15. Структура сучасної кредитної системи.

Грошово-кредитна система – це форма організації грошового обігу, яка історично та законодавчо склалася в тій чи іншій країні.

Є два визначення кредитної системи:1)як сукупність кредитних відносин, їх форм і методів реалізації та інститутів, за допомогою яких ці відносини функціонують.2)це система банків, спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, які здійснюють мобілізацію грошових ресурсів і надають їх у позику.

Сучасна кредитна система - це паперово-кредитна система грошового обігу, в основі якої лежать паперові та кредитні гроші.

Структура сучасної грошової системи дещо змінилася. Деякі з елементів (золотий паритет) уже стали історією, деякі (механізм встановлення курсів валют) видозмінилися, з’явилися нові елементи (регламентація безготівкового обігу, ха-тер забезпечення платоспроможної сили готівкових та безготівкових грошових знаків).

Елементи паперово-кредитної системи грошового обігу:

• Грошова одиниця в готівковій (тілесній) та безготівковій (не тілесній) формах

• Масштаб цін у формі вагового вмісту грошового металу відсутній

• Види державних грошових знаків та ха-тер забезпечення їхньої платіжної сили

• Регламентація готівкового та безготівкового обігу

• Визначення та забезпечення певного порядку обміну нац. валюти на іноземну 9валютний паритет і регульований державою валютний курс)

• Інститути, що здійснюють емісію та регулюють грошовий обіг.

Сучасна система організації нагромадження і розподілу тимчасово вільних коштів викликала появу чисельних інститутів кредитної системи, які за специфікою їх діяльності можна об’єднати у три великі групи:1)центральні банки;2)комерційні банки, які залежно від особливостей кредитних відносин бувають універсального типу і спеціалізовані.3)спеціалізовані кредитно-фінансові установи(парабанки):лізингові та факторингові компанії, брокерські і дилерські фірми, пенсійні фонди, фінансові компанії, поштово-ощадні установи. Кредитна система поділяється на банківську систему – це законодавчо визначена чітко структурована і субординована сукупність фінансових посередників, які здійснюють кредитні і фінансові операції на професійній основі і функціонально пов’язані в самостійну економічну структуру. Та на парабанківську сиситему . В свою чергу банківська система поділяється на центральні банки (це емісійні банки, розрахунковий і касовий центри, що здійснює нагляд за усією кредитною системою і використовується як найважливіший інструмент кредитно-грошової політики держави. Головне призначення – управління грошовим оборотом для забезпечення стабільного функціонування національної грошової одиниці та не інфляційного розвитку економіки) та комерційні банки (кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств, установ і населення головним чином за рахунок грошових коштів, залучених у вигляді внесків і депозитів). Комерційні банки поділяються на універсальні та спеціалізовані. Парабанківська система поділяється на спеціалізовані кредитно-фінансові інститути, якi обслуговують певнi групи клiєнтiв, що вважаються ризиковими для комерцiйних банкiв. 3окрема, споживачiв кредитних pecурciв iз сфери сiльського господарства, будiвництва, малого підприємництва та iн.

Небанкiвськi установи не тiльки орiєнтуютьсяi на задоволення потреб певних типiв клієнтiв. Вони нерідко надають кредитно-фiнансовi послуги на пiльгових засадах а свою фiнансову дiяльнiсть здiйснюють, не випускаючи власних боргових зобов'язань. , якi обслуговують певнi групи клiєнтiв, що вважаються ризиковими для комерцiйних банкiв. 3окрема, споживачiв кредитних pecурciв iз сфери сiльського господарства, будiвництва, малого підприємництва та iн.

Небанкiвськi установи не тiльки орiєнтуютьсяi на задоволення потреб певних типiв клієнтiв. Вони нерідко надають кредитно-фiнансовi послуги на пiльгових засадах а свою фiнансову дiяльнiсть здiйснюють, не випускаючи власних боргових зобов'язань. За piвнeм розвитку того чи іншого сектора кредитної систе­ми рiзних кpaїн суттєво відмінні. Aле спiльною є потреба пiдви­щення ефективностi функцiонування кредитної системи в ринковiй економiцi, Вона передбачае впровадження iєpapxiчної побудови її iнститутiв на двох рiвнях: перший- центральний (нацiональний) банк країни; другий – комерційний банки i спецiалiзованi кредитно-­фiнансовi iнститути. Воднqчас в рядi країн cвiту склалися потужнi тририрівневi кредитнi системи, якi включають:а) центральний банк; б) мережу комерцiйних банкiв, якi виконують функцiю залучення грошових коштiв фiзичних i юриди­чних осiб i розмiщення їх від імені банкiв на умо­вах поворотностi, платності і строковості; в) структури небанкiкiвських кредитних органiзацiй, що виконують дозволенi законодавстврм окремі кредитно-розрахунковi операцiї. До розбудови та­кої кредитної системи приступила й Україна.Звичайно, можлива й oднорівневa кредитна система. Саме такою вона була на початкових стадiях розвитку кредитуколи ще був вiдсутнiй центральний банк, та в адмiнiстративно-команднiй системi, де один державний банк виконував усi функції кредитної системи. Важливим складовим елементом кредитної системи е її iнфраструктура. Iнфраструктура кредитної системи - це ком­плекс нормативно-правового забезпечення, система захисту інтe­ресiв.вкладникiв і кредитних установ, iнформацiйне забезпечення, наявнiсть розрахункової мережi, iнкасаторського ослуговування i охорони кредитних закладiв тощо.

16.Проблеми збалансованості державного бюджету. Бюджетний дифіцит.

Державний бюджет – це певний кошторис державних доходів і витрат для здійснення протягом 1-го року. Залежно від співвідношення між доходами і видатками бюджету його стан може бути :1. Збалансованим 2. Дефіцитним 3. Профіцитним. Проблема досягнутості збалансованості держбюджету є однією з центральних. Сформовано 3-ри концепції збалансованості бюджету:1. Базується на тому, що бюджет має бути збалансованим кожного року. Однак такий підхід суттєво обмежує можливості держави у здійснені фіскальної політики. 2. Ґрунтується на тому, що бюджет має бути збалансованим у ході економічного циклу. Проблема полягає в тому, що спади і підйоми в економіці є різними як за глибиною, так і за тривалістю. 3. Полягає у тому, що при збалансуванні бюджету потрібно керуватись теорією ”функціональних фінансів”. Вона зводиться до того, що уряд має прагнути до досягнення збалансованості економіки в цілому, а не лише бюджету. Це дозволяє значно розширити можливості урду у здійснені фіскальної політики. На сьогодні 2-га і 3-тя концепція перебувають в основі фіскальної політики розвинутих країн світу.

Дефіцит державного бюджету – це різниця між державними надходженнями і державними видатками. Однак на думку багатьох економістів сучасна методика не враховує впливу інфляційна дефіцит бюджету та державних активів і пасивів. Дефіцит бюджету може змінюватись як у наслідок змін у фіскальній політиці уряду, так і в результаті зміни економічної кон’юктури. Для оцiнки впливу фiскальної полiтики на бюджет обчислюють так званi циклiчно скоригоеаний дефiцит бюджету -. (його нepiдкo називають бюджету дефiцитом бюджету за повної зайнятостi, або структурним дефiцитом) та цuклiчнuй дефiцит.Для визначення цих дефiцитiв спочатку обраховують бюджет за повиої зайнятостi - він показує, якимu були бu податкові надхо­дження, а вiдтак i сальдо державного бюджету, якби нацiональна еко­номікa продукувала природнuй обсяг пpoдукції, а держаенi видатки бу­ли поточнuми. Змiна бюджету за п6вноiї зайнятостi показує напрям впливу фiскальної полiтики на сукупний попит у нацiональнiй еко­номiцi.Фактuчиuй дефiцuт державного бюджету - це рiзниця мiж дер­жавнuми надходженнями i видатками. він складаеться пiд впливо фiскальної полiтики i циклiчнuх коливань. Структурний дефiцuт ви­значають як рiзницю мiж надходженнямu за пoвної зайнятостi за на­явних податкових ставок i фактuчнuмu видатками. Цuклiчиuй де­фiцuт - це рiзнuця мiж фактичнuм i структурним дефiцитами. Перевищення фактичного дефiциту над структурним становить цик­лiчнuй дефiцuт, а перевищення структурного дефiциту над фактич­ним - цuклiчнuй надлuшок.

Причини дефіциту держбюджету:

- падіння доходів в умовах кризового стану еко­номіки;

- зменшення приросту національного доходу;

- збільшення бюджетних витрат;

- непослідовна фінансово-економічна політика;

- надмірна величина державного сектору;

- зростання витрат у зв'язку з обслуговуванням внутрішнього і зовнішнього державного боргу;

- домінуюча політика державного патерналізму.

Заходи щодо обмеження бюджетного дефіциту:

• перехід від фінансування до кредитування;

• ліквідація дотацій збитковим підприємствам;

• скорочення витрат на управління державою;

• реформування системи оподаткування;

• збільшення ролі місцевих бюджетів;

• конверсія.

Бюджетна політика держави повинна бути направлена на скоро­чення бюджетного дефіциту через низку таких заходів:

• збільшення надходжень у пріоритетні галузі економіки;

• скорочення обсягів державного сектора економіки і, відповідно, бюджетних асигнувань;

• зниження видатків на управління та оборону;

• стимулювання росту підприємницької активності.

Дефіцит бюджету є безпечним для економіки в ціло­му, якщо він знаходиться на рівні 2 — 3 % ВНП. У протилежному разі він негативно впливає на функці­онування грошової, кредитної систем і всієї економіки в цілому.

„В законі України про ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ УКРАЇНИ на 2006 рік визначили доходи Державного бюджету України на 2006 рік у су­мі 124.945.131 тис. гривень, у тому числі доходи загального фонду Державного бюджету України — у сумі 96.564.420,3 тис. гривень та доходи спеціального фон­ду Державного бюджету України — у сумі 28.380.710,7 тис. гривень, згідно з до­датком № 1 до цього Закону.

Затвердили видатки Державного бюджету України на 2006 рік у сумі 137.081.485,7 тис. гривень, у тому числі видатки загального фонду Державного бюджету України — у сумі 108.245.247,8 тис. гривень та видатки спеціального фонду Державного бюджету України — у сумі 28.836.237,9 тис, гривень ”

В законі України про ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ УКРАЇНИ на 2006 рік установили граничний розмір дефіциту Державного бюджету України на 2006 рік у сумі 12.909.044,9 тис. гривень, у тому числі граничний розмір дефіциту загального фонду Державного бюджету України — у сумі 11.402.827,4 тис. гривень та граничний розмір дефіциту спеціального фонду Державного бюджету України — у сумі 1.506.217,5 тис. гривень, згідно з додатком № 2 до цього Закону ”

Лінія ОА відображає ситуацію абсолютної рівності у розподілі доходів, коли 20 % сімей володіють 20 % сукуп­них доходів суспільства, 40 % сімей — 40 % доходів і т. д.

Пряма ОВ відбиває ситуацію абсолютної нерівності у розподілі доходів, коли 1 % сімей отримує 100 % усіх доходів.

Крива ОСА показує стан фактичного розподілу доходів, тобто реальний пайовий розподіл сімей між сукупними доходами всього суспільства.

Крива Лоренца дає підстави для висновків про ступінь розриву між фактичним розподілом доходів і станом рівності. Поглиблення нерівномірності в розподілі доходів графічно виражається зміною конфігурації кривої Лорен­ца у бік збільшення її увігнутості відносно лінії абсолют­ної рівності (бісектриси ОА).

Важливим показником диференціації доходів населен­ня є коефіцієнт (індекс) Джині

Розрахунок коефіцієнта Джині пов'язаний із кривою Лоренца. Він визначається відношенням площі фігури L, утвореної кривою Лоренца та лінією абсолютної рівності (бісектрисою ОА), до площі всього трикутника ОАВ :

де К_о — коефіцієнт Джині;SL— площа заштрихованої частини графіка; S_А0АВ — площа трикутника, утвореного бісектрисою ОА, відрізком ОВ осі абсцис та вертикальним відрізком АВ.

Величина коефіцієнта Джині може змінюватися від 0 (у випадку абсолютної рівності чисельник дорівнює нулю) до 1 (чисельник дорівнює знаменнику) або від 0 до 100 %.юЧим вище =Тим краще