол (левоміцитин), аміноглікозиди, макроліди, лінкоміцин. 4 Інгібітори метаболізму нуклеїнових кислот: а) інгібітори РНК-актиноміцини, антибіотики групи ауреолової кислоти, антрацикліни, новобіомицин; б) інгібітори ДНК – мітоміцин С, брунеоміцин, новобіоцин, лінкоміцин. За спектром дії: 1. Активні по відношенню до Гр+ МіО особливо: бензилпеніцилін, напівсинтетичні пеніциліни та цефалоспорини, макроліди, фузидін, лінкоміцин. 2. Широкого спектру дії активні до Гр+ та Гр- МіО: напівсинтетичні пеніциліни, цефалоспорини 2-го—4-го поколінь, тетрацикліни, хлорамфенікол. Аміноглікозиди та поліміксини діють переважно на грамнегативні бактерії.3. Протитуберкульозні: стрептоміцин, канаміцин, віоміцин (флоріміцин), циклосерин та ін. 4. Протигрибкові: ністатин, реворин, амфотерицин Б, грізеофульвін та ін. 5. Активні за дією до найпростіших: Фугамілін, трихоміцин, паромоміцин (мономіцин) 6. Протипухлинні: актиноміцетин, група ауреолової кислоти, антрацикліни.