Семінарське заняття Тема: Міжнародні фінанси

Студент повинен знати: суть міжнародних фінансів та їх функції; напрямки міжнародної політики курси і крос-курси валюти.

Студент повинен вміти: характеризувати види міжнародної політики; розраховувати курси та крос курси валют.

План

1. Предмет, мета та завдання курсу "Міжнародні фінанси". Міжнародні фінанси як підсистема міжнародних економічних відносин, пов'язаних з міжнародним рухом грошових коштів. Сфери міжнародних фінансових відносин.

2. Типи та інструменти міжнародної фінансової політики.

3. Система міжнародних фінансових відносин.

4. Суб'єкти міжнародних фінансових відносин: фізичні, юридичні особи, держава; резиденти та нерезиденти.

5. Валютні курси та валютне регулювання.

Тематика рефератів.

1. Сучасні тенденції розвитку світової економіки та міжна­родних фінансів.

2. Еволюція світової валютної системи.

3. Сучасні тенденції та проблеми розвитку світової валют­ної системи.

4. Європейська валютна система.

5. Національна валютна система України.

Питання для самоконтролю.

1. У чому полягали особливості міжнародних фінансових відносин античної доби?

2. Як розвивалися міжнародні фінансові відносини на те­риторії сучасної України?

3. Назвіть основні різновиди сучасних фінансових опе­рацій.

4. Що є предметом вивчення курсу "Міжнародні фінанси"?

5. Розкрийте економічну сутність міжнародних фінансів.

6. У чому полягає соціально-економічна роль міжнародних фінансів?

7. Дайте класифікацію та характеристику суб'єктів міжна­родних фінансових відносин.

8. Які функції виконують міжнародні фінанси? Дайте їх характеристику.

9. Які напрями міжнародної фінансової політики ви знаєте?

Література

1.Фінанси: Навч. посіб./ О.П.близнюк. Л.Ш.Лачкова, В.І. Оспіщев та ін.;

За ред.В.І. Оспіщева. – К.: Знання, 2006. – с.330-349.

2.Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник, - К.: НІОС, 2001 с.

3.Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2001

Методичні рекомендації до семінарського заняття.

При підготовці до семінарського заняття потрібно звернути увагу на такі основні моменти:

фінансові операції є діями, спрямованими на вирішення певного завдання з організації та управління грошовими відно­синами, що виникають при формуванні та використанні відпо­відних коштів.

Об'єктами фінансових операцій є різноманітні фінансові активи, до яких належать: національні гроші, іно­земна валюта, цінні папери, дорогоцінні метали, нерухомість.

Вирізняють такі види фінансових операцій:

• операції з переказу грошей;

• інвестиційні операції;

• спекулятивні операції;

• операції з капіталом.

Операції з переказу грошей охоплюють усі форми та види розрахунків (операції з обміну "гроші — товар") та трансфери (рух грошей в одному напрямі).

Інвестиційні фінансові операції пов'язані з переміщенням капіталу з метою його приросту. Вони опосередковують середньо- та довгострокові вкладення капіталу. До них належать: кредит, лізинг, траст, оренда, франчайзинг, рента та інші опе­рації тривалістю понад 180 днів.

Спекулятивні операції — це короткострокові фінансові дії з отримання прибутку у вигляді різниці у процентах з отрима­них кредитів⁵. До них належать валютний арбітраж, процент­ний арбітраж, операції своп, валютна спекуляція тощо.

Операції з капіталом спрямовуються на управління ним в умовах ризику та невизначеності економічної кон'юнктури. Тут переважають страхові операції, включаючи хеджування, операції застави, в тому числі іпотеку.

Міжнародні фінанси становлять сукупність відносин зі створення і використання грошових коштів, необхідних для здійснення зовнішньоекономічної діяльності державами, фірмами, іншими юридичними та фізичними особами⁶.

Рух грошових потоків у світовому господарстві здійснюєть­ся за такими напрямами:

• взаємовідносини між суб'єктами господарювання різних країн;

• взаємовідносини держави з урядами інших країн та міжнародними організаціями;

• взаємовідносини держави та суб'єктів світогосподарських зв'язків з міжнародними фінансовими інституціями.

Субєктами міжнародних фінансових відносин є, таким чином, уря­ди, підприємства, фірми, банки, установи, фізичні особи.

У цілому перерозподіл фінансових коштів у світовому мас­штабі забезпечує зростання конкуренції й ефективніше вико­ристання виробничих потужностей та інших ресурсів економіч­ного розвитку.

Система міжнародних фінансових відносин складається між різними суб'єктами. Ними є фізичні, юридичні особи та держа­ви, які згідно із законом мають і здійснюють безпосередньо або через представників свої права та обов'язки, пов'язані з міжнародними фінансами.

З економічного погляду розрізняють таких суб'єктів: до­машні господарства, господарюючі підприємства, різноманітні фінансові інститути, держава, міжнародні організації.

У Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" су­б'єкти зовнішньоекономічної діяльності України згруповані так:

• фізичні особи;

• юридичні особи;

• об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридич­них осіб;

• структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно із законами України, але мають постійне місцезнаходження на її території;

• спільні підприємства, що зареєстровані як такі в Україні й мають на її території постійне місцезнаходження;

• інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені за­конодавством України.

Можна виділити цілу низку грошових відносин, які формують систему міжнародних фінансів. Це, зокрема, відносини:

• між експортерами та імпортерами з приводу платежів ЗА товари, надання та погашення кредитних зобов'язань;

• між згаданими вище суб'єктами та банками щодо отри­мання та погашення кредитів, відкриття та обслуговування валютних рахунків, надання гарантій;

• між усіма згаданими вище суб'єктами та страховими організаціями з приводу страхування ризиків;

• між усіма згаданими вище суб'єктами та фізичними особами з приводу оплати праці, здійснення міжнародних переказів, сплати за товари і послуги, виконання договорів стра­хування та ін.;

• між фізичними особами з приводу різноманітних міжна­родних банківських, поштових і готівкових грошових переказів;

• між згаданими вище суб'єктами та державою з приводу сплати податків та виконання певних зобов'язань, що випли­вають з правил державного регулювання міжнародних фінан­сових відносин;

• між урядами різних країн з приводу сплати (отримання) контрибуцій та репарацій, надання та погашення кредитів тощо;

• між урядами країн і міжнародними організаціями з при­воду грошових внесків у ці організації, отримання кредитів, субсидій тощо;

• між міжнародними організаціями.

В другому питанні потрібно запам’ятати:

формами реалізації міжнародної фінансової політики є планування, укладання міжнародних угод, видання норматив­них актів, оперативне керівництво та контроль з боку компе­тентних державних органів. У міру зростання кризових явищ спостерігається посилення державного регулювання у всіх формах.

Міжнародну фінансову політику за характером заходів і рекомендацій, а також їхніх наслідків можна поділити на довгострокову (структурну) та поточну.

Довгострокова політика передбачає структурні зміни міжнародного фінансового механізму. Поточна політика — це щоденне оперативне регулюван­ня кон'юнктури валютних ринків і ринків капіталу, міжна­родної інвестиційної діяльності, податків.

Складовими поточної міжнародної фінансової політики є:

валютна політика, яка включає низку методів: дискон­тну та девізну політику; валютні інтервенції; девальвацію та ревальвацію національної валюти; політику валютних обме­жень; політику конвертованості (оборотності) валют; диверси­фікації валютних резервів тощо;

податкова політика;

кредитна політика.

Конвертованість валют (оборотність валют) відображає можливість обміну (конверсії) валюти однієї країни на валюти інших країн за діючим валютним курсом. Валюта вважається неконвертованою, якщо держава-емітент (або її уповноваже­ний орган) забороняє (або обмежує) операції з її обміну на інші валюти. Валюти з проміжним режимом конвертованості нази­вають частково оборотними. У такому разі оборотність поши­рюється на певних держателів відповідної валюти та окремі види операцій. Часткова конвертованість може мати регіональ­ний характер, тобто обмежуватися певним колом країн (на­приклад, межами певної валютної зони).

Диверсифікація валютних резервів дає змогу зменшити ризик можливих збитків, пов'язаних зі зміною курсу резерв­них валют. Головний принцип диверсифікації валютних ре­зервів — продаж нестабільних валют і купівля більш стійких. Ця політика спрямована на регулювання структури валютних резервів шляхом включення до їхнього складу різних інозем­них валют.

В третьому питанні необхідно запвмятати:

Ціну грошових одиниць (валюти) однієї країни, виражену в грошових одиницях іншої країни, називають валютним курсом. Визначення курсу валют називають їх котируван­ням. Цілковите котирування включає визначення курсу по­купця (bid; купівлі) і курсу продавця (аsk; offer продаж), відповідно до яких банки купують і продають котирувану ва­люту.

Гіпотетично є п'ять систем валютних курсів

• вільне ("чисте") плавання;

• кероване плавання;

• фіксовані курси;

• цільові зони;

• гібридна система валютних курсів.

Фактори, що впливають на величину валютного курсу, поді­ляються на структурні — такі, що діють у довгостроковому періоді, і кон'юнктурні — такі, що викликають короткостро­кове коливання валютного курсу та пов'язані з коливаннями ділової активності в країні, політичною ситуацією, чутками і прогнозами

Варіант1

1.Короткостроковий ринок на якому фінансові посередники зводять між собою кредиторів і позичальників, - це ринок:

5. міжнародний;

6. фінансовий;

7. міжнародний грошовий;

8. грошовий.

2.Дії, спрямовані на вирішення певного завдання з органі­зації та управління грошовими відносинами, що виникають під час формування та використання відповідних коштів, — це операції:

1. фінансові;

2. економічні;

3. грошові;

4. кредитні.

2. Різноманітні фінансові активи, до яких належать націо­нальні гроші, іноземна валюта, цінні папери, дорогоцінні ме­тали, нерухомість охоплюють:

   1. суб'єкти економічний операцій;

   2. суб'єкти фінансових операцій;

   3. об'єкти фінансових операцій;

   4. об'єкти господарських операцій.

3. Вирізняють такі види фінансових операцій:

   1. операції з переказу грошей;

   2. інвестиційні операції;

   3. спекулятивні операції та операції з капіталом;

   4. операції з переказу грошей, інвестиційні операції, спе­кулятивні операції та операції з капіталом.

4. Яка функція міжнародних фінансів базується на тому, що міжнародні фінанси відображають рух суспільного продук­ту в грошовій, тобто універсальній (зіставлюваній), формі (це дає можливість здійснювати у будь-який час, на будь-якому етапі облік та аналіз руху світового суспільного продукту в грошовій формі):

   1. інформаційна;

   2. організаційна;

   3. контрольна;

   4. аналітична?

5. Міжнародна фінансова політика держави має базуватися:

1) на аналітичних даних фахівців у цій галузі

2. вимогах поточного і стратегічного соціально-економічно­го розвитку країни;

3. наукових концепціях у галузі міжнародних фінансів;

4. наукових концепціях у цій галузі, аналізі попередньої практики та вимогах поточного і стратегічного соціально-еко­номічного розвитку як окремої країни, так і всього світу.

   7. Сукупність заходів і рекомендацій держави у галузі між­народних фінансів — це:

      1. фінансова функція держави;

      2. державна політика;

      3. міжнародна фінансова політика;

      4. функція держави.

   8. Що таке знецінення курсу національної валюти у формі зниження її курсу (ціни) відносно іноземних валют, міжна­родних розрахункових грошових одиниць (раніше — золота):

      1. ревальвація;

      2. валютна інтервенція;

      3. девальвація;

      4. політика валютних обмежень?

7. Що відображає можливість обміну (конверсії) валюти однієї країни на валюти інших країн за діючим валютним курсом:

   1. конвертованість валют;

   2. валютні обмеження;

   3. оборотність валют;

   4. правильні відповіді "1" і "З"?

8. Зворотне котирування — це:

   1. вартість одиниці національної валюти, що виражається в іноземній валюті;

   2. курс, згідно з яким банк-резидент купує іноземну валю­ту за національну;

   3. обмінний курс продажу чи купівлі, що використовуєть­ся у валютних операціях.

Варіант 2

1.Повне котирування — це:

1) курс продавця та покупця, згідно з яким банк купує або продає іноземну валюту за національну;

2. курс, згідно з яким банк-резидент купує іноземну валю­ту за національну;

3. курс, згідно з яким банк продає валюту.

2.Курс "спот" — це:

1. обмінний курс продажу чи купівлі, який використовуєть­ся для валютних операцій без будь-якої угоди про здійснення майбутньої купівлі чи продажу;

2. курс, згідно з яким банк-резидент купує іноземну валю­ту за національну;

3. співвідношення між двома валютами, визначене через їхній курс до третьої валюти.

3Крос-курс — це:

1) співвідношення між двома валютами, визначене через їхній курс до третьої валюти;

2. різниця між курсами продавця та покупця;

3. курс, згідно з яісим банк продає валюту.

4.Різниця залиіпків коштів в іноземних валютах, які формують кількісно незбіжні зобов'язання (пасиви) і вимоги (активи) для учасників валютного ринку, — це:

1. відкрита валютна позиція;

2. валютна позиція;

3. коротка відкрита валютна позиція;

4. довга валютна позиція.

5.Перевищення вимог (активів) в іноземній валюті над зобов'язаннями (пасивами) — це:

5. довга валютна позиція;

6. відкрита валютна позиція;

7. коротка валютна позиція.

6.Фіксинг — це:

8. процедура котирування;

9. різниця між курсами продавця та покупця;

10. залишки коштів в іноземних валютах;

11. надлишок надходжень.

7.Різниця між курсами продавця та покупця — це:

12. маржа;

13. фіксинг;

3. крос-курс;

4. курс "спот".

8.Пряме котирування — це:

1. вартість одиниці іноземної валюти, що виражається в національній валюті;

2. вартість одиниці національної валюти, що виражається в певній кількості іноземної валюти;

3. курс, згідно з яким банк продає валюту.

9.Яка політика держави може бути пов'язана з наданням кредитів національним імпортерам та експортерам; з надан­ням кредитів іноземним позичальникам; з одержанням кре­дитів від інших держав, міжнародних організацій та зарубіж­них комерційних банків; з наданням гарантій за отриманими кредитами:

4. фінансова;

5. міжнародна;

6. кредитна;

7. валютна?

10.Зворотне котирування — це:

8. вартість одиниці національної валюти, що виражається в іноземній валюті;

9. курс, згідно з яким банк-резидент купує іноземну валю­ту за національну;

10. обмінний курс продажу чи купівлі, що використовуєть­ся у валютних операціях.

1

2

3

4

5

6