Українська преса в чужих мовах під час першої світовоі війни

3 вибухом війни перед українськими громадсько-політичними чинниками постала справа інформації чужинців про українські змагання. Одним із засобів реалізації цього завдання було створення української преси в чужих мовах. Наслідком цього вже на початку війни почали виходити два органи в німецькій мові. Одни з них був тижневик п. н. ,,Ukrainische Korrespondenzblatt", який почала видавати у Відні Головна Українська Рада (пізніш „Загальна Українська Рада"). Другим згадувана вже тижнева газета п. н. „Ukrainische Nachrichten", орган СВУ. Цей останній почав виходити у Відні з жовтня 1914 р. Напочатку виходив на правах рукопису і для вжитку преси, а потім вже як друкований тижневик-газета. Виходив цей орган в кількості 4 000 примірників. Розповсюджувано його серед редакцій чужинних пресових органів, серед парляментарів, учених та політичних діячів Австрії, Німеччини та невтральних держав.

Подібне ж завдання виконував журнал у французькій мові п. н. ,,La Revue Ukrainienne". Був це гарно ілюстрований місячник, що з липня 1915 р. почав виходити в Льозанні за редакцією А. Зеліба, а потім Е. Бачинського. Перші дві книжки видано було в кількості 7000 примірників і широко поширено по всьому світі. Спочатку журнал доходив навіть до Росії. Року 1916 стало вже тяжче. Так, напр., англійська цензура перестала журнал пропускати для приватних осіб і для редакцій. Діставали лише члени обох посольських палат. Так само Італія почала повертати і не тільки числа, вислані до Італії, але и відмовляла перепускати журнал до Греції.

Тут же, в Льозанні, в 1916р. у виданні В. Степанківського почав виходити орган в англійській мові п. н. „The Ukraine".

Врешті, з початку того ж 1916 р. у Будапешті почав виходити за редакцією діяча і наукового робітника Угорської України 1. Стрипського орган п. н. „Ukraina" („Українські Справи"), присвячений питаниям українсько-мадярських взаємин.

Революція 1917 р. І відродження української преси під Росією

Лютнева революція 1917 р. в Росії принесла свободу друкованого слова. Протягом уже перших місяців українська преса стала на шлях широкого розвитку. Відроджується в українських містах, по-являється в різних провінціяльних осередках, народжується в найдальших кутках української землі і, врешті, охоплює собою укра-їнські колонії, частину фронту тощо.

3 кожним днем шириться її мережа, поширюється її об'єм і завдання.

З шести органів, що виходили напередодні революції, зростає вона до 106 органів, досягаючи на 1918 р. 212 пресових органів.

„Нова Рада"

Першим українським органом в цей час стає щоденна газета п. н. ,,Нова Рада". Починає вона виходити з 25.III.1917 р. за редакцією А. Ніковського. Видавало ЇЇ Т-во підмоги літературі, науці і мистецтву, яке було закладено ще перед революцією. Були тут М. Грушевський, Є. Чикаленко, С. Єфремов, I. Шрага інші.

По смерті В. Семиренка (1915 р.) добродія української преси, згідно з його заповітом Т-во дістало на українські цілі 300000 рублів. На ці кошти і було розпочато видання „Нової Ради", спадкоємниці попередньої „Ради".

Випускаючи перше число, редакція писала: „Приступаємо до видання щоденної газети в дуже и дуже тяжких та невідрадних умовах технічних. Ясно, що тепер не можна задовольнити українське громадянство ні цим розміром, ні цією технікою видання, отже, випускаємо газету в надії, що зовсім незабаром пощастить організувати ширше и з технічного боку краще періодичне видання". Дійсно, незабаром пощастило видавництву купити у Києві велику друкарню (Барського). Це сприяло ліпшій постановці видання. Але залишилося ще безліч перешкод, а в першу чергу — брак паперу. Була це перешкода, що часто приводила до того, що поважні часописи видавалися на найгірших ґатунках паперу, доходячи до пакувального. Не могла уникнути цього і „Нова Рада". Так було щодо зовнішнього боку видання. Інакше було щодо внутрішньолго змісту.

Газета чим далі, тим ставала ліпшою. Під вмілою редакторською рукою А. Ніковського не уступала вона, зрештою, перед старшими російськими органами, що виходили в цей час у Києві, стаючи небезпечним конкурентом хоч би навіть такій російській газеті, як „Киевская Мисль", не кожучи вже про інші.

Крім добре веденого інформативного відділу та оглядів преси, як також широко поставленого відділу дописів, не мало спричинився до змісту газети самий склад співробітників. Працювали тут: М. Грушевський, Є. Єфремов, Є. Чикаленко, В. Прокопович, Ф. Матушевський, Л. Старицька-Черняхівська, С. Шелухин, С. Русова, М. Левицький, П. Христюк та багато інших.

Поважність обговорювання тем, надхнення переживаної хвилі, добра поінформованість і, врешті, взагалі культурне ведения органу, – так можна характеризувати цей перший орган цієї доби, побіч якого незабаром стають інші, що викликають до себе меншу увагу.

,,Робітнича Газета". 3 30. III. за редакцією В. Винниченка почала виходити у Києві друга щоденна газета. Був це орган Ц. К. Української Соціял-Демократичної Робітничої Партії (УСДРП) п. н. „Робітнича Газета". Ставила вона своїм завданням організаційну працю серед українського робітництва та політичне осведомлення його. Звертаючи увагу на становище недержавних народів під Росією, остерігала їх словами:

„...недержавні народи повинні з великою опаскою підходити до представників пануючого народу и до їх великих слів великої сили'. Закликала „розрубати ті пута, які сковували їх довгими віками..."

„Треба – казала вона – прямо глянути у вічі, треба запам'ятати, що росіяни, починаючи з деяких крайніх соціялістів і кінчаючи хисткими кадетами, – всі вони одним духом на нас дихають і ніколи не погодяться на тому, щоб недержавні народи самі собі вирішили свою долю". А тому, на думку, „Робітничої Газета", перед українським робітництвом і народом у цілому стоїть завдання „самому, своїми силами... визволитися від національного гніту".

Спиняючись на розбіжності політичних світоглядів між угрупуваннями та між політичними партіями „Робітнича Газета" формулює тактику в боротьбі за спільну/національну мету такими словами: „Наріжно йти, разом бити".

Так поставлені завдання відбилися на цілому змісті газети. Сторінки її якнайяскравіше віддзеркалюють характер часу. Дають огляди визвольного руху на місцях. Містять популярні статті на теми громадсько-політичного та культурньо-освітнього характеру. Свідчать вони про ступінь підготовки ширших має в цю добу до національно-творчого життя. Крім популярних статтей на теми самовизначення, Установчої Ради, автономії тощо мусіли з'явитися тут статті ще и на такі теми, як, напр., „яка нам потрібна мова для освіти" і подібне.

Зверталося тут увагу також на справу організації професійного руху та на огляди робітничого руху в інших країнах.

I врешті голос в справі організації українського війська. Було їй присвячено кілька статтей та уваг, серед яких в першу чергу треба згадати голос самого редактора В. Винниченка та полк. С. Долинського, який дав спеціяльну статтю про військовий вишкіл і творения військових кадрів.