Методологічні основи дослідження волонтерства в сучасній Україні

2.1.Становлення та розвиток волонтерства в Україні

Доброчинство в Україні та Росії, налічує більше ніж 100 років. На Русі завжди люди, дбали про себе та свій народ та безкоштовно надавали допомогу хворим та нужденним. Перші вітчизняні добровольці – Червоний Хрест, організований добровільний запис в сестри милосердя для шпиталю і лікарень для хворих

До 90-х рр. ХХ ст. поняття «волонтер» не існувало. Замість нього використовувались близькі до нього доброчинець, меценат, альтруїст, громадські діячі та інші.

Після референдуму у 1991 році збулась давня мрія українців – ми здобули незалежність. Почала розвиватися мережа центрів ССМ, але було недостатньо професійних кадрів, тому виникає необхідність у залученні соціально активних добровольців до соціальної роботи. Ситуація в країні була дуже складною, а державні органи занадто слабкими, тому потрібні були добровольці, які допомогли б іншим [4, с. 74]. Сьогодні в Україні зароджується демократичне суспільство, яке має базуватися на принципах свободи, творчості та гуманізму. Але наша влада не має стільки ресурсів для того щоб реагувати на всі запити населення. Тому набуває популярності волонтерський рух. Волонтери допомагають людям у різних областях. Вони працюють з різними прошарками населення.

Почались створюватися волонтерські програми. У травні 1998 року Україна серед інших країн центральної та східної Європи, а також кількох країн Азії розпочала реалізацію регіональної програми «Ініціативи в роботі на добровільних засадах» [ 41, с.11 ]. В Україні програма має на меті, передусім відносить активізацію з громадської діяльності шляхом розвитку руху волонтерів спрямованого на якнайкраще залучення населення до суспільно корисної праці на добровільних засадах у громадських організаціях, службах соціального захисту та медичній сфері, для допомоги у розв’язання проблем суспільства. У межах цієї програми був створений Центр волонтерів «Добра Воля який почав залучати волонтерів і направляти їх на громадські організації.» [19, с.188]

Крім цього надзвичайно важливим було і є навчання представників організацій управління діяльності волонтерів, оскільки це одна із найголовніших проблем через яку не залучають громадськість до співпраці. З 1998 року тренінг з волонтерського менеджменту пройшли представники більш ніж сорока організацій. Для популяризації волонтерського руху було видано книжку «Доброчинність в Україні: минуле, сучасність, майбутнє», п’ять бюлетнів. «Добра Воля» та підручник «Управління діяльністю волонтерів: як залучити громадськість до вирішення проблем суспільства» [ 31, с. 124 ].

Варто також зазначити, що не лише громадські організації, а й держава теж намагається розвивати волонтерський рух в Україні. Про це свідчить діяльність ЦССМ. Волонтерські служби при ЦССМ поступово стали одним із напрямків державної молодіжної політики.

На сьогоднішній день більше двохсот тисяч волонтерів пенсіонерів опікують біля півмільйона осіб з числа громадян похилого віку, інвалідів, дітей-сиріт, які опинилися в життєвих умовах і потребують стороннього догляду.

Будь які волонтерські групи при Центрах соціальних служб для молоді діють в межах соціальних програм, які реалізуються центрами передбачені планами робіт, завданнями, що покладені на центри державою.

Програма Волонтери ООН (ВООН) це організація ООН, яка допомагає справі миру і розвитку засобами волонтерства. В Україні ВООН була заснована в 1993 році з метою сприяння міжнародним зусиллям, спрямованим на побудову демократичної політики уряду, а також з метою залучення громадськості в співпраці з Програмою розвитку ООН в Україні до роботи з громадянським суспільством та підтримки волонтерства з метою розвитку.[7 ]

Найчисельнішим за кількістю волонтерів на сьогодні є Всеукраїнський благодійний фонд «Серце до серця». Його унікальність полягає в тому,що переважна частина волонтерів – молодь, яка загорілась бажанням рятувати життя і здоров'я дітей [ 43, с. 37].

За десятиліття волонтерство в нашій країні зробило значний крок вперед. Це підтверджують соціологічні дослідження. За результатами дослідження проведеного у лютому – березні 1999 року Українським інститутом соціальних досліджень щодо участі громадських організацій в соціальній роботі з молоддю. В опитуванні взяли участь представники 183 громадських організацій з 8-ми регіонів України. Найбільш активно соціальну роботу з дітьми та молоддю проводили волонтери дитячих (19%), жіночих (12%) , молодіжних (12%) організацій та організацій що займаються соціальною роботою з інвалідами (18%). Вся соціальна робота виконувалася на волонтерських засадах. 22 березня 2001 року Президент України підписав розпорядження про проведення в Україні Міжнародного року волонтерів [21, с.8].

5 грудня 2009 р. у приміщенні Асоціацій «Новий Акроль» відбувся круглий стіл на тему «Волонтерство в дії: тенденції та перспективи розвитку», присвячений Міжнародному дню волонтерства. У круглому столі взяли участь 40 учасників із 20 волонтерських організацій України. Там були наведені дані соціологічного дослідження «Волонтер – 2009», за якими соціальний портрет і життєвий приорітет», яке провів Державний інститут розвитку сім’ї та молоді, наші волонтери — це здебільшого 15—19 річна молодь (80%) і понад 72% — дівчата. Натомість у Західній Європі, за словами керівника Центру соціально-політичних досліджень Державного інституту розвитку сім’ї та молоді Олексія Бєлишева, основна маса волонтерів — це заміжні жінки від 30-ти років, у яких вже є діти [ 38 ].

Мотивація в обох груп ( європейців та українців ) – однокова:одні й інші беруться за безкорисливу роботу, тому що мають такий поклик душі. Наша молодь (85%) заявила про суто альтруїстичні мотиви – потребу допомоги іншим та бажання зробити щось корисне для суспільства. Також 15% вказали, що волонтерство – це можливість навчитися, отримати нові знання та навички, 4,4% чомусь таким чином знайти хорошу роботу ( більше половини мають вищу закінчену чи незакінчену освіту). Крім того, результати дослідження показали, що самі опитані вважають волонтерство в першу чергу допомогою бідним та нужденним. Дехто навіть висловив думку, що добровільна діяльність – це імітація роботи. Щоправда, таких дуже мало – 0,9 % [ 44, с. 30].

Серед видів діяльності, що представляють найбільший інтерес для волонтерів, є надання соціальної допомоги дітям та молоді, а також просвітницька робота. Разом з тим, зауважив О.Бєлишев, перелік робіт, які волонтери виконують і хотіли б виконувати, не зовсім відповідають один одному. Проте в цьому, додав він, немає нічого особливого, тому що така практика існує і в інших країнах і не призводить ні до яких негативних наслідків [ 3, с. 69 ].

Результати свідчать, що самі опитані вважають волонтерство, в першу чергу, допомогою бідним та нужденним. Є, звичайно, й думка, що волонтерство це імітація діяльності, але таких дуже мало (всього 0,9%). А майже половина респондентів зазначили, що планують продовжувати свою кар’єру саме в соціальній сфері [ 5, с. 48 ].

Волонтерська діяльність в Україні є основою побудови та розвитку громадянського суспільства. Вона втілює в себе найшляхетніші прагнення людства – прагнення миру, свободи, безпеки та справедливості для всіх людей.

Волонтерство в нашій країні має величезні перспективи розвитку. Розвиток волонтерського руху в Україні базується на таких завданнях як:

По-перше – підвищення рівня визнання. Уряди держав та місцева влада мають бути впевнені щодо механізмів залучення волонтерів до проведення консультацій і вивчення питання з метою визначення якісного внеску всього сектора волонтерів у національне процвітання та розвиток. Вирішення питань повинно ґрунтуватися на кращому досвіді роботи малих груп, місцевих громад, національних неурядових організацій, а також на результатах міжнародної діяльності волонтерів.[19,с.58]

По-друге – мотивація . Засоби залучення людей до волонтерської діяльності визначаються залежно від певної ситуації в суспільстві. Держава може запропонувати: свої тренінгові програми для волонтерів за тематикою: техніка, управління, фінанси; допомогу в отриманні офіційно визнаного статусу, страхового та соціального забезпечення для того, щоб вивести волонтерів на рівень фахівців інших сфер діяльності; зниження ставок для платників податків, які підтримують волонтерські ініціативи; за певних обставин враховувати волонтерську діяльність як проходження військової служби; надання частини ресурсів, таких, як підручники, медикаменти, фінансування, та ін. у користування волонтерів [10, с. 5-7].

У такому випадку службовці та працівники громадського і приватного секторів, можуть погодитися на співпрацю у волонтерській діяльності без відриву від основного місця роботи. Крім того, система ООН може визначити найкращі шляхи подальшої підтримки волонтерської служби з боку суспільства. Це може бути встановлення національних волонтерських корпусів для вирішення проблем навколишнього середовища, захворювання на СНІД/ВІЛ інфекцію з питань захисту та пропаганди культурної спадщини.

По-третє – встановлення системи обміну інформацією. Телебачення, радіо, друковані видання та електронні засоби інформації можуть надавати інформацію про досягнення волонтерів, і таким чином сприяти використанню вже існуючої «найкращої практики» та робочих процедур для того, щоб уникнути необхідності кожній громаді «вигадувати колесо». Такий обмін інформацією може здійснюватися на місцевому рівні, на рівні провінцій, сусідніх держав, далекого зарубіжжя за допомогою електронних засобів передачі інформації. [14,с.26]

По-четверте – пропаганда. Виконання цього завдання спрямоване на виявлення замовлень на послуги волонтерів, пропозицій про бажання надавати послуги в якості волонтерів з урахуванням розширення такого типу діяльності, а також на формування сприятливого загального клімату, громадської та офіційної думок, що підтримували б волонтерські ініціативи. Цей процес також може бути спрямований на визнання статусу волонтерів, використання напрацьованих схем, встановлення систем обміну інформацією. Тут важливо врахувати компетентність і професіоналізм фахівців-волонтерів, а також користь, яку отримає суспільство від їх діяльності (наприклад, кампанії по розробці програм раціонального використання навколишнього середовища та ін.). [14, c.138]. Виконання цих завдань сприятиме розвитку волонтерства в нашій держав.

Доречно зазначити що на сьогодні існує, наприклад, в м. Києві, принаймні три фактори, які уможливлюють запровадження волонтерства в суспільне явище. Це наявність користувачів соціальних послуг та поля для волонтерської діяльності, які можуть запропонувати недержавні громадські організації; наявність потенційних волонтерів, яких можна залучити, організувати, навчити; існування світових моделей волонтерства та методичних рекомендацій щодо роботи волонтерського сектора, які поступово впроваджується методом тренінгових занять для підготовки тренерів..

Багата хто вважає, що суспільство повинне прагнути такого розвитку волонтерства, який би:

1. збільшив залучення всього суспільства у процес визначення та розгляду існуючих проблем.

2. заохотив би молодь до лідерства через надання послуг протягом більшої частини життя.

3. надав слово тим, які не можуть за себе говорити.

4. надав можливість усім займатися волонтерською діяльністю.

5. додав, але не замінив відповідальності інших сфер діяльності та зусиль оплачуваних працівників.

6. дав змогу людям постійно здобувати нові знання та навички і повністю розвивати їхні особистий потенціал, впевненість у власних силах та творчі здібності.

7. сприяв родинному, національному та глобальному об’єднанню [ 4, с. 46 ].

Також вважають, що волонтери та організації на користь яких вони працюють повинні спільно нести відповідальність за:

• створення середовища, у якому до праці волонтерів ставилися з розумінням (це дало б змогу досягнути більшого порозуміння щодо плодів спільної праці).

• забезпечення гарантій для волонтерів та тих кому вони надають свої послуги;

• визначення певних критеріїв участі волонтерів включаючи умови угод з волонтерами для вироблення певного стилю роботи з волонтерами, що дало б змогу ефективніше використовувати працю волонтерів;

• розвиток навичок волонтерів,оцінювання їх і визнання;

• зробити так, щоб всі люди, потребуючі допомоги могли звернутись до волонтерів, незалежно від того до якого прошарку вони належать.

Елементами ефективного заклику є ясне визначення роботи волонтера. Не слід шукати волонтерів просто, наприклад, для готування їжі для бідних і людей похилого віку, а краще залучати волонтерів до вирішення проблем людей які потребують цієї допомоги.

Соціальні служби повинні думати про те, як заохотити волонтерів. Дуже часто люди забувають, наскільки важливо заохочувати тих, хто працює на них. Із заохочення демонструють настільки організація вміє цінувати людей. Найважливіша нагорода – слово спасибі. Слід зазначити, що головною проблемою волонтерського руху в Україні залишаються передусім труднощі організації волонтерської діяльності.

Навіть більшість дослідників зазначають, що в Україні населенню мало відомо хто такий волонтер. Тому потрібно встановити систему обміну інформацією. Телебачення, радіо, друковані видання та електронні засоби інформації можуть надавати інформацію про досягнення волонтерів. Держава також повинна приділяти увагу розвитку волонтерського руху, виділяти кошти на проведення соціальних акцій, реклам. Держава може запропонувати свої тренінгові програми для волонтерів за тематикою: техніка, управління фінансів, надання частини ресурсів, таких, як підручники, медикаменти, фінансування у користування волонтерів [ 7 ].

Скоро в нашій країні буде проводитися Євро-2012.Воно може допомогти розкрити ще один наш потенціал. В оновленій Державній цільовій програмі підготовки й проведення Євро-2012 закладені кошти й на підготовку волонтерів. Загалом на їхнє навчання, а також підготовку стюардів, працівників сфери обслуговування, медичних працівників і працівників міліції планується витратити з державного бюджету 42 мільйони гривень. Скоріше за все, волонтерами у Львові на Євро-2012 переважно буде молодь, тому що, за даними соціологічного дослідження «Волонтер-2009: соціальний портрет і життєві пріоритети», яке провів Державний інститут розвитку сім’ї та молоді, наші волонтери — це здебільшого 15—19-річна молодь (80%) і понад 72% — дівчата [ 47 ]. Натомість у Західній Європі, за словами керівника Центру соціально-політичних досліджень Державного інституту розвитку сім’ї та молоді Олексія Бєлишева, основна маса волонтерів — це заміжні жінки від 30-ти років, у яких вже є діти [ 31, с. 124 ].

Об’єднання волонтерських зусиль є наразі одним із найголовніших завдань для розвитку інституту волонтерства в Україні. Дух альтруїзму, властивий свідомості волонтера, є тією дієвою силою, що сприяє як ефективній суспільній праці, так і взаєморозумінню різних людей між собою. Як відомо, 2010 рік ЮНЕСКО оголосила Міжнародним роком зближення культур; хотілося б, щоб 2010 став роком зближення і співпраці волонтерських організацій України.

У будь-якому випадку волонтерство — це добра можливість для самовиховання і самоорганізації, адже з року в рік не одне соціологічне опитування показує, що в Україні люди все менше вміють із користю відпочивати: все більше дітей та підлітків більшість вільного часу проводить вдома (за комп’ютером чи дивлячись телевізор) або в комп’ютерному клубі.

Слід зазначити, що волонтерство у нас має нерозкритий потенціал. Окрім того, воно дає можливість доброго виховання: показати молоді альтернативу, спонукати їх бути альтруїстичними, вчитися допомагати людям, тобто знайти в житті нові цінності. А це те, чого молодим українцям так часто не вистачає, бо не вистачає їхнім батькам. Це добрий шанс зарекомендувати себе з кращого боку перед країнами Європи.

Отже, незважаючи на те, що наша країна лише знаходиться на шляху розбудови демократичного режиму, волонтерська діяльність стоїть «нога в ногу» з її розвитком. Наша держава попереду має величезні перспективи для розвитку волонтерства. Але для того,щоб їх використати,треба прикласти зусилля. Адже, якщо всі ми почнемо не шукати матеріальних вигід з доброчинності, то волонтерська діяльність почне набирати чималої швидкості у розвитку і може стане однією з найкращих у світі і своїм прикладом покаже іншим державам, що українці є найбільш організованими і чесними в цьому плані.