4. Стилі управління транспортними підприємствами. Вимоги до поліпшення стилю роботи керівника.

У ході практичної діяльності керівник постійно приймає управлінські рішен­ня, вибирає способи реалізації їх, виходячи з поставленої мети. Але кожен ке­рівник у своїй діяльності для досягнення мети використовує свої певні методи, прийоми і способи впливу на колективи людей, що визначає його стиль роботи.

Слід мати на увазі, що під поняттям «стиль» розуміють у практиці управлін­ня стиль діяльності керівника.

Стиль управління не можна розглядати окремо від діяльності, оскільки управління визначається як діяльність апарату управління. Стиль виробляєть­ся в процесі діяльності. За характером діяльності роблять висновок про керів­ника. Без діяльності немає стилю. Нероба в апараті не має ніякого стилю. Тому стиль — категорія, що входить до науки управління.

Зміст стилю управління — це принцип управління. Стиль управління вклю­чає науковий підхід, відчуття нового, перспективного, активне впровадження прогресивних методів управління, нових наукових і технічних рішень, вико­ристання резервів виробництва, ініціативу в роботі, діловитість і глибоке знан­ня справи, вміння уважно ставитися до людей.

Стилі бувають різними щодо форми, але вони залишаються однаковими щодо змісту.

Стиль управління — це сукупність методів, прийомів і способів, які вико­ристовує апарат управління при розв'язанні управлінських завдань на всіх етапах процесу управління; це ще й форма вираження суті управлінських взає­мовідносин.

Стиль роботи визначається такими важливими індивідуальними якостями керівника, як принциповість, соціальна активність, енергійність, державний підхід до справи, підприємливість, ініціативність, прогресивність поглядів, єдність слова і діла, винахідливість, акуратність, скромність, оптимізм, етич­ність у взаємовідносинах з колективом, віра в людей. Крім того, на стиль робо­ти впливають також звички, властиві людині й зовнішній прояв їх (особли­вості мови, жести, міміка).

Особливість стилю управління полягає в його визначеності й індивідуаль­ності. Як немає цілком однакових людей, так і внаслідок нескінченної кількості завдань і величезної різноманітності способів розв'язання їх немає абсолютно однакових стилів.

Стиль управління формується під впливом індивідуальних стилів, але він складається як нова індивідуальна якість. Якщо стиль управління формується виходячи з управлінської праці, то основними факторами його формування є робота з інформацією, кадрами, оргтехнікою.

Відповідно до практики управління можна виділити такі основні стилі управління: автократичний, демократичний, ліберальний.

Автократичний стиль — коли керівники не радяться з підлеглими, з гро­мадськими організаціями. Для нього характерні одноособове прийняття рі­шень, адміністрування, постійне втручання у діяльність підлеглих.

Демократичний стиль — коли керівник прагне враховувати думку підлег­лих, громадських організацій. Для нього характерні колегіальність при обго­воренні питань, прагнення роз'яснити виконавцям необхідність прийнятих рішень, пробудити і підтримати ініціативу підлеглих.

При ліберальному стилі керівник надає подіям можливість розвиватися са­мопливом.

Проте слід зазначити, що керівники всіх названих типів спираються на одні й ті самі принципи управління, однак застосовують різні прийоми і методи, виробляючи свої стилі. Наприклад, принцип особистої матеріальної і мораль­ної заінтересованості по-різному використовується автократом і демократом. Автократ надає перевагу матеріальній заінтересованості, застосовує цей прин­цип на свій розсуд, тільки формально радячись із профспілками. При такому стилі часто ті, кого заохочують, не відчувають задоволення від премій. Демо­крат в основу кладе поєднання моральних і матеріальних стимулів; заохочен­ня здійснюються в умовах широкої гласності й при активній участі профспілок та інших громадських організацій.

Демократичний стиль не суперечить прийняттю одноособового рішення, якщо цього потребує виробнича обстановка.

Керівник по­винен або сам контролювати і перевіряти інформацію, або цікавитись нею і мати чітке уявлення про її стан.

Поліпшення стилю роботи керівника

Тепер, коли невпинно вводяться в дію нові засоби і предмети праці, стрімко зростає потік інформації, з величезною швидкістю відбуваються зміни як усе­редині, так і поза підприємством, бути керівником сучасного ВАТ (ЗАТ) АТП, СТОА непросто. Щоб витримати таке навантаження, керівник повинен мати добре здоров'я, міцні нерви, життєрадісний характер.

Керівник керує вільними людьми. Він не повинен впливати на підлеглих викликаючи страх, погрожуючи звільненням. Як же тоді досягти поставленої мети? Передусім керівник повинен спиратися на кращі властивості людської натури: працелюбність, бажання служити суспільству, прагнення до співробіт­ництва і взаємодопомоги. Для цього він має уміти зрозуміти людей, їхні на­строї і бажання, так організувати їхню роботу, щоб пробудити і використати активність кожного члена очолюваного ним колективу.

Мистецтво керувати людьми надзвичайно складне. І як будь-яке мистецтво, воно потребує від керівника передусім таланту. Цю вимогу треба поставити на перше місце, на друге — досвід, на третє — знання. Талановитий керівник — явище рідкісне, і вважати, що з кожного випускника вузу з часом неодмінно вийде керівник, неправильно. Виявити талант керівника можна на основі гро­мадської думки, оцінки колективу, реальних успіхів, вивчення і старанного добору кандидатів на керівні посади. Наявність таланту виявляється тільки самим життям. Ні тести, ні екзамени й заліки тут не допоможуть. Керівник повинен опановувати техніку управління.

Тепер про знання. Керівник має володіти основами науки управління, дос­татньою мірою знати всі сторони діяльності ВАТ (ЗАТ) АТП, СТОА, яким він керує, щоб не дати можливості жодному з підлеглих збити себе на хибний шлях.

Стиль керівництва залежить від темпераменту, властивостей характеру, індивідуальних рис особистості. З підлеглими керівник повинен триматися при­родно, не допускати грубощів і хамства. Треба пам'ятати, що найменша фальш вмить уловлюється підлеглими. Звичайно, універсальних рецептів, як стати добрим керівником, немає і не може бути.

Керівники можуть бути різними, але кожен із них має бути чесним і поряд­ним, добре знати свою справу. Він має бути скромним, в протилежному разі ризикує втратити авторитет.

Відомо, що своєчасно прийняте рішення — головна продукція керівника. Тому він має бути рішучим.

Керівник ніколи не повинен зрікатися сказаних ним слів і відданих наказів, підставляти під удар своїх підлеглих, якими б неприємними наслідками для нього самого це не оберталось.

Керівник не повинен обтяжувати підлеглих явно нереальними завдання­ми, такими що не можуть бути виконані.

Не слід забувати й про «тронну» промову при вступленні на посаду. її не можна виголошувати з папірця. Вона має бути присвячена стилю роботи, ви­могам і кінцевій меті, яку керівник ставить перед собою і своїми підлеглими. Не можна сварити свого попередника. Якщо на посаду керівника висунуто працівника з цього ж колективу, йому не слід розповідати про себе, а якщо це лю­дина з іншої установи чи підприємства, треба обов'язково це зробити.

Намічені кадрові перестановки треба робити без зволікання, якщо керів­ник раніше працював у цьому колективі. Якщо ж він опинився на новому місці, йому потрібен час, щоб роздивитися, познайомитися з людьми, вивчити ситу­ацію. Але надовго відкладати прийняття рішень також не можна, їх треба знай­ти і реалізувати у перші два-три місяці. Інакше керівник ризикує «попливти за течією». Краще обійтися тими людьми, які вже працюють у колективі, і не приводити з собою «свою команду».

Не можна керуватися особистими симпатіями й антипатіями при оціню­ванні людей і подій, треба намагатися бути безстороннім у будь-якій кон­фліктній ситуації. Критику на свою адресу слід сприймати спокійно і ні в яко­му разі за неї не переслідувати підлеглих. Не можна давати втягти себе у дрібні конфлікти, чвари. Зауваження підлеглим треба робити наодинці.

Робочим місцем керівника є його кабінет. Потрібну інформацію він має одер­жувати в основному від своїх заступників і через них віддавати необхідні роз­порядження. Поява керівника в цехах {на дільницях, у відділеннях) має бути подією рідкісною і повинна мати певну мету. Вона буде виправдана, якщо він зробить те, чого не можуть зробити інші.

Велику користь дають організовані зустрічі керівника з колективом на кон­ференціях, зборах активу, робітничих зборах у функціональних підрозділах. А основну свою продукцію — управлінські рішення — керівник виробляє у своєму робочому кабінеті на підставі системної інформації, яка регулярно над­ходить до нього.

Керівник сучасного ВАТ (ЗАТ) АТП, СТОА щодня вирішує багато різних виробничих питань. Разом із тим він не повинен забувати, що кінцева мета його діяльності — поліпшення добробуту людей. Отже, він виступає як органі­затор виробництва потрібної суспільству транспортної продукції на ввіреному йому підприємстві і як особа, відповідальна за зростання матеріального добро­буту, вдоволення роботою і життям тих людей, які працюють під його керів­ництвом. Досягти зростання ефективності виробництва керівник не може без свідомих зусиль із боку очолюваного ним колективу. Інтенсивність цих зусиль багато в чому залежить від того, наскільки люди відчувають піклування з боку свого керівника. І тут важливі не тільки зростання заохочувальних фондів, справедливий розподіл житла, будівництво баз відпочинку та інше, а й актив­на участь керівника в розробці системи матеріального заохочення, в пошуках нових форм організації праці, спрямованих на підвищення ефективності техніч­ного обслуговування і ремонту автомобілів.

Вирішення цих питань неможливе без тісного повсякденного контакту з керівниками виборних громадських органів.

Одне з найважливіших завдань сучасного керівника — зберегти контин­гент працівників.