3.2 Війна з Московщиною. Полтава.

Від початку царювання Петра І Україна відчувала на собі все більше тягар залежности від Московщини. Особливо українське військо ставало щораз більше залежне від московського командування. Цар використовував усі свої права суверена, розпоряджався українськими збройними силами нарівні з московськими, посилав козацькі полки, куди йому було треба, встрявав у військову управу й безнастанно думав над тим, щоб українське військо влучити до російської армії. Ще гірші відносини настали, коли 1700 р. почалася російсько-шведська війна, т. зв. північна. Петро потребував маси військ на широких фронтах у Польщі, Литві, Лівоні, Естонії і безоглядно, на найдальші позиції, висилав козаків. Так 1700 р. під Риґою був полковник Іскра з 3.000 козаків, під Новгородом — Обидовський з 15.000. В 1701 р. Данило Апостол із 17.000 козаків брав участь у бою під Ерестфером і взяв у полон 2.000 шведів; в 1704. р. він, спільно з росіянамн, добув Варшаву з рук шведів. В 1706 р. козацькі полки були на Білій Руси, 1707 р. під Люблином. Сам Мазепа виправлявся 1704 р. у Київщину і взяв під свою владу правобічні полки, а над Случем, під Любаром, на давній «козацькій лінії», наказав висипати на памятку високу могилу. В 1705 р. ходив з військом шляхом Хмельницького під Львів та Замостя, але — сповняючи лише царські доручення.

Мазепа довгий час терпів ці відносини, але побачивши, що й військо йде на загин, і основи української держави валяться, рішився ввійти в союз зі шведським королем Карлом XII й повернутися проти Московщини. Сталося це раніш, ніж гетьман задумував. З початком 1708 р. Карло пішов походом на Литву й через Смоленськ узяв дорогу на Москву. Але, що ціла країна була знищена московськими військами він рішився перезимувати на Україні. В останніх днях вересня 1708 р. шведи ввійшли в Чернигівщину. Карло зробив це, не порозумівшись із Мазепою, в часі, коли Україна не була ще підготовлена до повстання. Більша частина українських полків була тоді на різних фронтах, Мазепа мав при собі всього 10-12.000 війська. Але йому треба було рішитися на боротьбу, тимто він переїхав до головної кватири Карла в Гірці коло Новгороду сіверського і склав зі шведами військову конвенцію.

План бою коло Полтави  І — уставлення противників перед боєм,  II — остання стадія битви.

Цар Петро звелів на місце Мазепи обрати гетьманом Івана Скоропадського, приєднав собі частину козацьких військ і почав наступ проти Карла й Мазепи. В січні й лютому 1709 р. московські війська виперли шведів з Ромна, Прилуки й Лохвиці. Тоді Кчрдо почав посуватися на південь, добув укріплені міста Зіньків і Опішню та пішов на гряницю Слобідщини. Між Красним Кутом і Городнею прийшло до більшої битви 22. лютого 1709 року; обидві сторони приписували собі перемогу. Шведські війська розклалися по правому боці Ворскла, від Опішні й Решетилівки по Полтаву.

Мазепа всіма силами старався підтримати шведів, нашвидку стягав війська, в універсалах підносив вагу боротьби за волю України Але терен був неприготовлений. Через те, що гетьман мусів свої наміри провадити конспіративно, громадянство й військо було неосвідомлене, та недовірчиво, а то й вороже ставилося до союзу зі шведами. Єдиним здобутком Мазепи було те, що на його заклик, прийшли запорожці з 5-7.000 людей, заняли позиції на Орелі і долішньому Ворсклі і так забезпечили сполуку з Дніпром.

До головних боїв між шведами та Москвою прийшло під Полтавою. В Полтаві стояла сильна московська залога, під проводом полковника Келліна, добре забезпечена воєнним знадібям і харчами. Карло за всяку ціну старався добути цю фортецю, що замикала йому шлях від півдня. При допомозі козаків шведи висипали шанці довкола міста, почали місто обстрілювати й кілька разів ішли приступом на міські вали. Але залога відбила всі атаки. Тимчасом російська армія від півночі і сходу обступила шведів і почала на них сильно натискати. Петро перейшов на правий беріг Ворскла, заклав укріплений табор, побудував редути і приготовлявся до наступу. Карло рішився його попередити й дав наказ 7 липня 1709 р. атакувати росіян. Начальним вождом шведської армії був фельдмаршал Реншільд, бо сам король, ранений у ногу попереднього дня, не міг проводити в битві. Шведська піхота вдарила так сильно що добула відразу передові московські редути й московська кіннота мусіла уступати. На росіян спав такий переполох, що бій міг закінчитися катастрофою. Але шведське командування не вміло використати доброї ситуації. Петро впорядкував наново свої сили й пішов у протинаступ. Тепер уже шведи не мали сил опертися й на полях села Будищ шведська армія потерпіла остаточний погром.

Шведська могила, висипана на памятку битви під Полтавою.

Мазепа не брав особисто участи в бою, козацькі полки теж не відіграли визначнішої ролі. Шведські й українські війська після бою мусіли уступити зпід Полтави й перейшли до Дніпрової переправи коло Переволочної. Але через недостачу поромів і човнів більша частина війська не могла переправитися. Тут заскочили їх москалі, вислані в погоню; шведи пробували боронитися, але 12 липня мусіли капітулювати; Кільканацять тисяч шведів і 3.000 козаків дісталося в московський полон. Карло й Мазепа з останками армії безлюдними степами дійшли до Очакова і звідтіля двома дорогами до Бендер у Молдавії. Тут Мазепа закінчив своє життя.

Війну з Московщиною продовжав новий гетьман, Пилип Орлик, обраний на гетьмана в Молдавії. Він поновив союз із Карлом, склав новий договір із Кримом та з Туреччиною; навесну 1711 р. рушив на правобічну Україну і разом із ним пішов Гордієнко з запорожцями, буджацькі татари й відділ поляків. Під Лисянкою він переміг військо Скоропадського, що було під проводом ґенерального осавула Бутовича. У правобічних полках зірвався повстанчий рух проти Московщини. Орлик намагався добути Білу Церкву, але татари не тільки не підпомогли його, але кинулися грабувати, — і він мусів уступати на Дністер. У погоню за ним пішла московська армія. Але над Прутом, коло Нового Станилища, турки окружили військо царя Петра і примусили його до капітуляції, 22 липня 1711 р. У договорі з Туреччиною Петро зрікся прав до Правобічної України. Орлик старався поновити козацьку владу на Правобережжі, але тимчасом сюди ввійшли польські війська і він, знеохочений, виїхав на еміґрацію.