4 Вимоги до результатів виконання роботи

Результати повинні відповідати вимогам Закону України “Про вищу освіту”, Закону України "Про освіту", "Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах", затвердженого наказом Міністерства освіти та науки України від 2 червня 1993 р. № 161 та Положенню про акредитацію напрямів (спеціальностей).

Результати досліджень мають бути подані у вигляді, що передбачає безпосереднє їх використання для планування навчального процесу.

5 Етапи виконання робіт

Найменування етапів робіт	Терміни виконання (початок - кінець)
Аналіз стану проблеми у педагогічній, філософській теорії, практиці роботи ВНЗ	січень-лютий 2009 р.
Вивчення літератури, теоретичний аналіз проблеми, формування завдань, структури	березень 2009 р.
Підготовка та проведення власних досліджень	березень-квітень 2009 р.
Узагальнення й систематизація матеріалів, написання магістерської роботи	квітень-травень 2009 р.

6 Реалізація результатів та ефективність

Економічний ефект від реалізації результатів роботи очікується позитивним завдяки оптимізації навчального та позанавчального процесів у вищій школі.

Соціальний ефект від реалізації результатів роботи очікується позитивним завдяки підвищенню якості вищої освіти.

7 Додаткові вимоги

Відповідність оформлення ДСТУ 3008 – 95. “Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення”.

Реферат

Пояснювальна записка: 91 стор., табл. - 3, рис. – 1, посилань - 48, додатків - 2.

Об’єкт дослідження – діяльність „Лабораторії гуманної педагогіки” вищої школи.

Предмет дослідження – концептуальний зміст навчально-методичної, наукової, виховної діяльності „Лабораторії гуманної педагогіки”.

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні концепції „Лабораторії гуманної педагогіки”.

Проаналізовано стан дослідження проблеми гуманної педагогіки в педагогічній теорії та виявлено педагогічні умови практичної реалізації методики її формування у вищих навчальних закладах.

Розширено уявлення про змістовну та методологічну специфіку гуманної педагогіки вищої школи.

Розроблено методологічну основу навчально-методичного, наукового, виховного напрямків роботи „Лабораторії гуманної педагогіки” у вищій школі.

Створено концепцію та положення „Лабораторії гуманної педагогіки”.

Педагогічний ефект реалізації результатів роботи очікується позитивним завдяки оптимізації навчального процесу та підвищенню якості вищої освіти.

Ключові слова: гуманний, гуманна педагогіка, гуманізм, неогуманізм; класична педагогіка; традиційна педагогіка; парадигма гуманної педагогіки; технологія формування концепції „Лабораторії гуманної педагогіки”.

ЗМІСТ

Вступ 8

Додатки 97

Вступ

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю змін в системі вищої освіти, що потребує оновлення змісту та форм оганізації виходячи з парадигми гуманної педагогіки. Ця необхідність випливає з наявної формалізації вищої освіти, сучасних європейських тенденцій впровадження компетентнісного підходу, що спрямований як на професійний, так і соціально-особистісний розвиток.

Система освіти, особливо в Україні, виступає в якості мегасистеми, що забезпечує формування світогляду, цінностей та життєвих смислів громадян. У зв’язку з цим увага до особистості, як самоцінної, духовно багатої та творчої людини постає головним завданням вищої освіти. Вирішити ці актуальні питання закликана гуманна педагогіка.

У нашу епоху, коли зростання матеріально-технічних можливостей, поряд із позитивними наслідками, призводять до посилення численних і вельми загрозливих небезпек, гуманізація суспільних відносин постає не лише моральним гаслом, але й умовою виживання людства. Основним важелем стає розвиток особистості. Саме ця обставина буде визначати конкурентоспроможність кожної країни. Будь-якому типу суспільства притаманна відповідна система освіти: техногенному - так звана „традиційна” система освіти, а посттехногенному – належить створити принципово нову парадигму освіти.

Намагаючись зберігати кращі здобутки вітчизняної педагогіки, українська освіта продовжує набувати нових рис. Розвиток її, як, власне, і суспільства в цілому, не позбавлений суперечностей і труднощів – з одного боку відбувається модернізація освіти, з іншого – ці численні нововведення не стільки спрямовані на реформування, скільки на адаптацію вищої освіти до вимог ринку.

За роки незалежності України зроблено суттєві кроки в розбудові національної системи освіти та демократизації освітянської діяльності. До них треба віднести розробку нової законодавчої бази галузі, оновлення змісту освіти, насамперед у соціогуманітарній сфері та варіативність освітньо-професійних програм. Чимало зроблено і для утвердження гуманістичних цінностей освіти, її спрямованості на розвиток особистості. Істотної оптимізації набула мережа навчальних закладів, передусім у вищій школі.

Та, незважаючи на певні здобутки, варто відверто зазначити, що стан справ у освіті у багатьох вимірах не може задовольнити ні самих освітян, ні тим більше все суспільство. Тому, відповідно до викликів XXI століття та вимог української державності, одним з ключових завдань має стати модернізація освіти, зокрема, відповідно до Національної доктрини розвитку освіти, що була обговорена на ІІ Всеукраїнському з’їзді освітян і затверджена Указом Президента України.

Основна мета здійснюваних і майбутніх перетворень – якість освіти.

Нажаль, діюча система освіти, значною мірою залишається авторитарною. Як і в колишньому СРСР, суспільство і держава підходять до освіти за принципом залишковості, і нове століття стикається з тінню тих же проблем, які заважали нам досягти рівня розвинених країн в минулому.

Особливо гостро сьогодні постають проблеми розвитку вищої освіти.

Сучасний зміст освіти – багатокомпонентний. Він має охоплювати не лише знання, а й способи практичної діяльності, творчий досвід, ціннісні орієнтації особистості. Йдеться про перехід від глобалізації (методології закритого тоталітарного типу) до методології плюралізму, толерантності, відкритого діалогу з іншими підходами, точками зору, позиціями, обґрунтуваннями.

На початку 1990-х, коли споживацтво у нашому суспільстві стало для молоді чи не єдиним принципом існування, освітяни заговорили про гостру необхідність гуманітаризації (розширення спектру гуманітарних дисциплін) і гуманізації (особистісний підхід) навчання і виховання [Error: Reference source not found, с.21].

У зв’язку з цим на сьогодні тема гуманізації освіти є однією з найчастіше обговорюваних на сторінках науково-педагогічних видань і в освітянських колах, а гуманна педагогіка - все більш актуальною.

Варто зазначити, що в науковій педагогічній літературі існує певне змішання термінів „гуманний” та „гуманістичний”, „гуманізація освіти” та „гуманітаризація освіти”, „гуманна педагогіка” та „гуманістична педагогіка”.

В межах європейської цивілізації витоки гуманізму простежуються ще в античності (сократівський діалог, характерними рисами якого були гуманне та поважне ставлення до учня, орієнтація на співробітництво з ним), хоча зустрічаються посилання на більш ранні часові рамки, зокрема А.Швейцер вказує на ІІ ст. до н.е. (стоїк Панецій – 180-110 рр. до н.е.). Очевидно, що найважливішими епохами становлення гуманізму були Відродження та Просвітництво, коли був відновлений античний ідеал різнобічного гармонійного розвитку особистості. Найвидатнішими представниками тих часів були В. да-Фельтре, М. Монтень, Ф. Рабле, Е. Роттердамський, В. Ратке, Я.А. Коменський, К.А. Гельвецій, Д. Дідро, Ж.-Ж. Руссо, Г. Сковорода. У працях Й. Песталоцці, Ф. Фребеля, А. Дістервега знаходимо продовження цих ідей. На рубежі XIX-XX століть традиції гуманістичного виховання підтримали і розвинули численні представники реформаторської педагогіки: К.Д. Ушинський, Л.М. Толстой, С.Т. Шацький, і, передусім, засновники педагогічної течії педоцентризму О. Декролі, Р. Кузіне, Дж. Дьюї. У зарубіжній європейській педагогіці ХХ ст. ідеї гуманної педагогіки яскраво проявилися у педагогічних системах М. Монтесорі, Р. Штайнера, С. Френе, Р. Кузіне.

У 1990-ті рр. ХХ ст. виникла ейфорія відносно оновлення, гуманізації та гуманітаризації освіти, відповідні публікації справді давали підстави сподіватися й на теоретичне переосмислення категорій гуманізм і гуманітаризм. Але економічна діяльність уряду, його внутрішня політика позбавляли ці поняття практичного підґрунтя. Тому такі провідні вітчизнаняні вчені, як В. Андрущенко, М. Михальченко, зосередились на просвітницьких дослідженнях, на подоланні хиб у використанні згаданих категорій [Error: Reference source not found].

Взагалі вітчизняну педагогіку ХХ ст. майже неможливо розглядати, не враховуючи, що існувала вона у взаємодії з надбаннями педагогічної науки інших народів, що проживали на теренах сьогодні вже неіснуючої держави. В останні десятиліття гуманна педагогіка поповнилася теоретичними та практичними набутками (які базуються на творчій спадщині класиків світової педагогіки Г. Сковороди, М. Пирогова, А. Макаренка, В. Сухомлинського, Л. Толстого, К. Ушинського, Я. Коменського, М. Монтесорі, С. Гессена та багатьох інших) грузинського психолога і педагога Ш.О. Амонашвілі, який обґрунтував і практично реалізував гуманно-особистісний підхід у вихованні у „Школі життя”. Гуманна педагогіка Ш.О. Амонашвілі – це велика відкрита авторська педагогічна школа. В Україні та країнах дальнього та ближнього зарубіжжя методологія, запропонована видатним педагогом, стає все більш відомою та розповсюдженою. Опираючись на методи та принципи гуманної педагогіки, влітку 2008 р. було зареєстровано всеукраїнське громадське об’єднання „Всеукраїнський центр гуманної педагогіки” (ВГО „ВЦГП”) з представництвами у десятках областей. За рік діяльності Центру створені культурні центри, творчі об’єднання вчителів, класи гуманної педагогіки, лабораторії гуманної педагогіки (Волинська, Донецька, Закарпатська, Запорізька, Миколаївська, Одеська, Рівненська, Тернопільська, Харківська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Дніпропетровська, Київська, Сумська області та АР Крим) та Академію гуманної педагогіки (м. Вінниця). У м. Дніпропетровську функціонує міський центр ВГО „ВЦГП”, очолюваний Н.А. Салієнко. У Дніпропетровському педагогічному училищі відкрито Лабораторію гуманної педагогіки, долею якої опікується Л.А. Овчарова. Благодатними платформами для створення локальних центрів такого напряму стають школи, ліцеї та гімназії міста, особливо за діяльності авторських програм.

Але, як бачимо, більшість досліджень зорієнтовані на виховання дитини, на розвиток та становлення початкової школи. Тому актуальність питання на сьогодні постає в необхідності впровадження гуманної педагогіки у вищій школі. Це питання надзвичайно скупо досліджується у науці, адже більшість досліджень останніх десятиліть зорієнтовані на гуманізацію педагогіки як на методологічний напрям, нехтуючи „людськістю” у цьому процесі.

Враховуючи актуальність означеної проблеми, її недостатню методологічну розробленість, темою магістерського дослідження було обрано: «Обґрунтування концепції „Лабораторії гуманної педагогіки”».

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні концепції „Лабораторії гуманної педагогіки”.

У відповідності до поставленої мети, ми визначили наступні завдання:

1) сформувати методологічний апарат та методи дослідження;

2) вивчити та проаналізувати літературу з теми дослідження та сформулювати специфічні ознаки концепції гуманної педагогіки;

3) провести власне дослідження категоріального апарату;

4) розробити концепцію „Лабораторії гуманної педагогіки”, методичні рекомендації щодо її функціонування.

Об’єкт дослідження – діяльність „Лабораторії гуманної педагогіки” вищої школи.

Предмет дослідження – концептуальний зміст навчально-методичної, наукової, виховної діяльності „Лабораторії гуманної педагогіки”.

Методологічною основою дослідження є: філософські, педагогічні, культурологічні праці, орієнтовані на розгляд процесу формування особистості в системі навчальної та виховної роботи ВНЗ, положеннях державних документів, що визначають стратегію розбудови нової системи освіти в Україні, переходу до застосування положень Болонської конференції.

Теоретичну основу дослідження становлять наукові положення та висновки щодо філософії сучасної освіти (Ш.О. Амонашвілі, В.П. Андрущенко, Б.С. Гершунський, І.А. Зязюн, В.Г. Кремень, В.В. Приходько, О.О. Любар, Г.О. Балл, О.В. Сухомлинська та інші); "філософії серця" Г. Сковороди, П. Юркевича; ідеї духовної і моральної особистості (В. Баранівський, І. Бех, М. Боришевський, С. Кримський, С. Пролєєв); теоретичних основ педагогіки вищої школи й організації навчально-виховного процесу (А.М. Алексюк, С.І. Архангельський, Ю.К. Бабанський, В.П. Безпалько, О.П. Кондратюк, В.І. Лозова, Н.Г.Ничкало, С.У. Гончаренко, І.П. Підласий, А.І. Кузьмінський, І.Ф. Прокопенко, М.М. Чепіль, О.В. Шестопалюк та інші); теорії культури (О.І. Арнольдов, М.С. Каган, В.М. Межуєв, Е.В. Ільєнков, Е.В. Соколов та ін.); дослідження духовного життя суспільства (С.Ф. Анісімов, Л.В. Сохань, В.П. Тугарінов, А.К. Уледов, Г.П. Шевченко та ін.); основні положення професійної діяльності інженера та його підготовки (С.Ф. Артюх, О.Е. Коваленко, М.І. Лазарєв та інші).

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань було використано комплекс взаємопов’язаних методів: пошуково-аналітичний (системний аналіз та узагальнення даних літературних джерел), експериментально-аналітичний пошук (систематизація, порівняння), історико-генетичний аналіз при вивченні стану розробки проблеми.

Дослідження проводилося протягом 2008-2009 навчального року в чотири етапи.

Наукова новизна результатів очікується у застосуванні принципів гуманної педагогіки у навчально-методичному, науковому, виховному процесах вищої школи відповідно до особистісно-орієнтованого підходу в процесі навчання та його організації у вищій школі.

Результати роботи можуть бути застосовані при викладанні нормативних дисциплін навчального плану „Педагогіка вищої школи”, при формуванні гуманної педагогічної культури у викладачів вищої школи, а також в якості методологічної основи позанавчальної діяльності вищих навчальних закладів.

Вірогідність результатів дослідження забезпечується методологічною і теоретичною обґрунтованістю його теоретичних засад; використанням комплексу методів, адекватних предмету, меті та завданням дослідження.