Принцип диспозитивності (ст..11 цпк):

1. початок процесу можливий тільки за зверненням фізичних або юридичних осіб;

2. обмеження суду межами заявлених позовних вимог та доказами, які подали сторони та беруть участь у справі;

3. право осіб, які беруть участь у справі, розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд;

4. право суду залучити відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та законні інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам цієї особи.

Принцип диспозитивності – це нормативне керівне положення цивільного процесуального права, яке закріплює вільне на свій розсуд розпорядження юридично заінтересованими особами матеріальними правами щодо предмету спору, процесуальними засобами захисту порушеного, оспорюваного або невизнаного права, а також здійснення чи утримання від здійснення дій матеріального та процесуального характеру спрямованих на розвиток, зміну або припинення розгляду цивільної справи в суді. (А.В.Андрушко)

№32 Поняття цивільних процесуальних правовідносин. Підстави їх виникнення, зміст та об’єкт

Цивільно – процесуальні правовідносини – це врегульовані Ц.П.П. суспільні відносини які виникають між судом, позивачем, відповідачем з приводу розгляду та рішення цивільної справи.

Цивільні процесуальні правовідносини мають такі ознаки :

1. вони врегульовані нормами ЦПП;

2. завжди виникають між судом як органом державної влади та інших учасниками процесу;

3. оформляють поведінку учасників процесу яка складається з приводу відправлення правосуддя у цивільних справах ;

4. мають відносний характер тобто такими правовідносинам притаманний конкретний суб’єктний склад учасників правовідносин з іншим визначенням правового статусу кожного з них

Передумовами виникнення цивільно – процесуальних правовідносин є:

1.) наявність конкретної норми цивільного процесуального права (відповідність закону)

2.) цивільна процесуальна правосуб’єктивність

Підставою виникнення цивільних процесуальних правовідносин є певний юридичний факт.

- Першим юридичним фактом є дії суду та їх учасників і такі дії є різними для кожного із суб’єктів.

- Бездіяльність учасників цивільного процесу – невиконання ними процесуальних обов’язків невиконання яких як правило є застосування заходів процесуального примусу.

- Події – поняття подій не викликає процесуальних наслідків але є підставою для вчинення процесуальних дій учасниками цивільного процесу. Привід – необхідність захисту.

Цивільні правовідносини мають свою структуру і складаються з 3 елементів:

1.) суб’єкт

2.) об’єкт

3.) зміст цивільних процесуальних правовідносин

Суб’єкт: 1.) суд 2.) учасники цивільного процесу.

Об’єкт – це те з приводу чого виникають цивільні, процесуальні правовідносини і на що спрямовані процесуальні права і обов’язки. Законодавство виділяє загальний об’єкт для всіх цивільних процесуальних правовідносин а для окремих цивільних процесуальних правовідносин спеціальний об’єкт. Загальний об’єкт співпадає завданнями цивільного судочинства це правильний і швидкий розгляд справи та інших вирішень з метою захисту соціально – економічних, політичних та особистих прав та інтересів фізичних осіб і законних інтересів юридичних осіб та держави. Наприклад об’єктом між судом і свідком у судовому засіданні є фактичні дані які мають значення для вирішення справи.

Зміст – це цивільні процесуальні права та обов’язків учасників правовідносин які регулюються у формі процесуальних дій. Зміст має юридичний та матеріальний характер. Юридичний зміст – це суб’єктивні права і обов’язки суду та органів процесу. Матеріальний зміст – це реальна поведінка учасників судового розгляду, яку який управомочний може або правозобов’язаний повинен здійснити.

№33 Право на позов. Право на пред’явлення позову

Право на пред‘явлення позову – це надана і забезпечена можливість заінтересованим особам звернутися до суду з вимогою про розгляд і вирішення цивільно-правового спору. Правом на пред‘явлення позову наділені всі громадяни, підприємства, установи, організації. Це прямо закріплено в ЦПК.

Для реалізації права на пред‘явлення позову необхідно: 1) наявність чи відсутність певних обставин; 2) додержання встановленого законодавством порядку пред‘явлення позову. До умов реалізації права на пред‘явлення позову належать: 1) визнання особи суб‘єктом цивільно-процесуального права (правоздатність); 2) встановлення наявності спору між сторонами 3) відсутність рішення суду, що набрало законної сили в тотожній справі 4) необхідно перевірити відсутність рішення товариського суду 5) відсутність угоди про передачу даного спору між сторонами на вирішення третейського суду

Позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється, оформлюється та не пізніше наступного дня передається визначеному судді..

Позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, які пов'язані між собою (позов до кількох відповідачів) чи за зв'язком підстав позовів. Так, у заяві про розірвання шлюбу позивач може поєднати вимогу про розірвання шлюбу з вимогами про залишення дитини на проживання з ним та про стягнення аліментів на дитину.

№34 Поняття неналежного відповідача. Процесуальний порядок заміни неналежного відповідача

Пред’являючи позов, позивач повинен надати суду дані, з яких було б видно, що особа притягнута їм до відповіді є належним відповідачем.

Належним відповідачем в цивільній справі є особи, стосовно яких є дані про те, що вони можуть бути суб’єктами спірного правовідношення. Участь у справі неналежного відповідача перешкоджає законному та обгрунтованному вирішенню справи. У зв’язку з цим виникає проблема заміни неналежної сторони.

ст33 Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Якщо заміна відбувається в засіданні суду, останній може відкласти справу слуханням з тим, щоб надати час належній стороні вступити у справу та підготуватися до захисту своїх інтересів. Після заміни неналежної сторони розгляд справи починається з початку, а саме зі стадії підготовки до судового розгляду. Заміна неналежної сторони може відбуватися тільки в суді першої інстанції. Заміна неналежної сторони має проводитись судом у відкритому судовому засіданні з обов’язковим викликом всіх осіб, що беруть участь у справі.

№35 Поняття безспірних фактів. Чи є визнання позову доказом за українським законодавством?

Безспірні факти - обставини, що мають значення для правильного вирішення цив. справи, про існування яких сторони не сперечаються:

- Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

- Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. --- одні відносять до безспірних інші – ні.

- Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

- Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Особливим видом пояснень є визнання. Визнання - пояснення, в якому міститься підтвердження фактів чи обставин, повідомлених протилежною стороною. Розрізняють визнання позову, правовідносини чи факту. Визнання позову не є доказом, тому що являє собою акт розпорядження матеріальним правом (аналогічним відмові від позову). Визнання правовідносини або визнання факту має розглядатися як доказ, оскільки підтверджує певні факти і обставини, на які посилається інша сторона. Таке підтвердження має відповідати об'єктивної дійсності і може бути прийнято судом, суд може вважати визнаний факт встановленим, якщо у нього немає сумнівів в тому, що визнання відповідає обставинам справи і скоєно особою під впливом обману, насильства, погрози, помилки або приховування істини (ч. 3 ст. 40 ЦПК України).

№36 Захист відповідача в цивільному процесі. Способи захисту відповідача проти позову

Реалізація в цивільно-процесуальному праві України принципів змагальності і процесуальної рівності сторін полягає в закріпленні ним системи процесуальних засобів, які забезпечують не тільки позивачу, а й відповідачу в справі активно і ефективно захищати свої інтереси проти пред'явленого до нього позову. Вони складаються з процесуальних прав і обов'язків відповідача, процесуальних дій по їх реалізації і процесуальних форм їх виразу, і можуть бути поділені на загальні і спеціальні. До загальних відносяться процесуальні засоби, якими можуть скористатися позивач й інші особи, які беруть участь у справі. Спеціальні засоби можуть бути використані тільки відповідачем. Ними будуть заперечення проти позову і зустрічний позов.

Заперечення проти позову — це мотивовані пояснення відповідача, якими повністю або частково, назавжди або тимчасово відхиляються або спростовуються позовні вимоги. Відповідач може заперечувати проти позову, посилаючись на незаконність вимог позивача, їх необґрунтованість, відсутність у позивача права на звернення до суду або наявність перешкод для відкриття провадження у справі.

Зустрічний позов — це заявлена відповідачем до позивача у справі самостійна позовна вимога для сумісного її розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов забезпечує відповідачу захист його самостійного права і охоронюваного законом інтересу проти пред'явленої до нього вимоги позивачем. Він полегшує розгляд взаємних вимог сторін і усуває можливість несумлінного позивача уникнути від одночасного задоволення справедливих вимог відповідача. Але зустрічний позов може негативно вплинути на розвиток процесу в справі. Несумлінний відповідач може використати його для затягування і ускладнення процесу, для створення тяганини і цим самим перешкодити нормальному відправленню правосуддя. Таке використання процесуальних засобів для захисту цивільного права буде зловживанням процесуальними правами і суд вправі відхилити прийняття зустрічного позову до свого провадження, роз'яснивши відповідачу право на пред'явлення його окремо.

№37 Поняття предмету доказування. Визначення предмету доказування

Предмет доказування - це факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи. Наприклад, у справі про захист честі та гідності предметом доказування є обставини, за яких було порушено право на повагу честі та гідності.

Правильне встановлення предмета доказування сприяє визначеності подальшого процесу доказування щодо виявлення, збору, дослідження та оцінки доказів, встановлення дійсних обставин справи та ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

На етапі визначення засобів доказування необхідно з урахуванням належності та допустимості визначити які саме докази можуть підтвердити предмет доказування. Предмет доказування визначається змістом позовних вимог і заперечень сторін, а також іншими обставинами:

По-перше, самі сторони не завжди в змозі правильно визначити підставу своїх вимог або заперечень і послатися на всі необхідні факти. У такому випадку ініціативу у визначенні предмета доказування може проявити суд, він може включити до предмету доказування і такі факти, на які сторони не посилаються.

По-друге, в предмет доказування включаються не тільки юридичні факти матеріально-правового характеру, а й факти процесуальні. Так, за деякими справах позивач повинен довести факт дотримання претензійного порядку. У випадку заяви процесуального клопотання (про відвід, про зупинення провадження, про залишення заяви без розгляду тощо) особа, яка бере участь у справі, має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх процесуальних вимог.

По-третє, в предмет доказування входять і доказові факти, тобто такі фактичні обставини, які використовуються в суді для встановлення шуканих фактів, хоча самі по собі ці обставини будь-яких матеріально-правових наслідків не тягнуть.

№38 Повноваження суду касаційної інстанції

ст 336 ЦПК За наслідками розгляду касаційної скарги на рішення суд касаційної інстанції має право:

1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення рішення без змін;

2) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції;

3) постановити ухвалу про скасування рішення апеляційного суду і залишити в силі судове рішення суду першої інстанції, що було помилково скасоване апеляційним судом;

4) постановити ухвалу про скасування судових рішень і закрити провадження в справі або залишити заяву без розгляду;

5) скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За наслідками розгляду касаційної скарги на ухвалу суд касаційної інстанції має право:

1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення ухвали без змін;

2) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої або апеляційної інстанції;

3) змінити або скасувати ухвалу і вирішити питання по суті;

4) скасувати ухвалу і залишити в силі ухвалу, що була помилково скасована апеляційним судом.

№39 Поняття позову. Види позовів. Відмінність між позовами про визнання і позовами про присудження. Відмінність у виконанні цих двох видів позовів

Позов - це звернена через суд вимога позивача до відпові­дача щодо захисту порушеного або оспорюваного суб’єктивно­го права чи охоронюваного законом інтересу, здійснена у виз­наченій законом процесуальній формі [88, С.124]. Таким чином позов є звернення до суду з певними вимогами до іншої сто­рони, а сам документ з такими вимогами є позовною заявою.

Позови класифікуються за кількістю позовних вимог:

з однією позовною вимогою;

з об’єднаними вимогами, які пов’язані між собою.

В залежності від процесуального становища в цивільному провадженні, позови поділяються на:

первісний позов;

зустрічний позов;

позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, у якій відкрито провадження.

За способом процесуального захисту, який відображається в змісті позову, вони класифікуються на позови про:

присудження (виконавчі);

визнання (установчі);

перетворювальні (про конститутивне рішення).

Позови про присудження спрямовуються на поновлення порушеного права і усунення наслідків правопорушення (про стягнення позики, аліментів, відшкодування завданих збитків тощо). Позовами про присудження від суду вимагається поновлення становища, що існувало до порушення права, та припинення дій, які їх порушують: присудження відповідача до виконання обов’язку в натурі і стягнення з нього завданих збитків, передбачених законом або договором, штрафу, пені тощо (ст. 6 ЦК). Підвидами цих позовів є віндикаційний позов(з вимогою повернення свого майна з чужого незаконного володіння) та негаторний(з вимогою усунення перешкод у здійсненні власником права корис­тування та розпорядження своїм майном).

Позови про визнання спрямовуються на усунення спору між сторонами шляхом внесення ясності в існуючі між ними правовідносини. Суд своїм рішенням підтверджує наявність чи відсутність права і обов’язку (визнання права власності, авторства тощо).

Позов про існування певних правовідносин між сторонами буде позитивним, а про визнання їх відсутності - негативним.

Позови перетворювальні спрямовані на зміну або припинення правових відносин (ст. 6 ЦК). Це позови про виділ частки з спільного майна, припинення договору найму жилого при­міщення, розірвання шлюбу тощо.

№40 Правові наслідки закриття провадження у справі

ст206 Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу.

Якщо провадження у справі закривається з підстав, коли справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.